Хто підніме український ОПК
В кінці січня РНБОУ прийняв ряд рішень щодо державного оборонного замовлення на 2016 р. Більшість з них не підлягали розголосу. Українській пресі вдалося дізнатися лише про включення до держзамовлення на цей рік проекту з виробництва вітчизняних ракетних систем залпового вогню "Вільха" і крилатих ракет "Нептун". Але майже одночасно з держзамовленням були затверджені і інші, більш масштабні рішення у сфері українського ОПК. Зокрема, мова йде про розвиток ряду довгострокових програм, таких як "Корвет" і "Ан-70", проекту багатоцільового ракетного комплексу "Сапсан" і його експортної моделі, а також оперативно-тактичного комплексу ОТРК "Грім". Ці рішення дозволять Україні адекватно відреагувати на безперервну військово-терористичну агресію з боку РФ, завантажити потужності вітчизняного ракетобудування і ввійти у вузький клуб світових виробників тактичних ракет. Програма виробництва ОТРК в цілому вже отримала зелене світло в Києві. Така ж реакція очікується і в столицях країн — партнерів України.
Частина титульних характеристик останнього ОТРК була вперше оприлюднена Державним космічним агентством і КБ "Південне" влітку минулого року. Відкрита презентація проекту ОТРК і першої твердопаливної ступені ракет сталася на київській ярмарку "Зброя та безпека-2015". Згідно з їх характеристиками "Грім" повинен витримувати задану проектну дальність 300 км і вага звичайної боєголовки до 600 кг. Такі титульні технічні параметри ракетного комплексу дозволяють Україні при його продажу за кордон або міжнародної кооперації не порушувати раніше укладені договори. Мова йде насамперед про обов'язки, передбачених членством України в Режимі контролю за ракетною технологією (РКРТ) і деяких інших зобов'язаннях, відомих як Вассенаарские угоди (міжнародна угода в галузі контролю над експортом звичайних озброєнь, підписаного в 1995 р. представниками 28 держав). Ці зобов'язання України ставлять чітку межу між оборонними тактичними і стратегічними наступальними ракетними озброєннями. Оборонний проект виробництва ОТРК "Грім" цим кордонів відповідає.
Тим не менш Москва може відреагувати на нього дуже різко. Однак в силу очевидної військово-терористичної агресії Росії проти України та факту анексії українських територій, на цей протест навряд чи зверне увагу хто-небудь, крім Зімбабве і Республіки Науру. Ці дві країни в останні роки завжди підтримують всі позиції РФ на міжнародній арені. Але ні одна з них не входить в число країн —членів РКРТ. У регулюванні проблем ракетного нерозповсюдження голос більшості зовнішньополітичних сателітів Москви нічого не значить.
Більш серйозні складності для національного військового ракетобудування може створити агентура російських спецслужб в політичних колах Німеччини, Франції та деяких інших держав — виробників тактичних ракет. По всій видимості, саме з цієї причини, а також для демонстрації повної лояльності української влади до інтересів країн-партнерів, дата прийняття принципових рішень щодо довгострокових програм розвитку військового ракетобудування збіглася з офіційним візитом до Києва помічника Держсекретаря США з контролю над озброєннями Френка Роуза (спочатку цей візит планувався на 15-20 січня, але відбувся лише 20-24 січня). Провівши переговори з керівництвом країни, Міністерства оборони, концерну "Укроборонпром" та ДКАУ, Френк Роуз відбув у Пекін. Офіційно результатом візиту стало відновлення роботи в Києві і Вашингтоні Центрів верифікації збройних сил і двосторонніх робочих груп Центру зменшення ядерної небезпеки. Інші подробиці візиту не повідомлялися. Однак не виключено, що Києву вдалося домогтися від США відновлення діалогу у сфері міжнародного контролю над озброєннями та відновлення взаємної довіри. Словом, українські політики змогли довести Вашингтону свій намір неухильно дотримуватися вимог режиму РКРТ. Це дозволяє сподіватися, що союзники США (передусім Франція і Німеччина) не піддадуться на провокації Кремля і сприймуть нові зусилля нашої країни в галузі розвитку свого військового ракетобудування адекватно реаліям російської агресії.
