Марина Данилюк-Єрмолаєва: Про українських полонених в ЛДНР
Частина навіюваних громадян вчора написала в коментарях "а якщо не голодування, то що допоможе?". Дивимося ситуацію, порівнюємо, включаємо мозок. 1 липня ЄС продовжив санкції проти Росії до кінця січня 2017. Десь у цей момент з'явилися повідомлення віце-спікера, представника України в гуманітарній підгрупі Ірини Геращенко, що ОРДЛО різко перехотело обмінювати полонених.
По суті 109 українських бранців стали заручниками політичних та економічних інтересів Росії. Україні пропонується складний вибір: жертвуйте сотнею громадян або повертайте нам наші гроші і ставте під загрозу 40 мільйонів населення?
Тиск психологічний йде нещадна. З цим пов'язані і погрози бойовиків залишити наших хлопців у в'язниці на 30 років. І відмова передати в'язням листи від місії ОБСЄ, і небажання кровопивців пустити до нещасних ні "Червоний Хрест", ні "Лікарів без кордонів". І чим більше будуть тиснути санкції Росію, тим витонченішими тортури вона втілить в життя руками ЛДНР.
Є емоції, а є реальність війни. Росія не гребує нічим, щоб повернути собі гроші, влада і в підсумку підім'яти Україну під себе. Тому так, шкодуємо, співчуваємо полоненим, але не истерим.
Я вірю в те, що наші спецслужби, наші уповноважені роблять все, що від них залежить. Але нашим полоненим потрібна ще масова підтримка, яку колись отримувала Савченко. Тоді заради її визволення ніхто не імітував голодування, а проводив акції Free Savchenko по всьому світу.
Мораль дуже проста: ніхто не заговорить про твою біду, якщо ти сам не почнеш про неї кричати. Те ж саме стосувалося Савченко. Коли вона була в Росії, її підтримувала і наша делегація в ПАРЄ і депутати в евротурах. Пора б Наді теж не нести нісенітницю, а підтримати словом і ділом бранців. З її впізнаваністю і популярністю за межами України це могло б спрацювати.
Але гірка правда в тому, що в цьому випадку всі ресурси в руках колоди, з якого вже не выстругаешь буратіно.