Куди Сурков заведе ДНР і ЛНР
Спільний проект Центру дослідження Росії та окупованих територій "Ділової столиці"
15 січня у резиденції Путіна під Калінінградом відбулася зустріч помічника президента РФ Владислава Суркова з помічником держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вікторія Нуланд. Зустріч тривала більше чотирьох годин. За словами Суркова, "це був свого роду мозковий штурм з пошуку компромісів для реалізації мінських угод". У свою чергу офіційний представник Держдепу США Джон Кірбі повідомив, що "зустріч помічника держсекретаря Нуланд з помічником президента РФ Сурков - частина нашої безперервної роботи з РФ, щоб переконатися в повній реалізації мінських домовленостей в тісній координації з іншими учасниками нормандського формату - Україною, Німеччиною і Францією".
Суркова часто називали сірим кардиналом Кремля на Донбасі. Було багато свідчень того, що саме він курирує російську політику щодо України. Своєрідним визнанням його ролі стали накладені на нього персональні санкції, з-за яких він став нев'їзним у Євросоюз. Але раніше Сурков не був учасником офіційних переговорів про долю Донбасу. Його зустріч з Нуланд не тільки підтвердила те, що і раніше було секретом Полішинеля, але і продемонструвала підвищення статусу Суркова та його легалізацію як "головного по Донбасу" в Кремлі.
У цьому зв'язку "ДС" вирішила уважніше придивитися до постаті самого Суркова і до контрольованих ним кремлівським маріонеткам в керівництві фейкових ДНР і ЛНР. З осені минулого року Донецька та Луганська надходила інформація про ослаблення позицій Суркова і навіть про нібито прийняте Кремлем рішення відсторонити його від кураторства над сепаратистськими анклавами в питаннях соціально-економічної і адміністративної політики. Зараз видно протилежна тенденція, і можна очікувати подальшого посилення впливу Суркова, якщо почнеться реалізація плану вирішення донбаського питання. В той же час не виключені нові конфлікти між Сурковим та іншими російськими кураторами на Донбасі, такими як В'ячеслав Володін і силовики (ФСБ, ГРУ, МО РФ).
Також чималий інтерес представляють відносини Суркова і його креатур в ДНР і ЛНР з місцевими олігархами, особливо з Рінатом Ахметовим. Зараз у колишніх господарів Донбасу" нові надії. Ключове питання - які шанси України в кінцевому підсумку реалізувати свій план, а не план Суркова.
---------
Владислава Суркова, який нині обіймає посаду помічника президента РФ, прийнято вважати ідеологом режиму, що входять у вузьке коло тих, до чиєї думки прислухається Володимир Путін
У Кремль Сурков потрапив навесні 1999 р. - "винятково обдарованого піарника" і "дуже талановитого креативщика" (як його охарактеризував коли Михайло Ходорковський, фактично видав Суркову путівку в життя, запросивши в 1987-му очолити рекламний відділ Центру міжгалузевих науково-технічних програм Фонду молодіжної ініціативи при Фрунзенському райкомі ВЛКСМ) помітив тодішній глава президентської адміністрації Олександр Волошин і призначив своїм помічником. А вже в серпні того ж року Сурков став заступником керівника АП і перебував на цій посаді до травня 2008-го, поки президент Дмитро Медведєв не підвищив його до першого заступника керівника АП. На цій посаді він пропрацював до грудня 2011 р.
В день призначення заступником голови уряду РФ від 27 грудня 2011 р. Сурков хвалився в інтерв'ю агентству "Інтерфакс": "Я був у числі тих, хто допомагав президенту Єльцину здійснити мирний перехід влади. У числі тих, хто допомагав президенту Путіну стабілізувати політичну систему". Дійсно, за час роботи в президентській адміністрації при трьох президентах Сурков значно збільшив свій апаратний вага курирував ряд питань внутрішньої політики. Його першим важливим проектом стало створення передвиборного блоку "Єдність" у 1999 р. - на противагу блоку Євгена Примакова і Лужкова "Отечество - Вся Росія". У 2001-му Сурков зі своєю командою політтехнологів працював над об'єднанням політичних сил у проектах "Єдність" і "Вітчизна". На їх базі був сформований Загальноросійський союз "Єдність і Вітчизна", в який також влилося рух "Вся Росія". Незабаром цей конгломерат був перетворений в партію "Єдність і Вітчизна - Єдина Росія", яка у 2003-му перейменована в "Єдину Росію" - нинішню партію влади.
