Лада Булах: Необхідне фінансування для діагностики і лікування пацієнтів з COVID-19 гарантоване лише до 31 грудня

"ДС" Вже два тижні МОЗ звітує про зниження кількості нових випадків зараження ковідом. Водночас падає кількість тестів, а кількість госпіталізацій і смертність практично не знижуються. Чи коректно, на Вашу думку, говорити про спад другої хвилі?

Л.Б. Взагалі не вважаю, що це друга хвиля, це особисто моя думка. У нас не було ніяких хвиль, був жорсткий локдаун навесні на початку епідемії, і ті хвилі ми просто не відчули, а все, що ми переживаємо з вересня, і є тою самою першою хвилею. Я спілкувалася з іншими колегами, і в Європі є пряма кореляція між зменшенням випадків заражень і противірусними заходами. Вони застосовують різні форми протидії вірусу, не лише жорсткі локдауни, а й карантини вихідного дня, комендантську годину і різні заборони відвідування установа. Проте я не вірю, що у нас шість вихідних днів на карантині так вплинули на зниження захворюваності. Мені здається, нема такого українця, в оточенні якого хтось не захворів би на ковід, через що міфи про неіснування вірусу, змову фармвиробників, які хочуть збагатитись на продажі вакцини і так далі, все ж таки почали залишати свідомість українців, поступаючись рації та очевидності. А люди у відповідь в гарному сенсі почали боятися зайвих контактів, не виходять у місця великих скупчень людей без потреби, реальнь вдягають маски, частіше дезинфікують руки з метою захистити себе (а не лише уникнути штрафу).

Тобто поведінка людей починає сприяти зменшенню нових випадків, але це не виправдовує надслабкий менеджмент нашої державної системи діагностики коронавірусу. Маю на увазі те, що зробити тест складно і неінформативно, тому що коли ти здаєш тест ПЦР і не маєш навіть уяви, коли отримаєш відповідь, то мотивація в пацієнта вчасно знати свій діагноз нульова. Тобто я особисто відкривала лікарняний через нежить (прояв репспіраторної хвороби, здала ПЦР і на нього не було відповіді 10 днів. Лікарняний мені вже за 4 дні вже закрили, бо я повністю одужала. Ьлє результат я отримала тоді, коли мені вже було байдуже, ковід це чи ні. От чому зросли госпіталізації останнім часом, за півтора тижня в нас понад 3 тис. госпіталізованих щодоби — це говорить про те, що система моніторингу дізнається про важкі випадки, коли людина шукає професійного стаціонарного лікування і меддопомоги. А випадки, коли температура, умовно, 37,4 і якась втома у людини, то українці просто лишаються вдома, не інформують свого сімейного лікаря та не витрачають гроші на платну діагностику, бо це дорого ( в столиці ПЦР-тест на ковід коштує від 1 тис. грн).

Знаєте, українці дуже підприємливі люди — якщо в когось з родини підтвердився тест, то інші члени родинивважають, що всі інші теж імовірно захворіють. Я особисто знаю таких чотири чи пʼять родин, де крім батьків по троє чи четверо дітей, там жоден з членів сім'ї не пішов підтверджувати або спростовувати ковід, бо в теорії всі захворіли, навіщо витрачати гроші на тест. Ну і щодо самої процедури: недавно читала, що, наприклад, головний санлікар Віктор Ляшко нещодавно відвідав поліклініку в Броварах, і там не було черг завдяки запровадженню електронної черги адміністрацією поліклініки, коли пацієнт приходить на певний час і не перетинається з іншими, так черга не створюється. В Києві такого нема, моя донька на минулому тижні здавала тест на ковід (вона медсестра) і скинула фото: неймовірна черга в поліклініці №2 Шевченківського району, аж на вулицю, вздовж парковки, людей море, в черзі люди з різними симптомами ГРЗ, донька чекала на вулиці 2 години. Тобто, давайте чесно: притомна людина, яка захворіла, але не помирає — не захоче проходити ці тортури, а чекатиме вдома на своє одужання. От усе те, про що я сказала, й впливає не те, що кількість виявлених випадків ковіду зменшується, а кількість госпіталізацій збільшується.

