Хто грає українськими політиками
1. Джеффрі Пайетт, посол США в Україні
2. Крістін Лагард, директор-розпорядник МВФ
3. Ян Томбінський, посол ЄС в Україні
4. Ігор Коломойський, співвласник Приватбанку
5. Рінат Ахметов, власник групи СКМ
6. Владислав Сурков, помічник президента Російської Федерації
7. Надія Савченко, ув'язнена Путіна
8. Кирило, патріарх Московський і всієї Русі
9. Філарет, патріарх Київський і всієї Руси-України
10. Віктор Медведчук, лідер самопроголошеної "Українського вибору"
11. Шмуель Камінецький, головний рабин Дніпропетровська
12. Любомир Гузар, Верховний архієпископ-емерит УГКЦ
13. Дмитро Фірташ, голова ради Федерації роботодавців України
14. Олег Гладковський, перший заступник секретаря РНБО України
15. Роман Романів, генеральний директор ДК "Укроборонпром"
16. Ярослав Романюк, Голова Верховного суду України
17. Григорій Суркіс, віце-президент УЄФА
18. Савік Шустер, автор і ведучий програми "Шустер live"
19. Леонід Кучма, представник України в Тристоронньої контактної групи
20. Андрій Портнов, перший заступник глави адміністрації Януковича в січні-лютому 2014 р.
21. Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції
22. Святослав Вакарчук, лідер "Океану Ельзи"
23. Олександр Янукович. власник групи "МАКО"
24. Юрій Андрухович, письменник, публіцист
25.Сергій Жадан, письменник, громадський активіст
26. Олександр Еремийчук, авторитетний діяч на Буковині
27. Андрій Альоша. екс-депутат Донецької міськради
28. Артур Гранц, власник "БФ Груп"
29. Вадим Альперін, авторитетний діяч в Одесі
30. Ігор Кривецький, народний депутат VII скликання від "Свободи"
Джеффрі Пайетт працює послом в Україні з серпня 2013 р. Його стиль спілкування з українською владою все далі відходить від дипломатичних канонів, а в його заявах все менше обтічності і все більше прямолінійності - очевидно, це лише спосіб домогтися, щоб його розуміли з першого разу. Пайетт чітко дає зрозуміти, які фігури в українських владних кабінетах розташовують його симпатіями, а які - навпаки.
Прикладом може служити недавній скандал в Генпрокуратурі, коли прокурор ГПУ Владислав Куценко анонсував відкриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що гроші, які США виділили на підтримку реформи органів прокуратури, не надійшли на рахунки ГПУ. Оскільки цю реформу офіційно курирує заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе, удар явно був спрямований проти нього. Менш ніж через годину посол США повідомив у своєму мікроблозі в Твіттері, що ці гроші і не повинні були надходити на рахунки Генпрокуратури. "США не виділяють пряму бюджетну підтримку ГПУ або будь-якому іншому українському держустанові або агентству. Кошти йдуть заслуговує довіри міжнародним організаціям-партнерам", - повідомив Пайетт, чим позбавив Сакварелідзе від необхідності працювати над відповіддю Куценко. А в кінці свого повідомлення посол дав недвозначну оцінку діяльності Генпрокурары: "Як я вже казав публічно і раніше, ми хочемо бачити в ГПУ боротьбу з корупцією замість відкритого і агресивного підриву реформи".
МВФ як кредитор має можливість безпосередньо впливати на політику України в економічній і фінансовій сферах. Фактично будь-який проект рішення в цих сферах може бути заблокований під приводом невідповідності меморандуму, підписаного з МВФ, і потрібно сказати, що керівництво Фонду тут нерідко підіграє "своїм людям" у Києві.
За традицією директором-розпорядником МВФ є представник однієї з західноєвропейських країн, а його першим заступником - представник США. Діють вони в тандемі, тобто намагаються знаходити рішення, з якими згодні обоє. З 2011 р. ці дві посади займають Крістін Лагард, яка раніше була міністром фінансів Франції, і Девід Ліптон, до приходу у Фонд був спеціальним помічником президента США Барака Обами і обіймав посаду старшого директора з міжнародних економічних питань Національної економічної ради і Ради національної безпеки при Білому домі. Ліптон давно знайомий з Валерією Гонтарєвої і Наталею Яресько. В грудні 2014 р. він особисто прибув до Києва, щоб засвідчити президентові України Петру Порошенку свою схвальну оцінку призначенню Гонтарєвої главою НБУ, а Яресько - міністром фінансів. Коли Гонтарєвої і Яресько потрібно провалити який-небудь законопроект, вони легко отримують негативний відгук МВФ. Так сталося, наприклад, в кінці 2015 р. з проектом податкової реформи, розробленим комітетом ВР під керівництвом Ніни Южаниной.