Займаючись організаційних та інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності президента з питань внутрішньої політики, а також федеративних і міжнаціональних відносин, Сурков продовжував політтехнологічні експерименти - руху "ті, що Йдуть разом" і "Наші", партії "Розумна Росія" і "Справедлива Росія". До кінця нульових за Сурковим міцно закріпився імідж сірого кардинала, ляльковода російської політики, підживлений в тому числі колегами по цеху. Зокрема, Гліб Павловський сказав про Суркова: "Він не просто контролював роботу, а програмував її, програмував різні політичні проекти, він міг одночасно вести президентські вибори, партії, губернаторів, все це пов'язувати між собою в єдиній політичній повістці".
Період, коли Сурков пробував себе в ролі публічного політика, тривав всього півтора року. Заступником голови уряду РФ він пропрацював до 21 травня 2012 р., а потім до 8 травня 2013-го суміщав цю посаду з обов'язками керівника апарату уряду. Популярною версією відставки Суркова вважається та, де він став жертвою апаратної атаки Сергія Іванова (колишнього суперника Медведєва в боротьбі за статус наступника) та В'ячеслава Володіна (який змінив Суркова на посаді першого заступника глави адміністрації президента) на главу уряду Медведєва. Однак вірно також і те, що Сурков банально не справлявся зі своїми обов'язками в уряді. Зокрема, в його функції входила реалізація державної інноваційної політики, у тому числі координація проекту "Сколково", загрузлого в купі корупційних скандалів.
Проте вже у вересні 2013-го Сурков був узятий на роботу помічником президента РФ, тобто фактично повернувся у звичне для себе середовище, де головним мірилом статусу виступає неформальний вплив на процеси. До того часу напрям внутрішньої політики було вже міцно закріплене за Івановим і Володіним, а Суркову дісталися питання відносин з Абхазією і Південною Осетією, а пізніше і з Україною. Можна сказати, що останні два з половиною роки Сурков поєднує ролі ідеолога і посильного з особливих доручень. Точно відомо як мінімум про двох його поїздки в Київ під час революції - 20 січня і 14-15 лютого 2014 р. Про те, чим він займався в нашій столиці, існує багато версій. Приміром, екс-голова СБУ Валентин Наливайченко впевнений, що Сурков керував групами снайперів-іноземців, які розстрілювали активістів. Також у травні минулого року "зв'язковий від Путіна" виїжджав в Абхазії з метою врегулювання внутрішньополітичної кризи в цій невизнаній республіці.
В кінці січня 2014-го в Москву на зустріч з Сурковим літав спікер кримського парламенту Володимир Константинов. А 27 лютого представники команди Суркова були помічені на території АРК, де займалися ідеологічним супроводом анексії півострова. З початком окупації Донбасу група політтехнологів Суркова займалася проектом "Новоросія", зокрема, намагалася сформувати "Український фронт" - структуру, яка стала б інструментом підтримки сепаратизму в південно-східних областях України. Відповідальним за цей проект був призначений Борис Рапопорт (див. "Бригада сурковских кураторів ДНР/ЛНР"). В рамках проекту передбачалося формування так званих народних дружин по "захисту" міських адміністрацій від "хунти" - то є робота на розкол України. Іншим напрямком роботи Рапопорта стала участь у створенні терористичної організації "Харківські партизани", бойовики якої протягом 2014-2015 рр. здійснювали теракти і диверсії на території Харківської області.
