Партія "Наші". Куди і навіщо Мураєв пішов від Рабиновича
Позафракційний нардеп Євген Мураєв оголосив про вихід із партії "За життя" та анонсував створення нової партії. Можна, звичайно, запитати себе, навіщо і чому він пішов з партії "За життя", проте це навряд чи представляє великий інтерес для широкої публіки. Більш цікаво те, куди він пішов, тому що це може зробити деякий вплив на майбутні вибори, як президентські, так і в особливості парламентські.
Якщо говорити зовсім коротко, то Мураєв пішов на радикально антиукраинско-проросійський електоральне поле. Його підгортати, сіяти насіння ненависті, поливати жовчю в надії на вдалий електоральну жнива. Це якщо залишити за дужками варіанти силових сутичок, повстань і проголошення, приміром, "Харківської народної республіки".
Більш докладно розповісти про перспективи Мураєва. Але для цього потрібно трохи згадати його минуле. Спочатку він вважався креатурою Михайла Добкіна. При Януковичі, коли Добкін був губернатором Харківщини, Мураєв очолював Зміївську райадміністрацію, потім в 2012 р. був обраний у Верховну Раду на 181-му окрузі, що охоплює Зміївський район і частина Харківського району, увійшов у фракцію Партії регіонів. Через два роки знову був обраний у Верховну Раду в тому ж окрузі, у червні 2015 р. після піврічних роздумів увійшов у фракцію "Оппоблока". Однак через рік вийшов з неї, щоб разом з Вадимом Рабиновичем створити партію "За життя". Рабинович отримав посаду голови партії, а Мураєв - пост голови політради.
Тоді теж важливо було не навіщо і чому Мураєв і Рабинович пішли з "Оппоблока", а куди вони пішли. Так от, пішли вони тоді на полі радикально "біло-блакитного" електорату, який вважав себе покинутим і обдуреним. Спочатку його зрадили і кинули Янукович та його спільники, які втекли з Києва в Росію. А потім його кинув "Оппоблок", який, на думку радикально "біло-блакитних", загруз в угодовстві з новою владою і всіляких політичних торгах з Петром Порошенком, і його людьми.
Партія "За життя" виглядала в очах радикально "біло-блакитних" дієвою альтернативою беззубому "Оппоблоку". До того ж "Оппоблок" суцільно складався з тих, хто раніше входив в оточення зрадника-Януковича, а партія "За життя" здавалася свіжою і молодий. Рабинович і Мураєв "різали правду-матку", поки "Оппоблок" "жував соплі". Так це уявлялося радикально "біло-блакитним", і соціологи швидко зафіксували, що рейтинг "За життя" зрівнявся з рейтингом "Оппоблока", а потім і перевершив його.
Проте нещодавно Рабинович запропонуйл "Оппоблоку" почати переговори про створення потужного консолідованого політичного об'єднання", на що тут же відповів згодою один з лідерів "Оппоблока" Сергій Льовочкін.
Мураєв нібито з цією ідеєю був категорично не згоден. Дійсно, особисті відносини Мураєва і Рабиновича серйозно зіпсувалися ще півтора року тому, коли Мураєв розлучився зі своєю дружиною (і матір'ю двох його синів) - племінницею Рабиновича. Тому ніщо не зупиняло Мураєва від того, щоб піти з партії "За життя" туди ж, куди раніше вони пішли удвох з Рабиновичем з "Оппоблока".
Можна було б припустити, що Мураєв і його нова партія буде просто "від'їдати" електорат "За життя", "Оппоблока" та їх очікуваного спільного кандидата на президентський пост. Але ситуація дещо складніша. Якщо "За життя" та "Оппоблок" будуть виступати на виборах як єдина сила, то радикально "ватяні" виборці можуть просто не піти голосувати, вважаючи, що їх в черговий раз зрадили і обдурили. Саме цю категорію виборців постарається мобілізувати Мураєв. І проблема навіть не в тому, що він може набрати 5% голосів і провести свою партію в парламент. Проблема в тому, що цей електорат буде мобілізований, а та тільки на вибори - це велике питання.
До речі, важливий штрих - як стало відомо "ДС" - свою партію Мураєв вирішив назвати досить невибагливо, але знаково - "Наші". Пряма відсилання до путінського молодіжному руху з однойменною назвою. Немає жодних сумнівів, що і об'єднанням Рабиновича з Льовочкіним, яке курирує Медведчук, і отпочкованием партії Мураєва керують диригенти з Кремля. Саме вони хочуть, щоб без користі не сидів по домівках "ватяний" електорат, який стане ядром партії Мураєва. А крім того, Кремлю зручно мати "півтори" своїх партії в Україні, щоб основна прокремлівська партія не розслаблялася. Так вже було в час перебування Януковича президентом, коли Кремль тісно співпрацював з ПР, але в той же час мав простір для маневру з допомогою Медведчука і КПУ, які покусували іноді "регіоналів". По суті з появою партії Мураєва дана схема відроджується.