Звісно, я не працівник МОЗ, і до моїх порад, та й до порад будь-кого з нашого комітету здоровʼя Ради Максим Степанов не дуже дослуховується. Але я одразу пропонувала — є ж величезна мережа аптек (і комунальної, і приватної форми власності), особливо в великих містах (а саме в містах найбільше нових випадків ковід), де раніше робили, приміром, різні скринінги пенсіонерам: міряли цукор, тиск, для молоді створювали моливість зробити експрес-тест на ВІЛ, це все вже реальний ефективний досвід наближення діагностичних послуг до людей. То чому б не зробити хоча б експрес-тестування, адже аптеки є по всьому місту, і кожен за 2-3 хвилини міг би вийти з квартири і зробити такий тест за 15 хвилин. Тоді б інформація була досить правдива щодо інфікованих на конкретну дату. Але, на жаль, продовжуємо користуватися неефективною та старою практикою, концентруючи пацієнтів в конкретних місцях, де вони перетинаються з іншими хворими.

"ДС" Від тестування перейдімо до лікування та коштів на нього. Як відомо, у бюджеті на 2021 рік не передбачений ковід-фонд, який існує в нинішньому році, а Нацслужба здоров'я стверджує, що закладених у кошторис держави 2,6 млрд грн не вистачить на вакцинацію, а тим більше на лікування українців від ковіду. Яким чином планується розвʼязувати цю проблему?

Л.Б. Я не голосувала за цей бюджет і не підтримую його! В ньому на 50% не вистачає грошей на вакцини від ковід, за різними підрахунками від 30 до 100 млрд грн загалом не вистачає на НСЗУ. Я, та всі мої колеги з комітету спілкувалася з Денисом Шмигалем, з мінстром фінансів Сергієм Марченком, вони чогось в уряді вирішили фінансувати інвестиційні проекти для ремонтів в Охматдиті, в Національному інституті раку на 2,7 млрд грн. Як на мене, це — нонсенс, не розумію, навіщо вкладати гроші в ремонти, коли країна, її медична система і система соцзахисту гостро потребують зараз ресурсу, щоб подолати епідемію та зменшити її наслідки.

Щодо НСЗУ і лікування ковіду, то треба людям розповідати, що ковідний фонд вже обʼэктивно не потрібен, давно запрацювала система фінансування через НСЗУ кожної лікарні, яка надає допомогу хворим на ковід або з підозрою на нього, служба оплачує так звані "ковідні пакети". Середня вартість перебування пацієнта в стаціонарі складає 101 тис. грн, сюди закладено і меддопомогу і ліки і 300% надбавки лікарям за ковід-пацієнтів. Тобто профінансувавши НСЗУ в повному обсязі, країна та президент могли б спокійно повідомити виборцям, що на рік забезпечили українську медицину, але нинішній кошторис НСЗУ не дає нам такої можливості. Я не можу сказати виборцям, що ми прийняли бюджет, який гарантує отримання безкоштовної меддопомоги кожному хворому на ковід, а якщо, наприклад, міністр таке стверджує — це неправда. Бо у 2020 році ми внесли зміни до бюджету, на початок грудня НСЗУ використала 8 млрд грн, їм не вистачало ще 6 млрд і ми внесли зміни, перекривши потреби служби у фінансуванні лікування ковіду до 2021 року. Тобто впевненість в тому, що є необхідне фінансування для діагностики і лікування пацієнтів з ковід гарантоване лише до 31.12.2020.

На захист свій і колег із комітету здоров'я нації скажу, що ми з Михайлом Радуцьким зустрічалися і вели довгі перемовини з Сергієм Марченком, і зі Шмигалем, на фракцію запрошували Ляшка і прем'єра. І вони сказали, що де-факто (бо це лише слова, не підтверджені документами) в першому кварталі 2021 року вони знайдуть ресурс для фінансування НСЗУ, можливо, перекинувши фінансування з інших напрямків. Загалом, ми, народні депутати, будемо чекати від НСЗУ запит, керівник служби, Андрій Віленський нам подає реалістичні цифри по дефіциту, а ми підготуємо правки до бюджету та відповідно до регламенту подамо їх в наступному році для зміни вже бюджету 2021 року.

І ще один момент щодо фінансування медицини. Як на мене, було б класним рішенням, щоб МОЗ через НСЗУ уклало договори на тестування з приватними лабораторіями. Адже 26% тестів робляться в них, це швидко і без черг, вартість за них ніхто людям не компенсує. Люди воліють робити тести в приватних клініках, бо це ефективно — то компенсуйте їм 50% вартості принаймні, це просте та ефективне рішення, але МОЗ не готовий ухвалювати ефективні новаційні рішення, бо грошей нема. Але чомусь на Офіс президента, на Верховну Раду, на прокуратуру в наступному році збільшення бюджету заплановано і гроші на це знайшлися !?