Бригада сурковских кураторів ДНР/ЛНР
З весни 2014 р. представники команди Владислава Суркова були безпосередньо задіяні у процесі створення сепаратистських квазідержавних формувань ДНР і ЛНР на теренах українського Донбасу. Куратори-сурковцы фактично займалися координацією соціально-економічного блоку і адміністративними питаннями на тимчасово окупованих територіях. Серед найбільш відомих фігур кураторів необхідно виділити наступних:
Олег Говорун - 11 жовтня 2013 р. призначений начальником Управління президента РФ по соціально-економічного співробітництва з державами СНД, а також невизнаними "Республікою Абхазія" і "Республікою Південна Осетія". Відомий в керівництві сепаратистів під позивним "Тесляр".
Борис Рапопорт - до грудня 2014-го обіймав посаду заступника начальника Управління президента РФ по соціально-економічного співробітництва з державами СНД. Курував український напрямок, зокрема, відомо, що він координував "групу Олега Царьова", діяльність "парламенту Новоросії" та інші проекти на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Звільнився за власним бажанням нібито у зв'язку з проблемами зі здоров'ям. В одному з інтерв'ю після звільнення заявив: "Коли я призначався в 2013-му, вже тоді у адміністратора Суркова висіла карта Російської імперії, на якій Крим частиною Росії".
Володимир Авдєєнко - колишній начальник одного з департаментів у складі Управління президента РФ по соціально-економічного співробітництва з державами СНД. Курирував економічну складову відносин з ДНР і ЛНР, звільнений восени 2014 р. Відхід з управління Авдєєнко і Рапопорта стався після того, як стала зрозумілою безперспективність проекту "Новоросія" і виникла потреба переформатувати групу кураторів під нові завдання.
Ігор Удовиченко - після відходу Рапопорта був призначений на його місце. З липня 2013 р. по травень 2014 р. був генеральним директором групи компаній "Росводоканал". Раніше, з травня 2011-го, працював заступником керівника Управління президента РФ з внутрішньої політики.
Максим Поляков - працює заступником начальника Управління президента РФ по соціально-економічному співробітництву з державами СНД з січня 2015 р. Колишній заступник губернатора Івановської області. Відомий в керівництві сепаратистів під позивним "Полярник". Одним з головних контактерів Полякова на окупованій частині Донбасу був Денис Пушилин.
Андрій Годнев - відомий серед сепаратистів як Андрій Новогородцев. Член асоціації політтехнологів РФ, головний технолог по польовій роботі політичної партії "Єдина Росія".
Тимофій Худяков - відомий серед сепаратистів як Кирило Тимофєєв. Права рука Андрія Годнева. Раніше працював піар-технологом, журналістом, був заступником начальника управління інформаційної політики Волгоградської області.
Олександр Копнов - куратор інформаційних проектів сепаратистів ДАН і "Луганський інформаційний центр".
Павло Карпов - відомий серед сепаратистів як Микола Павлов. Російський політтехнолог. За інформацією "Реальної газети", в 2014 р. виконував функції радника керівника з політичних питань" у команді Валерія Болотова.
Позивний "Патріот" - керував фінансовими потоками, які надходили з Росії в ДНР, згідно з даними "Інформаційного опору", має відношення до російських спецслужб. Прізвище не встановлена.
Позивний "Чайка" - здійснював кураторство над "органами самоврядування" ДНР. Згідно з інформацією "ІС" координував діяльність сепаратистського руху "Донецька республіка". Прізвище не встановлена.
---------------
Формування власних "еліт" у сепаратистських анклавів додає проблем господареві СКМ - йому все складніше перешкоджати віджиму власності і бізнесу
Сказати напевно, коли почалося співробітництво Владислава Суркова і Ріната Ахметова, сьогодні складно. Ставши куратором Управління президента РФ по соціально-економічному співробітництву з державами СНД (нині ця структура виступає неформальним штабом, координуючим діяльність сепаратистських анклавів на території України), Сурков ще до активної фази конфлікту розвивав український напрямок, що згодом вилилося в специфічну роль його і близьких до нього людей у подіях на Евромайдане, в Криму та на Донбасі. Вже тоді представники команди Суркова активно контактували з людьми Олександра Єфремова в Луганську і Ахметова в Донецьку.
