Конкуренти Пушилина і Пасічника. Навіщо свояка Януковича намалювали 14%
Фейковость пройшли 11 листопада "виборів голів ДНР і ЛНР" воістину різнопланова й багатошарова. Вона полягала не тільки в абсолютній симуляції "народного виявлення", без шуму і пилу оформив на пропагандистську телекартинку банальне позбавлення обох ватажків російських окупаційних адміністрацій в ОРДО і ОРЛО Дениса Пушилина і Леоніда Пасічника статусів т.в.о.. Тамтешня особливість "торжества демократії" була також у тому, що конкурували з наперед відомими переможцями навіть не якісь там клоуни і фріки, а справжні люди-фейки.
Проте в обох схожих випадках все ж можна знайти відмінності. В яким займається путінським помічником Владиславом Сурковим Донецьку четверо (крім "переможця") "учасників виборів" уже й до цього використовувались окупантами в різних цілях, і, судячи з усього, потенціал їх використання ще залишається. А ось що стосується тотально підконтрольного ФСБ Луганська, то там тріо інших псевдокандидатів на квазідержавну посаду поюзали явно одноразово і завтра про них навряд чи взагалі хтось згадає.
Альтернатива по-донецьки. Родич Януковича і головна "трибунальщица"
Підготовка Пушилину "легкої прогулянки" стала очевидною на самому старті "передвиборчого процесу" у вересні, коли будь-якого реального його конкурента благополучно завернули з "гонки". Екс-спікер парламенту ДНР" Андрій Пургін так і не зміг отримати "паспорт ДНР" (яка іронія долі для батька-засновника "республіки"), тому на фейкові вибори був не допущений. Колишнього топ-бойовика Олександра Ходаковського фізично не впустили в ДНР з Росії російські прикордонники. "Народний губернатор" Павло Губарєв не зумів зібрати підписи для свого балотування, а його "Вільний Донбас" був безпардонно віджатий пушилинцами у нього з дружиною Катериною на відповідному передвиборному з'їзді. Нарешті, на партзборах "компартії ДНР" її претендент Ігор Хакимзянов раптово підірвався на гранаті, хоч і не смертельно, але з ідеєю брати участь у "виборах" тут же зав'язав.
В результаті у фінальному кандидатському списку із всіх більш-менш відомих персонажів залишився тільки Роман Храменков, якому "ЦВК ДНР" як раз і намалював друге після Пушилина місце з 14% "голосів виборців". До приходу в 2014-му на Донбас "російської весни" даний коллаборант входив в єнакіївську еліту: будучи одруженим на племінниці Людмили Янукович, стоматолог Храменков швидко просувався кар'єрними сходами: спочатку керував однією з єнакіївських стоматологічних поліклінік, потім разом з дружиною завів свою приватну зубну клініку, а перед війною працював головлікарем головною міськлікарні Єнакієве.
Після окупації він швидко зорієнтувався, ставши восени 2014 р. єнакіївським "мером", трохи пізніше ватажок ДНР Олександр Захарченко перевів Храменкова на такий же "мерську посаду" в Горлівку, а далі забрав до себе в "апарат" у Донецьк. Паралельно Храменков набув губаревский "Вільний Донбас", від якого і потрапив в "парламент", але від Губарєва вчасно відмежувався і тепер є одним з "говорящих голів" пушилинской (тобто "легальної") частини "вільних донбасян".
Також дуже знайома, правда, в дуже вузьких колах, бронзовий призер "ДНР-виборів" Олена Шишкіна (9%). Ця юристка особливо уславилася своїм головуванням у так званому "українському народному трибуналі" — суто пропагандистському дійстві, який, як відомо, в цьому році масово наштемпелював "довічні терміни з конфіскацією майна" трохи чи не всім керівникам України та провідним українським політикам.
