Хто годує Донбас. Як виглядає торгова блокада з Донецька
Вже більше місяця групи активістів проводять заходи по блокуванню (декількох) залізничних перегонів з непідконтрольними територіями Донбасу. А питання про доцільність і механізми торгової блокади обговорюються в Україні вже третій рік.
Питання доцільності торгової блокади сам по собі досить полемичен. Питання про її ефективності — тим більше. Особливо якщо здійснювати її силами активістів, статус, юрисдикція і фінансування діяльності яких, м'яко кажучи, не дуже зрозумілі. І тим паче за відсутності в українському суспільстві єдиної думки на цей рахунок і наявності сил, які відверто (або не дуже) проти такої блокади.
А єдиної думки і не буде. Ті, хто сповнені рішучості хоч якось покарати бунтівний регіон, будуть її підтримувати. Прагматики здебільшого проти торгової блокади. І їх позиція, навіть якщо у них немає прямої зацікавленості, теж цілком з'ясовна.
Якщо коротко, то Донбас продає вугілля і метал, а завозить товари народного споживання (на сьогоднішній день найбільш актуальні продукти харчування). Виходячи з такого балансу "зовнішньої торгівлі" регіону слід розглядати і доцільність торгової блокади.
У будь-якому регіоні і в будь-якій галузі існує цілий ряд підприємств, які міцно вбудовані в єдиний виробничий цикл, а в ланцюжку вугілля–кокс–руда–металопрокат ланки технологічного циклу особливо взаємопов'язані і взаємозалежні. А до цієї ланцюжку додаються автоматично завантаження залізничного транспорту, портів, податкові надходження і валютна виручка. Недалекі, до речі, ті часи, коли експорт металопродукції давав Україні майже половину валютних надходжень, а це, в свою чергу, курс гривні і цілий ряд наступних факторів.
Що стосується енергетичного вугілля, то тут поставки з Донбасу складно переоцінити. Для донецького вугілля Україна — це традиційно основний ринок збуту, і в той же час Донбас — незмінно найважливіший постачальник вугілля для всієї України.
Звичайно ж, тут прихильники блокади не можуть не торкнутися структур Ахметова, боротьби з олігархами, яка "залишилася лише на словах і в передвиборних обіцянках", але імперія Ахметова виникла не вчора, і шляхом блокади боротися з нею чи ефективно (якщо тільки не вважати самі блокадні заходи певної PR-акцією). А опалення і електрика в будинках потрібні всім і зараз, незалежно від того хто, звідки і як завозить вугілля.
Що стосується товарів народного споживання, то будь-яка людина, яка хоча б раз переїжджав блокпости, не міг не бачити велику кількість критих фур, досить організовано і швидко проїжджаючих в обидві сторони від лінії розмежування. У них своя смуга для проїзду (як і для службових машин), вони не стоять годинами в черзі на відміну від довгих низок приватного автотранспорту.
Везуть додому в "республіку" українські продукти і приватні особи: різниця в цінах вельми відчутна. Українські продукти на полицях ДНР, звичайно ж, є — навіть кетчупи з далекої Волині, і пиво львівське, і закарпатські ковбаси, тільки коштують вони приблизно в півтора-два рази дорожче, а інколи і в два з половиною. "Люблю дивитися, як горді новороссы їдуть до нас за пенсією і їжею, повні сумку тягнуть, їсти хоче вата" — такого роду коментарі часто пишуть в мережах жителі підконтрольних Україні міст Донецької області.
З іншого боку лінії розмежування
Керівництво та ЗМІ "республік" між тим активно використовують риторику українських політиків і дебати в українських ЗМІ про блокаду Донбасу в свою користь. І ось тут безсумнівний ефект. Саме слово "блокада" лише підкреслює "героїзм народу Донбасу", який "вистояв і вистоїть", незважаючи ні на що. Ця тема невпинно експлуатується місцевими ЗМІ, проводиться яскрава історична паралель з блокадою міста-героя Ленінграда в роки Великої Вітчизняної війни.
Ситуація з економічною блокадою Донбасу дуже нагадує історію з санкціями, введеними Заходом проти РФ і контрсанкциями, якими відповіла сама Росія. Ми вже багато разів чули від розсудливої частини росіян, що для населення куди відчутніше і неприємніше саме контрсанкции, тобто обмеження від імпорту товарів.
Подібно до того, як у керівництві Росії багато економічні проблеми списують на санкції Заходу, так і керівництво ДНР багато свої проблеми списує на "економічну і політичну блокаду".
Цілком очевидна і пряма вигода правителів "республік", які контролюють та внутрішнього виробника, і різного роду мита, і що ціни в умовах зниження конкуренції з боку українських товарів.
В якості відповіді на блокаду ДНР вводить свої обмеження провезення продукції для приватних осіб, а з початку лютого, приміром, повністю заборонила і оптовикам, і приватникам ввезення свинини і продуктів з неї під приводом якоїсь невідомої епідемії свиней в Україні.
"Реально не було ніяких спалахів в Україні, просто тиснуть поставки м'яса", — говорять самі донеччани. Шматок сала чи кіло свинини на "митниці" відберуть однозначно, а в палиці ковбаси будуть розглядати склад.
У грудні 2016 р. (коли Семенченко поставив свій ультиматум) глава ДНР Олександр Захарченко взагалі заявляв: "ДНР повністю відмовиться від українських продуктів".
Всякий раз, коли в місцевих джерелах мова заходить про блокаду з боку українських добровольців (активістів), серед жителів "республіки" думки теж неоднозначні:
"От тварюки" — пишуть найбільш емоційні коментатори форумів і ті, хто навмисне нагнітає антиукраїнську істерію з приводу.
"Обійдемося без них, у нас і так вже давно все своє" — пишуть інші. Свого, якщо говорити об'єктивно, явно недостатньо, а от російські продукти — зазвичай менш якісні, ніж українські, — нішу на ринку "республіки" зайняли вагому.
"Тільки українським виробникам стане гірше" — в таких коментарях є частка правди.
Але найбільш адекватним думкою можна вважати: "Ну що ж, тепер у нас ще дорожче все буде". А від подорожчання продуктів само собою виграють лідери сепаратистів, а програє простий споживач, який і на референдум, можливо, навіть не ходив.