Судити про зміст тих контактів можна тільки опосередковано, з того, як сьогодні розвивається ситуація. А ще - за численними сливам від самих сепаратистів, контрольованих конкуруючими російськими групами впливу. Так, згідно пророцтва Павла Губарєва, навесні 2014 р. координацією дій і фінансуванням мітингувальників під Донецької ОДА займався Ахметов. Серед його креатур в керівництві сепаратистів Губарєв називав на той період Дениса Пушилина і Олександра Ходаковського. Відомо, що Ходаковський в лютому 2014 р. був одним з учасників штурму Будинку профспілок в Києві як керівник управління "Альфа" СБУ у Донецькій області. Після захоплення російсько-терористичними військами частині Донецької області він став командиром бандформування "Схід", "секретарем Ради безпеки ДНР" і очолив сепаратистську організацію "Патріотичні сили Донбасу". При цьому Ходаковський має стійкий імідж "протеже Ахметова", зокрема, в інтерв'ю російському виданню Forbes він заявив: "Якщо я людина Ахметова, тоді він найбільший патріот ДНР, оскільки в такому випадку він фінансує той підрозділ, який дозволяє цій республіці існувати". З цього приводу прес-служба власника СКМ змушена була зробити спеціальну заяву про те, що слова Ходаковського, які були розцінені як визнання в отриманні грошей від Ахметова, невірно інтерпретовані.
за інерцією якийсь час боялися, а потім в лічені місяці від "імперії Лазаренка" мало що залишилося
У будь-якому випадку вже можна говорити про те, що не виправдався стратегічний розрахунок Ахметова захистити своє майно за допомогою впливу Суркова. В даний час група "голови уряду ДНР" Олександра Захарченко та інші менш впливові формування в ЛНР/ДНР зміцнюють свої інституційні позиції, що неминуче виливається у перерозподіл власності, в тому числі і належить Ахметову. Останній кричущий приклад - мережа ахметовських супермаркетів "Брусниця" почала перетворюватися на підконтрольну місцевим "елітам" мережа "Авоська". Також на "офіційних" сайтах сепаратистів гуляє інформація про те, що розподільчі підстанції і мережі, що перебувають на балансі ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго", повинні перейти під управління "республіканських" підприємств. Можна сказати, що Ахметов на Донбасі сьогодні повторює долю втікача з України Павла Лазаренка. Того теж за інерцією якийсь час боялися, а потім в лічені місяці від "імперії Лазаренка" мало що залишилося. Можна провести аналогію. Символом влади Ахметова є "Донбас Арена", як символом влади Януковича було Межигір'я. Стадіон досі не забрали, бо це дуже дорога іграшка - поки ніхто не бажає витрачатися на його утримання. Як тільки "Донбас Арена" приєднається до "Брусничке", далі процес відбору майна піде лавиноподібно.
Втім, подібного розвитку подій може і не статися. Сьогодні група Суркова готується до різних варіантів розвитку подій на Донбасі. У тому числі розробляється стратегія "тріумфального повернення" команди Ахметова в Донецьк, передбачає зачистку непідконтрольних бандформувань і об'єднання навколо ОЗУ "Люкс" бойовиків Ходаковського. У цьому контексті проглядаються аналогією з чеченським сценарієм, коли влада після другої війни отримав клан Рамзана Кадирова.
Що ж стосується активності в мирній частини України, то група Суркова планує використовувати Запорізьку область як форпост для дестабілізації політичної ситуації. Посилення ОЗУ "Люкс" в Запоріжжі, перемога на виборах мера міста Володимира Буряка, активізація сепаратистської риторики на тлі пропаганди економічної автономії регіону - це прояви тонкої гри Суркова на політичному полі України. Хоча говорити про загрозу освіти ЗНР перш-
тимчасово, проте ця область є найбільш вразливою у випадку нагнітання нової хвилі сепаратизму.
------------
З початку сепаратистських акцій на території Донбасу Кремлем було сформовано кілька груп впливу. І ось вже майже два роки вони борються між собою, застосовуючи будь-які методи
Павуки в донбаській банку
Лише однієї з груп впливу в ДНР/ЛНР стала кремлівська команда Владислава Суркова, з весни 2014 р. займається адміністративні, політичні та соціально-економічні блоки в керівництві сепаратистів.
