Луцький перформанс. Як розкрутити нецікаву книжку

За останні три тижні Луцьку дісталось стільки медійної слави, скільки не було, певно, з березня 2017 року, коли в консульство Польщі поцілили з гранатомету. А тут – одразу два, не побоюся цього слова, фрік-шоу. Спочатку заради візиту гаранта вояків-авіаторів змушують руками вигрібати воду з калюж, потім уже сам Зеленський "здійснює мрію", інспектуючи відповідність замку Любарта ескізному проєкту на банкноті. І от новий епізод в серіалі абсурду – захоплення автобусу із заручниками в самому в центрі столиці "Луцької області".

Далебі, одразу варто зауважити, що такого штибу злочин у тихій провінції (якщо що – тут немає ані пихи, ані зверхності, ані спроби принизити шановних луччан) – для України явище нетипове. Просто в силу того, що подібне діяння в столиці чи бодай місті-мільйоннику набуває куди більшого розголосу. А теракт – це завжди перформанс у повному мистецькому значенні цього слова. Без глядацьких мас він просто втрачає сенс. Щоправда, і ризики для "митця" набагато вище: вистава може скінчитись раптово. Насамперед для самого "акціоніста". І тут доводиться визнати, що Луцьк – хороший вибір. Він дає достатньо часу для розголосу (все-таки обласний центр) і відтерміновує неминуче на час прибуття великих цабе і "Альфи".

А хто цей "акціоніст"? Він представився Максимом Плохим. Це могло би бути його імʼям, якби доля проходила стажування із генерації жартів у 95 кварталі. Але звуть його Максимом Кривошем. А цим пубертатно-викликальним псевдо він підписався ще у 2014 році, видавши – в тому ж таки Луцьку ("Волиньполіграф") – трактат на 560 сторінок "Философия Преступника. Апология Свободы. Антисистема". Наклад у чотириста примірників автор, вочевидь, оплатив сам. Інакше й бути не могло – чтиво відверто нудне й глибоко вторинне, з потугами на антидержавницький бунт як шлях до самопізнання й звільнення. Словом, типово лівацька графоманія. Щоправда, графоманія з досвідом — пан Кривош таки двічі мотав термін за бандитизм.

Лівацькі ж і вимоги терориста. Вітання з "Днем Антисистеми" (знов укупі із заявою про "державу-першого терориста"), і заклик, аби глави судів, міністерств, прокуратури, парламенту, церков записали і виклали у Youtube заяви про те, що саме вони – "терористи в законі". І – на десерт – вимога, аби презедент прорекламував веган-шовіністичну документалку 2005 року "Земляни", закадровий текст у котрій начитав Хоакін Фенікс. Той самий, що став іконою західного лівацтва після "Джокера". Західного – тому що Україна лишається переважно на узбіччі цього дискурсу, попри всі спроби затягнути її в нього (на кшталт недавньої пропозиції до Міносвіти підтримати лист університетських кіл щодо монументопадів у вирі Black Lives Matter).

Отже, маємо ображеного й нєпонятого художника-рецидивіста, який вирішує влаштувати брутально-мистецький акт заради популяризації своїх ідей. Що цікаво – так же діяли й "хрестоносець" Андерс Брейвік, і "екофашист" Брентон Таррант. Втім, скоєне ними спонукало інтерес до їхньої епістолярної спадщини – таких же нудних і глибоко вторинних за суттю маніфестів, які не мали жодних шансів на книжковому ринку.

Отже, "Максим Плохой" – найімовірніше, фанатичний одинак (щоб не сказати - псих, благо, як зʼясувалося, має довідку), що пройшов торованим шляхом розкрутки своїх творів і популяризації ідей через терор. Щоправда, лишається принципове питання. Чи сам він до цього додумався, чи йому допомогли прозріти невідомі наразі друзі? Адже теракт у Луцьку прекрасно вписується у поточну інформаційну картину поруч із недавніми вибухами в Києві — біля станції київського метро Шулявська й у кафе на Лісовій, працюючи на створення картинки підвищеної соціальної напруги й зростання числа кримінальних злочинів. Що, своєю чергою, прекрасно стимулює стан тривожності в суспільстві і вбиває рейтинги влади. І, знов-таки, цілком імовірно, що хтось допоміг Кривошу зняти відео — на якому, зауважу, він поводиться настільки невпевнено, що не помагають ані берет у стилі Че Гевари із раскольниковським гаслом "Я могу", ані (цікаво, звідки взятий) АКСУ у незвичних до зброї руках. А одночасне з інцидентом у Луцьку мінування (вчасно нейтралізоване) столичного ринку на Мінській змушує поставити питання, чи не було перше прикриттям для другого.

До речі, "перформанс" Плохого миттєво привернув увагу ЗМІ однієї сильно запорєбрикової держави, які не забули нагадати ані про його російськомовність (оминувши увагою народження в Оренбурзькій області), ані про "громадянську" війну. Співпадіння? Можливо.

… А все-таки, цікаво, чи чекає "Философию преступника" перевидання. Доповнене і розширене.