Логістика війни. Навіщо Україна купує детонатори в Чорногорії, а патрони - в Польщі

Варто нагадати, що починаючи з 1991 р. росіяни розглядали українські підприємства виключно як якийсь додаток до свого військово-промислового комплексу. Дійшло до того, що українським інженерам при розробці нових систем озброєння на офіційному рівні заборонили використовувати деталі неросійського походження. Тому в результаті, наприклад, коригований артилерійський снаряд "Квітник" фактично повністю копіював російський "Краснопіль", так як був зібраний на одній і тій же елементній базі.

Дуже серйозно були зав'язані авіаційні галузі обох держав. І українські літаки Антонова більшою чи меншою мірою складалися з російських деталей, механізмів і агрегатів.

Тому після анексії Криму розпочався непростий процес імпортозаміщення, який можна констатувати зараз, незважаючи на певні труднощі, все-таки йде, і досить успішно. Про це свідчать навіть обривки інформації про зарубіжні контракти, які здійснюють наші підприємства.

Підривники з Чорногорії

З найбільш масштабних закупівель варто відзначити контракт від "Української бронетехніки" на поставку з Чорногорії детонаторів UT M68P1 і зарядів для хв М-80. За далеко неповними даними тільки за друге півріччя 2019 р. Україна цим каналом закупила комплектуючих для не менш ніж 28 тис. одиниць мінометних мін.

Згідно з відкритою інформацією підривники цього типу можуть використовуватися при виробництві мін калібру 60, 82 або 120-мм Враховуючи, що інформації про якісь проблеми у ВСУ з наявністю 120-мм мін немає, а 60-мм міни наша країна закуповує вже готовими зразками, то з великою часткою ймовірності чорногорські комплектуючі пішли на реанімацію 82-мм мінометних мін радянського зразка. Їх досить багато на складах, проте здебільшого у них прострочені саме підривник і заряди (як правило, їх строк складського зберігання не перевищує 15 років).

Варто відзначити, що після підписання мінських домовленостей, в яких є обмеження на застосування артилерії калібру більше 100 мм, 82-мм міномети стали вкрай важливим елементом вогневої підтримки на Донбасі. У ВСУ цей сегмент представлений тільки старими радянськими 2Б14 "Піднос" і новими УПІК-82 (все від тієї ж "Української бронетехніки", виробляються на потужностях ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин"), які армія отримує з 2018 р.

Ракети для Болгарії

З іншого боку, наші підприємства ВПК не тільки купують комплектуючі, але і самі експортують їх. Так, нещодавно стало відомо про те, що в 2018-2019 роках ДП "Укроборонсервіс" поставило Болгарії комплектуючих для складання 6000 ПТКР РК-3ОФ.

Тут необхідно зазначити, що ракети РК-3ОФ використовуються тільки в легкому портативному протитанковому комплексі "Корсар", про поставки яких до Болгарії до сьогодні ніякої відкритої інформації не було. Хоча ця східноєвропейська країна і виявляла інтерес до продукції київської фірми, але з доступних джерел відомо, що в квітні-травні 2019 р. "Укроборонсервіс" для демонстраційних випробувань відправляв тільки ПТРК "Скіф" (експортна версія "Стугна-П", складається на озброєнні ЗСУ). Однак у ньому використовуються зовсім інші ракети - калібрів 130 мм та 152 мм тандемними кумулятивними (РК-2С, РК-2М-ДО) і осколково-фугасними (РК-2ОФ, РК-2М-ОФ) бойовими частинами.

Можна припустити, що болгарська сторона все-таки зробила вибір на користь більш легкого "Корсара" і уклала контракт, який передбачає часткову локалізацію виробництва. До речі, за такою ж схемою КБ "Промінь" працює як мінімум з Польщею (місцевий варіант "Корсара" носить назву Pirat) і Йорданією ("Корсар" - як Terminator, а "Скіф" - Raptor-MV).

Патрони з Польщі

Важливим елементом підтримання боєготовності ЗСУ залишається експорт окремих позицій номенклатури боєприпасів. Знову-таки відзначимо, що повної інформації у відкритому доступі немає, проте відомо, наприклад, що в грудні 2019 р. (інформація з'являється на відкритих ресурсах із запізненням, про це контракті стало відомо тільки зараз) "Укроборонсервіс" і Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" імпортували через польські компанії 2 млн холостих патронів калібру 7.62x54 мм і 150 тис. бойових калібру 5.56x45 мм виробництва Болгарії. Зазначимо, що це боєприпаси нерадянського зразка і використовуються тільки в зброї стандарту НАТО. Таким чином, інформація про перехід деяких частин ЗСУ на стрілецьку зброю західного виробництва потроху отримує підтвердження.

Тоді ж - у грудні 2019 р. - Національна гвардія купила знову-таки через Польщу партію з 2444 осколково-фугасних пострілів ОГ-7В для ручних протитанкових гранатометів РПГ-7 болгарського виробництва. По всій видимості, гостродефіцитні боєприпаси підуть на озброєння Бригади швидкого реагування і полку "Азов", які раніше отримали американські гранатомети PSRL-1 (варіант РПГ-7) і активно залучаються для несення бойової служби безпосередньо на фронті.

На жаль, варто відзначити, що в напрямку забезпечення армії боєприпасами особливих зрушень у вітчизняних виробників немає. Так, наприклад, на тлі відмінних результатів випробувань 300-мм реактивного коригованого снаряда "Вільха-М" вже прозвучали повідомлення про те, що його серійне виробництво можливо почати не раніше 2021 р. В той же час воювати потрібно вже сьогодні. Великі проблеми також з виробництвом 155-мм артилерійських снарядів.