Зокрема, ряд російських політтехнологів, які мають відношення до групи Суркова, координували політичний напрямок у команді Валерія Болотова в Луганську. Вони ж формували порядок денний, відповідали за координацію роботи "уряду" і "парламенту" луганських сепаратистів. Однак 4 липня 2014 р. посаду голови ради міністрів ЛНР" за рішенням Кремля зайняв російський політтехнолог Марат Баширов - GR-менеджер групи компаній "Ренова", очолюваної російським олігархом Віктором Вексельбергом. Присланий з Москви гауляйтер координував вивезення на територію РФ майна ряду промислових підприємств Луганщини. Недовгий "прем'єрство" Баширова в ЛНР запам'яталося також рейдерством і віджиманням власності. Представники Суркова не втручалися в рейдерські схеми Баширова.
Більш конфліктно розвивалася ситуація в Донецьку. 16 травня 2014 р. за рішенням Кремля "прем'єр-міністром ДНР" став російський політтехнолог Олександр Бородай, який довгий час працював на олігарха Костянтина Малофєєва. Перший час він не був пов'язаний з групою Суркова, проте прилучився до неї влітку 2014 р. В той час у команди Суркова загострилися відносини з представниками ФСБ (угрупування Ігоря Гиркина по кличці Стрільців) і дійшов до точки кипіння конфлікт зі ставлениками російського ГРУ (угрупування Ігоря Безлера по кличці Біс). Коли 1 липня Управління внутрішніх справ МВС у Донецьку було захоплене бойовиками Безлера, Бородай в той же день, діючи в інтересах команди Суркова, через російські ЗМІ оголосив угруповання Біса поза законом.
Після втечі Гиркина зі Слов'янська в Донецьк Бородай відправився в Москву, де провів зустріч з Сурковим і виступив із заявою, що виправдують відступ Гиркина. Однак незабаром команда Суркова включилася в кампанію з дискредитації Гиркина, тим самим зачепивши інтереси ФСБ. Тоді ж зіпсувалися відносини між Гиркиным і Бородаєм, а російські куратори з силових структур розгорнули відповідну інформаційну війну з групою Суркова.
Після погіршення ситуації на фронті в серпні 2014 р. Кремль вирішив вивести всіх керівників сепаратистів з громадянством РФ на територію Росії. З Луганська туди евакуювався Баширов, з Донецька - Бородай і Гиркин. Замість них для презентації на мінських переговорах були активовані місцеві "лідери" сепаратистів. Для управління ними з Москви прибули розширені групи кураторів. Вагому роль у цьому зіграв особисто Сурков. Особливим напрямком його діяльності став мінський процес. У той же час на окупованих територіях вплив команди Суркова поширилося і на військову сферу, що призвело до ще більшого погіршення відносин з групою силовиків.
Куратори з ФСБ активно використовували фігуру "начальника ГРУ ДНР" Сергія Дворковского по кличці Похмурий для боротьби зі ставлеником Суркова - командиром батальйону "Схід" Олександром Ходаковским (колишній командир спецпідрозділу СБУ "Альфа" у Донецькій області, має стійкий імідж "людини Ахметова"). Позиції Ходаковського в жовтні-грудні 2014 р. дійсно могли похитнутися. Сурков вирішив розвалити угруповання Похмурого зсередини, запровадивши в структуру "ГРУ ДНР" своїх людей. Паралельно він домігся в Кремлі рішення про виведення з Похмурого ДНР на територію Ростовської області. Після цього бойовики-фанатики з оточення Дворковского втратили владу в "ГРУ ДНР", а саме це формування перетворилося на звичайну ОЗУ, що займається масовими грабежами, викраданнями і отжимами. Так руками команди Суркова був нанесений ще один удар по позиціях ФСБ в Донецьку.