У вільний від "трибуналу" час Шишкіна заробляє адвокатською практикою, спеціалізуючись переважно на "шпигунів", "диверсантів" і інших "політичних". Бізнес, схоже, досить прибутковий, так як Шишкіна виступає в якості "державного захисника" для багатьох полонених окупантами українців. Ніхто з полонених "адвокатські послуги" у неї, ясна річ, не замовляє і, отже, їх не сплачує, проте за своїми солідними гонорарами Шишкіна регулярно відправляється прямо в Москву, зустрічаючись там з своїми верховними кураторами.
Щодо "прийшов на виборах" четвертим Романа Евстифеева (йому записали "результат" в 7,75%), то він примітний лише своїм нинішнім статусом дрібного пропагандиста як "керівник музею бойової і трудової слави Спілки ветеранів Афганістану Петровського району Донецька", будучи у довоєнному минулому начальником сектору організації дорожнього руху ДАІ Донецька.
Ну а п'ятим "фінішував" також екс-співробітник МВС Володимир Медведєв (6,5%), який прославився тільки тим, що, будучи в 2015-2017 роках "заступник міністра освіти і науки ДНР", регулярно писав доноси в "МГБ" на свого "міністра" Ларису Полякову.
Таким чином, останні двоє з зручного Пушилину квартету конкурентів були відібрані на цю роль, мабуть, просто заради кількості, зате і Шишкіна, і Храменков — це ще ті "фрукти", причому багаторазового використання. Особливо це стосується родичів по жіночій лінії родини Януковича, на якого за певних умов Кремль навіть може зробити ставку, замінивши тим самим чинного "каліфа на годину" Пушилина.
Також зазначимо, що весь другий ешелон здобувачів вищої посади в "молодій Донецької республіки" — люди категорично нерукопожатные. Відверті зрадники з колишніх співробітників МВС, "трибунальщица", "приговорившая" Порошенко і Турчинова до довічного, і "окупаційний двічі мер". Схоже, куратори "ДНР" навіть теоретично не вірять у можливість схилити Київ до переговорів зі своїми маріонетками. Інакше спробували б через фейкові вибори висунути когось не надто заплямовану, хто міг би претендувати на роль переговірника.
Альтернатива по-луганськи. Профспілковий лідер і безликі тітоньки
Але якщо на "виборах" в ОРДО записані в бюлетені прізвища були комусь хоч чим-то відомі, аналогічні спаринг-партнери Пасічника в ОРЛО виглядали аж надто ніким і звали їх зовсім ніяк.
Тому немає нічого дивного, що "срібло" або 16,5% вручили Олегу Ковалю — "голові республіканського комітету профспілки працівників освіти і науки ЛНР". Єдина його перевага над іншими учасниками безликого тріо "конкурентів" для Пасічника полягало в тому, що Коваль все-таки "депутатствує" від місцевої квазипартии "Вільний економічний союз", присутньої в "парламенті ЛНР" як доважок до "партії влади" — "Світ Луганщині", щоб, так би мовити, показати "багатопартійність" тамтешнього окупаційного режиму.
Двом іншим "кандидатів у глави" Наталі Сергун і Людмилі Руснак "ЦВК ЛНР" відписав саму малість — 8 і 6% відповідно.
Ще недавно Сергун була рядовим інженером з охорони праці на луганському ж/д вокзалі, але "вибори-2018" відкрили перед нею кабінет цілого "голови республіканської профспілки працівників залізничного транспорту ЛНР".
Руснак ж досі працює в Перевальському районному історичному музеї науковим співробітником (тобто навіть не в "столиці ЛНР"), паралельно маючи "громадське навантаження" у вигляді лідерства в перевальської комірці "Луганського економічного союзу".
При цьому обидва приклади демонстрації гендерної рівності в "народній республіці" — абсолютно сірі особистості і чимось схожі навіть зовні. Такі собі непоказні тітоньки в черзі на базарі, гладкі, сварливі, неохайні і від усього цього вже дуже неприємні. Через два тижні про цих жінок точно ніхто не згадає навіть у самій ЛНР.