Хто дасть грошей на ОПК
Таке розуміння мотивів Києва в столицях країн-партнерів, здавалося б, має дуже мало відношення до суто внутрішніх проблем розвитку українського ОПК. Але це лише на перший погляд. І США, і інші лідери світового експорту озброєнь мають на цьому ринку свої дуже дорогі і довгострокові інтереси. І вони мають повне право проектувати ці інтереси на Україну, особливо якщо її внутрішні програми розвитку виробництва озброєнь будуть спиратися не на внутрішні бюджетні асигнування, а на зовнішні джерела. Сума, яка виділяється з вітчизняної держскарбниці на розвиток ОПК, недостатня. Тому для реалізації довгострокових програм у Києва є два шляхи — спертися на нові експортні контракти або на схеми фінансування українського авіа - і ракетобудування через розвиток міжнародної кооперації. В рамках таких схем зарубіжні компанії зможуть фінансувати частину проектно-складальних витрат, включаючи розподіл зусиль по випробуванню та відпрацювання техніки на полігонах. Останній момент для України дуже важливим, враховуючи, що вона в 2014 р. втратила свій єдиний ракетний полігон у результаті російської окупації Криму.
Опора на зовнішню кооперацію при реалізації проектів "Сапсан" і "Грім" дозволить українській владі зняти величезну тягар з бюджету. Розробка цих ОТРК була розпочата ще в 1990-х і 2006 рр. відповідно. Початок серійного виробництва "Сапсанів" планувалося вже на 2015 р., а в 2013 р. програма з подачі Москви була заморожена рішенням екс-міністра оборони України Павла Лебедєва. Офіційною причиною для заморожування проекту стала його непідйомна вартість — необхідні бюджетні витрати на "Сапсан" в тодішніх цінах перевищували 3,7 млрд грн. (при поточному курсі гривні до долара і ціни це не менше 8 млрд грн.). У той час у Києва не було грошей для реалізації такого проекту. При цьому, дотримуючись інтересів РФ, ми не могли спертися на зовнішнє фінансування і, наприклад, почати поставки конвенціональної ракетної техніки на ринки країн Азії (на них дозволялося знімати вершки тільки російської оборонної промисловості). Український ОПК був ізольований від альтернативних ринків і приречений бідніти і готуватися до дешевому розпродажі в користь російських покупців.
Альтернативні зовнішні ринки в українського ОПК, звичайно ж, були. Але всі вони були закритими з-за низького рівня довіри з боку держав НАТО. Рівень цієї довіри був наочно продемонстрований в 2010 р., коли влада вміло підставила під обурення США і обмеження РКРТ розроблений ще в 2007-2009 рр. проект експорту українського ОТРК "Грім" Саудівській Аравії. За чутками, напередодні своєї втечі в РФ Віктор Янукович в 2013 р. все ж переглянув курс Лебедєва і дав добро на переоформлення проектних прав з КБ "Південне" на київське КБ "Промінь" та санкціонував проведення стендових випробувань ступенів тактичних ракет.
У 2014-2015 роках негативна зовнішня кон'юнктура ракетобудування почала кардинально змінюватися. Першою ОПК України підтримала Туреччина. Але як показала реакція європейської преси на стартувала турецьку ракетно-космічну програму, місцевим компаніям цікаво насамперед не військове, а так зване важке ракетобудування України. Наша країна могла б надати Туреччині вітчизняні технології багатоступеневих космічних ракет-носіїв цивільного призначення, а натомість отримати потенціал в середньому і малому ракетобудуванні — турецькі технології виробництва РСЗВ, ПТУРС і тактичних ракет, у виробництві яких Анкара у 2009-2013 рр. зробила безпрецедентний ривок. Але турки хочуть розвивати свою ракетну корпорацію Roketsan не менше, ніж українці "Південмаш" або інші вітчизняні серійні складальні ракетні заводи. І головне, шлях партнерського обміну ракетними технологіями навряд чи вирішить дві основні проблеми дуже капиталозатратного вітчизняного військового ракетобудування. Перша з них — це проблема зовнішньої компенсації дефіциту внутрішніх інвестицій, друга — оренда ракетного полігону, яка відноситься до розряду дуже недешевих задоволень.