Посилення російських кураторів з групи Суркова сприяло їх участь в організації виборів на окупованих територіях в листопаді 2014 р. Результатом цієї роботи став остаточний прихід до влади Олександра Захарченко в ДНР та Ігоря Теслярської в ЛНР з подальшим формуванням навколо них нових політичних кланів.
Проблемним напрямком залишалося відсутність повного контролю над низкою польових командирів в сепаратистських анклавів. Більшість з них мали контакти з якоюсь із груп російських кураторів, але при цьому володіли відносною самостійністю. Кремль в жовтні 2014 р. дав вказівку спільно вирішити дану проблему незалежно від існуючих розбіжностей між кураторами. Почалися арешти і зачистки ряду польових командирів, роззброєння окремих бандформувань. У ЛНР з цією метою були задіяні ресурси внутрішніх військ РФ, призначених для контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького федерального округу, а в ДНР - ресурси російського ГРУ.
Злети і падіння Суркова після Мінська-2
На початку 2015 р. під час загострення ситуації на фронті та наступу об'єднаних російсько-сепаратистських військ значно зміцнився вплив групи силовиків, а позиції команди Суркова ослабли. Але після підписання друге мінських угод 11-12 лютого 2015 р. роль Суркова знову зросла.
Більш того, його команді вдалося усунути з керівництва ДНР представників групи В'ячеслава Володіна - першого заступника керівника адміністрації Путіна. Володін розвивав тісні стосунки з групою силовиків, надавав підтримку Гиркину і мав старі конфлікти з Сурковим за вплив у Кремлі.
4 вересня 2015 р. були організовані відставка і арешт "голови народної ради ДНР" Андрія Пургіна і "керівника секретаріату народної ради ДНР" Олексія Александрова, що належать до команди Володіна.
Але в жовтні розвернувся корупційний скандал навколо "міністра палива, енергетики та вугільної промисловості ЛНР" Дмитра Ляміна. Сліди корупційних схем прямо вели не тільки до місцевих олігархів, але і в оточення самого Суркова. Використавши ці козирі, група силовиків завдала удару по позиціях Суркова в Кремлі і, як наслідок, на окупованих територіях.
З початку листопада з Луганська і Донецька надходили підтвердження інформації про прийняте Кремлем рішення відсторонити Суркова від кураторства ЛНР/ДНР в питаннях соціально-економічної і адміністративної політики. Більшість людей Суркова були відкликані з окупованих територій, а "Фонд земляцтв Донбасу", через який він контролював не тільки постачання гуманітарної допомоги, але і відновлення інфраструктури в сепаратистських анклавів, розпущений. Паралельно відзначалося збільшення кількості кураторів, які представляють російські спецслужби і генштаб. ФСБ і російські військові почали перевірки "армійських корпусах" і в чиновницькому апараті сепаратистів на предмет зв'язків з контрабандою, корупцією і т. д. Стався ряд відставок в Донецьку і Луганську. Частина інформації про перестановки, ініційованих силовиками, публічно не афішувалася.
У результаті всіх цих пертурбацій група силовиків наростила свій вплив. Їм вдалося повністю вивести з-під контролю команди Суркова військовий напрямок сепаратистів. Формування 1-го і 2-го армійських корпусів" на Донбасі стало прерогативою ФСБ, ГРУ і генштабу ЗС РФ. Також зміцнилися позиції групи Володіна, раніше ослаблені ударом команди Суркова по угрупованню Пургіна в Донецьку. Нарешті, Кремль задіяв Дмитра Козака (з 14 жовтня 2008 р. займає посаду заступника голови уряду РФ, з березня 2014-го курує в уряді питання, пов'язані з Кримом і Севастополем) як ще один центр впливу в ДНР/ЛНР. Група Козака стала відповідальною за "замороження конфлікту", формування економічної політики з досвіду Придністров'я.
Вплив ж команди Суркова після відсторонення від кураторства над соціально-економічним і адміністративним блоками зосередилася виключно на мінському процесі. Першим досягненням Суркова стало схвалення Путіним його ініціативи про включення в переговорний процес Бориса Гризлова, другим - зустріч з Вікторією Нуланд в Калінінградській області. Однак про будь-які успіхи Суркова в реалізації його задумів говорити поки рано.
