Новий Виборчий кодекс. Які схеми придумають партійні архимеды, щоб закрити відкриті списки
Парламентські вибори за відкритими списками" тому так хвилюють українців, що покликані вилікувати традиційні виразки пропорційної виборчої системи. Мова насамперед йде про те, що місця в прохідній частині списків лідери формують і спонсори політичних партій, а ніяк не виборці. При цьому ходять чутки, що партійні боси ставлять людей у списки не лише виходячи з їх професійних якостей, але й керуючись особистою відданістю кандидатів, що не дуже добре, а також продаючи місця у списках за солідні грошові кошти, що вже зовсім погано.
Проголосований у першому читанні проект Виборчого кодексу покликаний вирішити в першу чергу саме цю проблему, але, щоб зрозуміти на скільки вільної від корупції і маніпуляцій зі списками буде нова виборча система, можна вже зараз спробувати змоделювати ті схеми, які зможуть застосувати лідери партій в нових умовах.
Для цього коротко нагадаємо суть запропонованої виборчої системи. Отже, партії будуть складати не один виборчий список, а два. Хоча якщо бути формально точним, то 28. Перший - традиційний список кандидатів у загальнонаціональному виборчому окрузі, другий - складається з 27 регіональних списків, в кожному з яких повинен бути як мінімум п'ять кандидатів із загальнонаціонального списку.
Виборець, відповідно, буде голосувати двічі, по-перше, за партію і її загальнонаціональний список, а по-друге, за конкретного депутата у своєму виборчому регіоні з регіонального списку цієї партії. Проголосувати за конкретного регіонального кандидата від іншої партії, крім тієї, за яку проголосовано по загальнонаціональному списку, буде не можна. Такі волевиявлення по другому списку просто не будуть зараховуватися, як ніби людина проголосувала тільки за партію, а за конкретного кандидата не вибирав зовсім.
Підрахунок голосів і визначення переможців буде проводитися досить складним способом у два етапи. Спочатку визначається які партії подолали 4%-ий прохідний бар'єр, після чого всі голоси, віддані за прохідні партії, діляться на 450, щоб визначити виборчу квоту одного депутатського мандата. Після цього на значення квоти розподіляється кількість голосів, відданих за кандидатів від партії у кожному виборчому регіоні. Таким чином, вираховується скільки мандатів в регіоні отримала окрема партія. Ці мандати лунають кандидатам з регіональних списків в порядку їх місць у списку, а цей порядок визначається кількістю голосів, відданих за кожного конкретного депутата.
Після цього починається другий етап розподілу мандатів. Оскільки голоси, отримані регіональними списочниками, на виборчу квоту без залишку навряд чи розділяться, то всі невикористані партією голоси у всіх регіонах підсумовуються окремо і знову діляться на виборчу квоту. Таким чином, партія отримує додаткове число мандатів, яке за задумом не повинна перевищувати 26 (в кожному регіоні трохи не вистачило до додаткового мандата), що і так зовсім немало. Однак на практиці все може бути трохи інакше - мінімальний список в регіоні п'ять чоловік, а голосів у великих областях партія може набрати і на шість або сім мандатів. Ці додаткові мандати, скільки б їх не було, розподіляються між кандидатами у загальнонаціональному списку в порядку місць, визначених з'їздом партії.
Зрозуміло, в таких умовах гарантовано провести в Раду потрібних депутатів буде значно складніше, ніж сьогодні, але, тим не менш, цілком можливо. По-перше, у загальнонаціональному списку гарантовано буде прохідна частина. Тобто кандидати з верхньої частини списку обов'язково потраплять в Раду, навіть якщо не пройдуть за своїми регіональними списками. Так що партіям нічого не буде заважати, тих депутатів, які гарантовано наберуть у своїх регіонах прохідний результат, ставити в кінець загальнонаціонального списку, а "потрібних" кандидатів ближче до початку. Хоча останнє вже не так важливо, оскільки пройшли в регіонах все одно будуть вибувати з загальнонаціональної черги.
По-друге, мінімальний список з п'яти кандидатів у регіональному списку ніяк не заважає проводити потрібних кандидатів і там. Наприклад, партія "За все хороше" в одній з "своїх" областей резонно припускає, що набере голосів як мінімум на три мандати. У відповідні списки заносяться три "потрібних" кандидата, а два їх конкурента будуть технічними, які гарантовано програють більш солідним соратникам. Якщо ж результат в даному регіоні перевершить всі очікування партії, технічних кандидатів можна буде "відсіяти", умовивши тих відмовитися від мандата. В якості мотивації відмовники можуть отримати якусь матеріальну компенсацію від товаришів по партії, які у своїх регіонах не пройшли, але розраховують пройти по загальнонаціональному списку. Голоси ж відмовників додадуться в скарбничку невикористаних.
Подібною схемою лише допоможе гендерна квота для кожної п'ятірки, встановлена в законопроекті. У кожній п'ятірці кожного списку, нагадаємо, мінімум два кандидати повинні бути відмінної статі від трьох. Тобто в українських реаліях в регіональній п'ятірці будуть три прохідних чоловіки і дві непрохідних жінки, які все ж завдяки аналогічній квотою будуть мати шанс пройти за залишковим принципом із загального списку, але цей шанс буде дещо менше шансу у їх регіональних конкурентів.
Як бачимо, можливості для маніпуляцій зі списками у партій залишаються. Однак тепер кожному штабу доведеться проводити величезну аналітичну, соціологічну та й суто арифметичну роботу, з'ясовуючи, скільки в якому регіоні партія може отримати голосів, скільки залишаться невикористаними, як будуть рухатися прохідні місця у загальнонаціональному списку і т. д. Таким чином, навантаження на працівників партійних штабів виросте дуже помітно, що останніх може навіть і порадувати, адже в такому разі вони стануть для своїх партійних босів просто незамінними і відповідно отримають підстави розраховувати на значно більші доходи, ніж раніше.