"ДС" Чи правда, що міністр фактично наполягає на пролонгуванні ручного перерозподілу грошей на заклади, які не відповідають вимогам НСЗУ?

Л.Б. Якщо говорити про певну категорію таких закладів, зокрема тубдиспансери, онкологічні лікарні, поліклініки, то я категорично проти. Реформа довела, а головлікарі багатьох клінік підтвердили, що дуже задоволені новою системою фінансування, коли не треба стояти з простягнутою рукою перед начальством обласного Департаменту охорони здоровʼя або самого міністерства охорони здоровʼя. Тобто раніше фінансування залежало від приязних або неприязних стосунків головлікаря з губернатором або очільником обласного ДОЗ, а зараз клініки отримують допомогу в залежності від кількості пацієнтів, а не від якихось інших факторів, і це добре.

В цьому році протягом 9 місяців (адже реформа почалась саме 1 квітня) лікування туберкульозу коштує 20 тис. грн, і фтизіатричні лікарні почали нарешті згортати свої стаціонари, бо, як відомо, вся Європа подолала цю хворобу завдяки вчасному ранньому виявленню (для цього треба залучити перивнку і сімейних лікарів), застосуванню сучасних антибіотиків і переходу на амбулаторне лікування (це значно зменшує виникнення мультирезисистентного туберкульозу). Це було зроблено, щоб у стаціонарах люди не інфікували один одного, мультирезистентність (стійкість до ліків) є найбліьшою пролемою проблемою для України в подоланні епідемії туберкульозу. Захворювання не піддається антибіотикотерапії, лише кожен другий на мультирезистентну форму може сподіватися на одужання, і це дає нам таку страшну статистику, адже торік від туберкульозу померло 3,418 тисячі українців, а захворіло 25 тисяч. Адже українські трудові мігранти везуть наш невиліковний туберкульоз в ЄС…

У квітні фтизіатричні клініки зайшли в реформу з дуже різною середньоювартістю лікування туберкульозу. Наприклад, в Одеській області це коштувало 9 тис. грн, у Львівскій 400 тис.грн, а у Чернігові — 115 тис. грн, тобто не лише кожен регіон, а навіть кожна клініка мала завжди якусь унікальну і незрозумілу систему витрат і не аналізувала своїх видатків під час організації протитуберкульозної роботи, ніхто не рахував, скільки коштує пролікувати пацієнта. НСЗУ порахувала і визначила вартість лікування у 20 тис. грн на 9 міс.у 2020 році, на наступний рік ми планували, що ця сума збільшиться до 33 тис. грн, і в поданому проекті бюджету була адекватна сума, але в проголосованому документі збільшення нема. Мало того, видатки на всю фтизіатрію в Україні на 2021 рік складуть менш як 1 млрд грн, цих грошей об'єктивно буде замало. Якщо пан Степанов пропонує фтизіатричним клінікам повертатись назад і йти старим бюджетним методом, тобто розподіляти гроші вручну, старим субсидіарним методом, то це знову повернення до СРСР і економіки феодальної ренти, тобто зблоу "податі" з васалів (головних лікарів). Але чому не збільшити фінансування НСЗУ та пакетів лікування туберкульозу на кожного хворого?

Проте є й позитив щодо фтизіатрії. Він в тому, що наступного року до скринінгу туберкульозу залучать сімейних лікарів, вже закладені гроші на діагностику, і в разі потреби — на лікування, яким теж займатиметься сімейний лікар. Тут важливе раннє виявлення, чим раніше діагностується хвороба, тим менше інших людей інфікує хворий.

"ДС" А як щодо просування медреформи загалом по країні, що і хто заважає її робити? Які основні проблеми лікарень на сьогодні?

Л.Б. В кожному регіоні по-різному. Є регіони, які настільки вірили в цю реформу, готувалися до неї, що в них мінімум проблем взагалі. А, наприклад, Запоріжжя, яке до останнього впиралося, не хотіло і не вірило. За місяць до реформи вони писали в МОЗ листи, щоб їх область виключили (!) з медреформи у 2021 році як виняток, бо вони не готові.Тепер в цій області дійсно маса проблем в системі охорони здоровʼя. Насправді підготовка до реформи вторинки тривала два роки, і всі хто хотіли мали змогу підготуватися.