Можна не сумніватися, що Сурков тепер постарається відновити втрачені його групою позиції на окупованій території. Тому попереду - нові сутички павуків у донбаській банку.
Донецькі розбірки продовжилися в Россиива
З весни 2015 р. активна кампанія з дискредитації групи Владислава Суркова в ДНР і ЛНР була розгорнута конкурентами з команди силовиків на території Росії. Через ультраправі неонацистські організації та угрупування Ігоря Гиркина (Стрєлкова) активно поширювався компромат як на самого Суркова (інформація про його закордонні рахунки, залежно від наркотиків), так і на членів його команди - Олександра Бородая, Ростислава Іщенка, Володимира Соловйова, Миколи Старикова, Олексія Чеснакова та ін. А також свідчення причетності до контрабанди і корупції пов'язаних з Сурковим членів керівництва ДНР і ЛНР.
У свою чергу Бабаків у відповідь на зростання популярності Гиркина і пов'язаних з ним структур, таких як ЗВІД ("Співдружність ветеранів ополчення Донбасу"), рух "Новоросія" і т. п., активував ресурс кремлівського політтехнолога Бородая. У підсумку на противагу групі силовиків під патронатом Бородая в кінці серпня 2015 р. була створена організація "Союз добровольців Донбасу". Це завдало удару по ЗВІД і об'єднав під крилом Суркова російських найманців, що воювали на стороні донбаських сепаратистів і вважалися раніше середовищем для активної роботи групи Стрєлкова.
Втім, зараз всі ці організації перебувають у глибоку кризу через відсутність підтримки з боку обивателів - реальні зарплати в РФ падають, рівень життя скорочується, і канал добровільних пожертвувань "для захисту росіян в Україні" обмілів остаточно.
----------
Судячи з усього, Київ отримав від західних партнерів згоду на більш жорстку і менш говірку позицію в переговорах з Москвою. Це підвищує шанси України зірвати кремлівські сценарії
Зустріч Владислава Суркова і Вікторії Нуланд під Калінінградом 15 січня була важлива насамперед для самого Суркова. Так само як і підключення Бориса Гризлова до роботи тристоронньої контактної групи в Мінську важливо насамперед для самого Гризлова. Вони, тобто Сурков і Гризлов, отримали від Путіна почесну місію: принести російському обивателю Україну "на блюдечку з блакитною облямівкою". І якщо вони це зроблять, то зможуть розраховувати на більш значущі позиції в кремлівській ієрархії, ніж їх нинішні скромні посади - президентського радника у Суркова і члена Радбезу у Гризлова.
При цьому не обов'язково, щоб Україна була знищена або поваленої. Достатньо, щоб Росія виглядала переможницею: добилася надійних гарантій захисту прав російськомовного Донбасу. А Україна виглядала як failed state - відбулася держава, що роздирається внутрішніми протиріччями, наочний урок, до чого призводять "кольорові революції, інспіровані США".
У тандемі Сурков - Гризлов перший відповідає за концепцію плану, другий - за технічні деталі. Концепція - це саме те, що обговорювали чотири години Сурков і Нуланд. "По деяких чутливих питань, як, наприклад, конституційна реформа, безпека і вибори, висувалися ідеї, які можуть бути обговорені в контактній групі в нормандському форматі", - розповів сповнений власної важливості Сурков після зустрічі з помічницею держсекретаря США. І ці його ідеї разом з технічними деталями ми вже чуємо від Гризлова на переговорах у Мінську.
Концепція Суркова виходить з того, в чому твердо впевнені і сам Сурков, і Путін, і той же Гризлов: що Україна - це штучно зшите освіта, і варто лише надрізати по швах, як вона сама розпадеться на клапті. Судячи по інтенсифікації переговорного процесу (в різних форматах) за останні два місяці, Путін має намір вирішити все по-швидкому, щоб вже до літа заявити про закінчення донбаського конфлікту на вигідних для Росії умовах (і про скасування секторальних санкцій, введених проти РФ країнами Заходу). А до вересня, коли мають відбутися вибори в Держдуму РФ, продемонструвати бурхливе зростання російської економіки на тлі глибокої системної кризи в Україні.
