Стрічка за стрічкою. Якими боєприпасами Україна вже зараз готова завалити окупантів
Звичайно, за 27 років зберігання кількість "радянської спадщини" вже значно зменшилася, проте все ще досить для ведення активних бойових дій. Тим не менше за деякими позиціями вже відчувається недолік, який за останні роки посилено замінюється боєприпасами вітчизняного виробництва. І ці процеси йдуть майже непомітно для широкої громадськості.
Відразу обмовимося, що варто залишити за дужками проблеми та реалії розгортання заводу або лінії для виробництва патронів - тут питань поки що більше, ніж відповідей. Розглянемо тільки найбільш затребувані на фронті позиції.
Отже, фактично першою ластівкою для нашої боєприпасної промисловості стало розгортання серійного виробництва снарядів. Тут військові основним підприємством визначили київський ДАКХ "Артем". Для налагодження виробництва найбільш "ходових" артилерійських боєприпасів у Південній Кореї була куплена лінія з виробництва снарядів і гільз калібру від 100 до 155 мм, яка була розгорнута на потужностях Вишневського ливарно-ковальський заводу під Києвом.
Першими в серійне виробництво запустили 152-мм снаряди для буксированого гармати "Гіацинт". Фото і відео їх державних випробувань з'явилися з подачі Турчинова вже в березні 2018 р. Майже одночасно з'явилися реальні фотографії і повідомлення про початок виробництва 100-мм снарядів для протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра" (хоча її цінність як протитанкового засобу в умовах сучасної війни все-таки викликає певні сумніви).
За словами менеджменту "Артема", наступним кроком стане розгортання виробництва 155-мм снарядів двох видів - активно-реактивних 155 HE ER BT і осколково-фугасних 155 M107. До речі, судячи з усього, саме під ці снаряди військові і проводять відбір зразків гусеничної та колісної самохідних гаубиць.
При цьому цікаво, що можливості закупленої лінії дозволяють виробляти також 122-мм снаряди до таких досить поширеним артилерійських систем, як гаубиця Д-30 і самохідна артилерійська установка 2С1 "Гвоздика". Однак проблем з осколково-фугасными снарядами, по всій видимості, у військових немає, і всі сили кинуті на розробку активно-реактивних снарядів даного калібру.
По інших позиціях важкого піхотного озброєння ситуація потроху вирівнюється. В останні пару років були досить серйозні проблеми з забезпеченням 30-мм гранатами для автоматичних гранатометів АГС-17 "Полум'я". Їх вирішили за рахунок прийняття на озброєння гранатомета УАГ-40 виробництва "Кузні на Рибальському". Причому це було зроблено паралельно з розгортанням спільного з "Імпульсом" виробництва широкої номенклатури 40-мм гранати (тут і осколково-фугасна протипіхотна, і осколково-кумулятивна, і димова, і навіть тренувальна інертна).
Судячи з останньої виставці "Зброя і безпека-2018", потроху закривається і питання з гранатометними пострілами ВОГ-25В. Їх виробництво освоїв той самий тандем виробників, які працюють в рамках "Укроборонпрому".
З досить проблемних місць, які відзначаються багатьма військовими спостерігачами, в плані забезпечення боєприпасами є брак пострілів до найпоширенішого в піхоті ручного протитанкового гранатомету РПГ-7. Все настільки погано, що останні пару років ми змушені купувати гранати на сотні тисяч доларів у Болгарії.
Однак, по всій видимості, і тут "справа зрушила з мертвої точки" - на вже згадуваній виставці в Києві представники ДАКХ "Артем" вперше заявили про те, що вже підготовлено дослідні зразки і готується проведення заводських випробувань кумулятивного пострілу ПГ-7СМ. Попередньо дальність стрільби пострілу буде становити 500 м, а бронепробитие - 400 мм. Звичайно, говорити про швидке прийняття на озброєння поки не доводиться, але, як показує практика, при наявності необхідних фінансових ресурсів процес може піти набагато швидше.
Як це було, наприклад, з некерованими реактивними снарядами РС-80, випуск яких був налагоджений на тому ж "Артема". Причому відразу в двох варіантах - з кумулятивно-осколкової бойовою частиною і осколкової. Причому підкреслюється, що ракети випускаються виключно з українських комплектуючих. Єдиним іноземним компонентом залишається шашка двигуна, яка імпортується з Європи, але і її найближчим часом планують замінити вітчизняної.
І ще одна міні-сенсація, яка пройшла практично непоміченою на виставці, - це заяви конструкторів "Південмашу" про те, що вони вже ведуть роботи зі створення модернізованого варіанту 122-мм снаряда для РСЗВ "Град". Хоча на складах ще вистачає радянського запасу, однак подальший розвиток реактивних систем як класу можливо лише за рахунок використання снарядів зі збільшеною дальністю ураження цілей. Як бачиться, для інженерів, які розробили міжконтинентальну "Сатану" або зараз "пиляють" "Грім-2", це не буде особливою проблемою. Все впиратиметься тільки в можливості виробництва воєнної хімії.
І на останок варто зазначити ті види боєприпасів, виробництво яких було освоєно ще до 2014 р. Йдеться, насамперед, про 30-мм патрони до гармат БМП-2, 23-мм зенітним установок ЗУ-23-2 і ЗСУ-23-4 "Шилка". Немає проблем з танковими снарядами калібру 125 мм. В останні роки також налагоджено як пересборка мінометних мін калібру як 82 мм, так і 120 мм, а також виробництво 60 мм.
Тобто, проаналізувавши тільки відкриті дані, можна говорити про те, що реальні проблеми збройних сил з боєприпасами потроху закриваються силами вітчизняної військової промисловості. Звичайно, не так швидко, як хотілося б, але процес йде досить активно, особливо на тлі того, що практично нічого не робилося в цьому напрямку попередні 25 років незалежності.