Взагалі, головною перешкодою реформі були не прості лікарі, а топ-менеджери, тобто головлікарі, очільники обласних департаментів охорони здоров'я, бо вони втрачали фінансові важелі управління і контролю, за допомогою яких вони керували сумами видатків на лікарні. Супротив досі існує, адже попереду реформа третинної меддопомоги, інститутів Академії меднаук — Тодурових, Ємців та інших, і вони будуть стояти горою, щоб фінансування залишалося як у системі Семашка, коли міністр охорони здоров'я індивідуально визначав, яку суму виділяти певному інституту.

"ДС" Говорячи про проблемних керівників та "баги" реформи — кажуть, є лікарні, де не підвищують зарплати персоналу, не роблять якихось поліпшень, а гроші натомість просто лежать на депозитах. Як з цим боротися?

Л.Б. Про проблему я чула, але не можу ні спростувати, ні підтвердити. Але якщо це дійсно так, то прикро, але це ж проблема, яку можна вирішити бажанням трудового колективу. Тут не треба залучати міністра, парламент. Але медичні профспілки і колективи лікарів в конкретних закладах просто перебувають в полоні рабської психології, коли це зміниться — невідомо. Тобто персонал же точно знає, що керівник закладу ухвалив рішення покласти гроші на депозит, і ніхто не готовий втрутитися, зате всі готові писати про це парламентарям, президенту. І коли мені надходять такі скарги, я завжди запитую, що людина зробила на своєму рівні, найчастіше у відповідь чую "нічого", бо боїться керівництва. Важко міняти систему, коли очікують, що втрутиться міністерство, парламент, але на рівні регіону люди бояться щось робити. Це мине, коли ставлення до керівництва стане партнерським, тобто тут питання психологічних і поведінкових змін, зміни патернів у відношенні до керівництва.

Щодо успішних клінік, то вони переглянули свої витрати, прибрали зайві медпослуги в стаціонарі, перестали гоаняти пацієнтів по некінченному колу діагностик, максимально залучили сімейних лікарів, бо в Європі 80% медпроблем вирішується саме на їх рівні. Адже значно дешевше вирішити проблему на рівні сімейного лікаря і потім не витрачати великі гроші на дорогу діагностику та лікування хвороб на стадіях синдромів. Первинка взагалі щаслива, я з ними спілкуюсь, і вони просто тиснуть руку і дякують, що ми не дали зупинити реформу, бо коли прийшов Ємець, то він назвав реформу геноцидом для медиків і сказав, що в нього інше бачення майбутнього медицини в Україні, інше, але не нове, але втрутився парламент з ОП і реформа відбулася.

Якось говорила з одним головлікарем поліклініки з Рівного, він сказав, що вперше за його життя не просив жодної копійки в ОДА, бюджету НСЗУ вистачило на все, що було потрібно закладу. Тут питання не медпрактики, а менеджменту, коли чесні та ефективні витрати, як треба краще розпоряджатись грошима та майном, де урізати, а де збільшити — тут все залежить від головлікарів і адміністрації неприбуткового підприємства. Це і позитив медреформи, і негатив одночасно, коли установою продовжують керувати люди, не володіючи сучасними знаннями ефективного ринкового менеджменту і продовжують вирішувати проблеми, заносячи хабарі керівництву.

"ДС" Противниками медреформи є не лише обласні департаменти охорони здоровʼя, але й деякі партії, які зробили подання в Конституційний суд на предмет відповідності змін в медицині Конституції. На Вашу думку, наскільки вірогідне рішення КС про скасування медреформи, як буде діяти влада у такому випадку?

Л.Б. Наш Конституційний суд — любитель експромтів, я вже нічому не здивуюсь, особливо після того, як вони скасували закони про кримінальну відповідальність за приховування свої статків. Що будемо робити? Будемо боротися, у всякому разі я та всі мої колеги з комітету будуть боротися за реформу, хіба що за виключенням представників ОПЗЖ. Що вже її зупиняти, вона ж відбулася, фактично на 90% вже, залишився третинний рівень, але його відклали до 2023 року. До того ж реформа "зашита" в низку законів, тобто їх всі теж треба буде скасовувати. Не думаю, що це взагалі можливо.