Забезпечити цю кризу як раз і має "повернення Донбасу". Воно, як сподіваються в Кремлі, потягне на дно українську економіку, що призведе до наростання соціальних протестів по всій країні. У той же час місцеві ради, обрані на окупованих територіях Донбасу під російським контролем (хоч і формально за українським законодавством), мають стати, за планом Суркова, базою для формування потужної політичної сили, яка буде просувати дві ідеї. По-перше, ідею федералізації як нібито найбільш відповідну мовної, культурної та етнічної різнорідності населення України. І, по-друге, ідею "русского мира" (разом з православною компонентою), розраховану передусім на східні та південні області, але також і на північ: Суми, Чернігів та, що особливо важливо, Київ.
Технічні деталі, якими зараз стурбований Гризлов, покликані убезпечити місцевих рад, обрані на окупованій частині Донбасу, від розпуску Києвом і гарантувати недоторканність депутатів. А щоб Київ був поступливішими, Кремль зараз посилено нагадує про можливості нового наступу під приводом зриву виконання Україною мінських угод. Цей шантаж підкріплюється завезенням на окуповані території нових російських підрозділів, техніки, боєприпасів і пального.
Війна і план Суркова - це два варіанти, як би пропонуються на вибір Києву. Втім, ніхто не знає, який варіант в кінці кінців вибере сам Путін. Поки що очевидно лише те, що він готується до них обох, на відміну від третього варіанту, який раніше теж розглядався як досить імовірний. Мається на увазі заморожування конфлікту з придністровського сценарієм і висунення чогось подібного "плану Козака", на який ледь не повелася Молдова в 2003 р., але в останній момент відмовилася. Зараз у Росії немає ні грошей, ні бажання містити фейкові ДНР і ЛНР, саме тому і виявився затребуваним новий план Суркова.
Кремль розраховує, що "русский мир" в Україні обійдеться йому набагато дешевше - основні витрати візьмуть на себе місцеві олігархи. Домовитися з ними (і поділити мандати в місцевих радах) - одна з функцій Суркова. Сам він буде головним політтехнологом і фактичним керівником цього політпроекту. До речі, бо малоймовірно, щоб у ньому знайшлося місце для Віктора Медведчука, який товаришував з давнім конкурентом Суркова - першим заступником голови путінської адміністрації В'ячеславом Володіним. Мабуть, Медведчуку і далі доведеться самому тягнути свій "Український вибір".
Для України важливо уникнути реалізації плану Суркова. Де-факто нам найбільш вигідний варіант повної заморозки конфлікту і перетворення окупованих територій Донбасу в закриту зону типу Абхазії. Більш поганий варіант - Придністров'я. Як інтегрувати відколоті території, ніхто толком не знає. Росія не прийме до себе бойовиків, а ми отримаємо "окремі райони", які будуть контролюватися ззовні.
В цілому ситуація дуже далека від вирішення: Україна хоче того, на що не згоден Кремль, а Кремль хоче того, на що не згодна Україна. Тому поки що нам залишається лише відтягувати остаточне рішення в розрахунку на зміну загальної ситуації. Адже це Путін поспішає, а ми - ні. Судячи за підсумками переговорів Петра Порошенка з віце-президентом США Джоном Байденом у Давосі в ніч з 20 на 21 січня, партнери вже не вимагають від Києва поспішати з виконанням своїх зобов'язань мінськими угодами. У той же час, так уже збіглося, в західних ЗМІ одна за одною проходять хвилі публікацій, низводящих імідж Путіна до рівня кримінальника. А Міжнародний кримінальний суд в Гаазі 27 січня вирішив порушити розслідування злочинів на території Південної Осетії в липні-жовтні 2008 р. (в ході російсько-грузинської війни). Це підвищує ймовірність того, що уряди країн Заходу не тільки не послаблять, але і посилять тиск на путінський режим, а Україна зможе зірвати план Суркова. Спочатку на рівні технічних деталей, а потім і на рівні концепції.