За прогнозами експертів, позначені в 2015 р. нові завдання україно-турецького військово-технічного співробітництва обов'язково приведуть ОПК двох країн до успіху. Що стосується відновлення українських ракетних проектів "Спасан" і "Грім", то найбільший ефект у даному напрямку може дати прискорена реалізація контракту з урядом Саудівської Аравії, який раніше (у 2009-2010 роках) викликав занепокоєння США. Умови цього договору є конфіденційними. Однак за інформацією, яка просочилася у ЗМІ, співпраця Києва і Ер-Ріяда в цій сфері може передбачати передачу саудівської стороні технологій виробництва українського ОТРК. Натомість наша країна і підприємства ОПК отримають експортні та ліцензійні доходи від кооперації за проектом "Грім" і зможуть направити частину цих коштів на проект "Сапсан", вкрай необхідний для стримування російської агресії. Це позбавить аргументів критиків "українського мілітаризму", які апелюють, насамперед, до мізерності держбюджету і нібито надмірної витратності довгострокових цільових програм переозброєння української армії.
Про що домовляться Київ і Ер-Ріяд
Дуже важливий аспект початку українсько-саудівської кооперації полягає в тому, що США навряд чи підуть проти передачі озброєнь оборонного характеру для потреб свого союзника — сформованої ще в минулому десятилітті Saudi Arabia's Strategic Rocket Force (SASRF). Її основні сили не мають тактичної складової і сформовані декількома дивізіонами стратегічних ракет Dongfeng-21 китайського виробництва, які мають дуже давній термін розробки. США цим фактом задоволені, оскільки ні Саудівська Аравія, ні КНР не входять в договори РКРТ. Саудівських військових ситуація також не влаштовує. По-перше, вони не бажають сваритися з американцями. По-друге, хочуть роздобути нову, а не стару ракетну техніку. Але КНР в цьому питанні все більше підтримує Іран, який протистоїть Саудівської Аравії. Тобто "апгрейду" SASRF тактичними ракетами не буде. Включення України в плани Ер-Ріяда допоможе вирішити дане питання. Заодно це зніме одну з найважливіших регіональних проблем США і країн РКРТ в цілому. Адже якщо КНР відкидає РКРТ і схиляється підтримувати ракетні програми Ірану, то це китайський суверенний вибір. І він матиме свою ціну, яку вже продемонстрували прийняті влітку 2015 р. санкції США стосовно китайської компанії Poly Group, яка мала відношення до постачання ракет DongFeng аравійцям.
У січні поточного року загострюється з вини РФ криза в Сирії активізував човникову дипломатію між Києвом і Анкарою і Ер-Ріядом. Так, напередодні рішень РНБО, які стосуються держоборонзамовлення-2016, його секретар Олександр Турчинов відвідав Анкару. Після цього візиту, 31 січня, прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу відправився в Ер-Ріяд, де заявив, що Саудівська Аравія і Туреччина ставлять перед собою завдання підняти рівень своїх відносин до статусу стратегічного партнерства. Яким буде цей новий для України зовнішньополітичний вектор, багато в чому залежить від цілеспрямованості та компетентності нашої влади у сфері зовнішньої політики, а також планування розвитку своєї армії і ОПК. Адже на кону відкривається зовнішньої схеми фінансування ракетобудування стоїть дуже вагомий внутрішній аспект: початок програм кооперації здатне помітно пожвавити економіку регіонів, де працюють ключові підприємства проекту "Грім". Єдиний в країні виробник вельми дорогого автомобільного шасі для пускової установки цього комплексу — ПАТ "КрАЗ" — є одним з провідних підприємств Кременчука і галузевим лідером автобудування. Не меншу роль в економіках своїх регіонів грають дніпропетровський "Південмаш" та підприємства Києва, які відповідають за весь проект в цілому, а також за розробку і виробництво бойових частин ракет. Якщо Україна і Саудівська Аравія зможуть досягти нових горизонтів військово-технічної кооперації в ракетобудуванні, ОПК цих українських регіонів отримають додатковий стимул.
До недавнього часу цей стимул формувався завдяки співпраці двох країн тільки в одній галузі — військово-транспортному авіабудуванні. Мова йде про багатосторонньому контракті 2015 р. на будівництво в Саудівській Аравії авиасборочного заводу. Його підписали саудівська Taqnia, українські "Укрнді Авиатехнологий", "Алтис Холдинг" і німецька компанія Broetje-Automation. Але цей пілотний українсько-саудівський контракт навряд чи стане єдиним.
