Курсові граблі. Чому успіхи експортерів обернулися зростанням цін
Порівняно з серпнем інфляція у вересні додала в загальну скарбничку 2,1%, що стало своєрідним рекордом за рік: схожими темпами інфляція росла в березні (1,8%) та червні (1,7%). Примітно, що цього літа у нас не було повноцінної річної дефляційної паузи, яка дозволяє контролювати рівень цін за підсумками року: у червні-липні ціни зросли на 2% (до грудня минулого року) і лише в серпні дещо скоротилися (всього на 0,1%).
В принципі, про те, що інфляція виходить з-під контролю, стало відомо ще навесні, коли в умовах посилення цінової динаміки регулятор раптово вирішив знизити облікову ставку: 14 квітня 2017 р. вона була зменшена з 13 до 12,5% і зберігається на такому рівні до цих пір.
Враховуючи, що ціновий таргет (ціль) для Нацбанку є ключовим у його системі макроекономічного регулювання (відповідальність регулятора за обмінний курс національної валюти зникла в 2014 р.), динаміка інфляції вимагала хоч якогось коментаря з боку монетарної влади.
Читайте також: ЦІНОВЕ ПРОКЛЯТТЯ. ЧОМУ НБУ НЕ МОЖЕ ВГАМУВАТИ ІНФЛЯЦІЮ
І аналітики НБУ запевняли, що ціни на овочі вже виросли і більше рости не будуть. Сам Нацбанк волів грати роль страуса, який ховає голову в пісок, не помічаючи очевидного: необхідно було або переглядати прогноз інфляції, або застосовувати новий інструментарій для її стримування. В першу чергу, користуючись сприятливою кон'юнктурою в літній період, зміцнювати обмінний курс гривні в межах 10%. Враховуючи літнє затишшя на внутрішньому валютному ринку, збільшення обсягів експорту і перевищення пропозиції валюти на міжбанку над попитом (а також позитивне сальдо чистого продажу валюти на готівковому ринку), зміцнення гривні в межах курсового коридору 23-24 грн/$ було цілком можливо.
За допомогою такого інструментарію можна було погасити приблизно половину сформованого на осінь інфляційного потенціалу: адже значна частина інфляції була сформована за рахунок зростання цін на так звані сирі продовольчі товари, вартість яких безпосередньо залежить від цін на світових сировинних ринках. Ревальвація гривнb в даному випадку дозволила б стримати зростання цін на внутрішньому ринку, де котирування номінуються в національній валюті.
На жаль, нинішнім літом перед регулятором були поставлені інші пріоритети: НБУ посилено поповнював свої валютні резерви, скуповуючи надлишки валюти на міжбанківському ринку. За підсумками січня—вересня 2017 р. Нацбанк скупив майже $2 млрд, а продав більше $500 млн. Чиста купівля склала, таким чином, майже $1,5 млрд.
Завдяки цьому регулятор додатково вкинув у грошове звернення до 40 млрд грн, що не могло не позначитися на темпах інфляції. Так і зменшення облікової ставки, так само як і небажання її вчасно збільшити, внесло свою лепту, хоча варто визнати, що прямий трансмісії між базовою процентною ставкою країни і економічним зростанням у нас немає: зменшення облікової ставки НБУ не здатне істотно збільшити ділову активність, так як у нас практично не працюють кредитні інструменти, а реальна ринкова ставка за кредитами істотно відрізняється від облікової. Тим не менш літній збільшення облікової ставки в межах 0,5-1% також допомогло б охолодити цінову динаміку. У сукупності з можливим сезонним зміцненням гривні це дало б значний кумулятивний ефект, і інфляція могла б в даний час перебувати в коридорі 5-6%.
Здавалося б, нацбанківського страусові пора вийняти голову з піску, тим більше, що підлогу виявився не пісочним, а бетонним, але навіть в інфляційному звіті за липень 2017 р. регулятор продовжував стверджувати, що плановий інфляційний таргет цілком досяжний і ситуація знаходиться під повним контролем. Негативну роль тут відіграло і відсутність повноправного керівника (не плутати з "відпускним"). Як показує практика, в статусі в. о. наші чиновники впадають у когнітивний ступор і практично не здатні приймати швидкі і рішучі дії.
Що стосується основних складових, то базова інфляція (споживча мінус ціни на сирі продукти та адміністративно регульовані тарифи) склала 7,7%. Істотну роль тут зіграв зростання цін на освітні послуги і продукти харчування з високим рівнем обробки (м'ясна і молочна продукція). Зростання цін на сирі продукти досяг 28,2%. По суті, тут і лежить основна причина виходу інфляції з-під контролю. Практично всі наші сирі продукти пішли на експорт, викликавши їх недостатня пропозиція на внутрішньому ринку.
Зміну адміністративно регульованих цін і тарифів склало +25,9%, причому резерв зростання тут далеко не вичерпаний. Зростання цін на паливо досяг 12,4%. Істотна частина позитивної динаміки (2,9%) була сформована у вересні за рахунок девальвації гривні та збільшення світових цін на вуглеводні.
Читайте також: РОЗГОЙДАЛИ. ЧОМУ АВТОГАЗ В УКРАЇНІ КОШТУЄ, ЯК У НІМЕЧЧИНІ
В принципі, вже сьогодні можна робити попередні висновки. Інфляція за підсумками року становитиме 12-15%, хоча і цей прогноз не є остаточним і може бути погіршений внаслідок незбалансованої фінансової політики в кінці року. Крім того, можна констатувати, що НБУ "вагітна" інфляцією і не вирішиться від тягаря, поки не зрозуміє, що модель інфляційного таргетування, застосовувана нині, не працює в умовах класичної інфляції витрат, коли її динаміка формується через обмінний курс і ціни на сирі продукти. Україна - це ще не стандартна модель компактної центральноєвропейської економіки, де інфляцію доходів можна ефективно зорієнтувати стандартним набором монетарних інструментів. Збільшення платоспроможного попиту у нас не призводить до адекватного зростання пропозиції товарної маси з боку товаровиробників, а лише збільшує зростання цін на базові товари та послуги. Ефективний відповідь на цю проблему має дати не тільки Нацбанк, але і парламент, і уряд, від якого залежить реалізація найбільш важливих структурних реформ. Але це не вибачає НБУ за відсутність адекватної монетарної політики вже сьогодні.