З вересня 2012 р. представництво ЄС в Україні очолює Ян Томбінський, який має за плечима 22 роки роботи на польській дипломатичній службі (в 2007-2012 рр. він був постійним представником Польщі в ЄС). Однією з найважливіших його функцій є контроль над дотриманням українською стороною всіх пунктів Угоди про асоціацію з ЄС, і до нього раз у раз бігають українські політики, щоб поскаржитися на невиконання президентом, парламентом і урядом своїх зобов'язань. Втім, цим вплив Томбінського не обмежується. Воно поширюється також на вибір кандидатур до антикорупційні органи, створені згідно з Угодою про асоціацію. Останній приклад такого роду - формування Національного агентства з питань запобігання корупції (НАПК). Відомо, що представництво ЄС підтримувало (хоча і без публічних заяв) призначення членом НАПК екс-заступник міністра юстиції Руслана Рябошапки. В ніч з 15 на 16 березня Порошенко і Томбінський вдвох прибули на засідання конкурсної комісії, щоб спонукати її на результативне голосування. І вдень 16 березня комісія таки поповнила список членів НАПК (в який раніше вже були обрані Олександр і Наталія Скопич Корчак) Рябошапкой і Русланом Радецким.
У вересні 2016 р. Томбінського повинен змінити новий посол. Але хто б не отримав цей пост, до нього напевно як і раніше будуть бігати українські політики.
4. Ігор Коломойський
Співвласник Приватбанку
Після звільнення з посади голови Дніпропетровської облдержадміністрації та різкого загострення відносин з Банкової Ігор Коломойський більшу частину часу проводить в Женеві, а в Україні буває наїздами. Але залишається незалежною фігурою, наміри і дії якої змушені враховувати у своїх розрахунках Петро Порошенко і дрібніші гравці. Вынашивавшаяся в надрах влади ідея націоналізації Приватбанку відкладена в довгий ящик - за даними ЗМІ, під час останньої зустрічі з Порошенком 15 березня Коломойський отримав гарантії недоторканності фінустанови в обмін на згортання політпроекту "Укроп". Також олігарх начебто погодився вирішити давню суперечку навколо виконання "Укрнафтою" своїх прострочених зобов'язань по виплаті дивідендів до державного бюджету. Станом на сьогоднішній день, незважаючи на прихід в компанію формально незалежного менеджменту, Коломойський зберігає контроль над нею. Про те, що черговий компроміс таки досягнуть, побічно свідчить рішення Печерського райсуду Києва змінити колишньому лідеру "Кропу" Геннадія Корбана місце утримання під вартою, - з Лук'янівського СІЗО на домашній арешт.
Ще один важливий елемент впливу на порядок дня - участь структур Коломойського в міжнародних судових розглядах з Росією у зв'язку з втратою власності в Криму. Дуже ймовірно, що їх хід і результат вплинуть на перспективи аналогічних розглядів, які готують українські державні компанії.
Стан Ріната Ахметова з моменту аварії підтримуваної ним Партії регіонів і що стартувала після цього агресії РФ щодо України, м'яко кажучи, обрушилося. Якщо в 2013 р. в рейтингу Forbes капітал власника СКМ оцінювався більш ніж в $15 млрд, то станом на сьогоднішній день - всього в $2,5 млрд. При цьому велика частина лобістів Ахметова виявилися або в бігах, або звільнені і люстрированы, а його бізнес, залишившись без державної підживлення, терпить величезні збитки. Втім, незважаючи на ці катаклізми, сказати, що Ахметов втратив всі колишній вплив, було б невірно.
Колишній "господар Донбасу" залишається найбагатшим українським бізнесменом, ще й зумів обзавестися підтримкою одного з найвпливовіших політиків останніх двох років - Арсенія Яценюка, який мав найширші можливості на посаді прем'єр-міністра. Той факт, що Яценюк фактично перетворився в лобіста Ахметова як мінімум до 2015 р., чітко проявився після того, як група "Приват" Ігоря Коломойського ініціювала серію розглядів щодо реприватизації енергетичних активів групи ДТЕК - "Дніпроенерго", "Дніпрообленерго" і "Західенерго". У цих розглядах Кабінет Міністрів і примкнув до нього Фонд держмайна відкрито стали на бік компанії Ахметова, заявивши про законність приватизації ключових енергетичних активів країни під час правління Януковича. Це заступництво дозволило ДТЕК відстояти в судах ключові придбання, що дає їй змогу і надалі залишатися домінуючим гравцем в українській тепловій енергетиці, надаючи через неї вплив на всю вітчизняну економіку.
Владислава Суркова часто називають сірим кардиналом Кремля на Донбасі - в сенсі достатності доказів того, що саме він курирує російську політику щодо України. Своєрідним визнанням його ролі стали накладені на нього персональні санкції, з-за яких він став нев'їзним у Євросоюз. У січні нинішнього року його неформальний статус був фактично легалізований після зустрічі в резиденції Путіна під Калінінградом з помічником Держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вікторія Нуланд. За словами Суркова, "це був свого роду мозковий штурм з пошуку компромісів для реалізації мінських угод". У свою чергу, офіційний представник Держдепу США Джон Кірбі повідомив, що "зустріч помічника Держсекретаря Нуланд з помічником президента Росії Сурковим - частина нашої безперервної роботи з РФ, щоб переконатися в повній реалізації мінських домовленостей в тісній координації з іншими учасниками нормандського формату - Україною, Німеччиною і Францією".
Ще однією ознакою того, що саме Бабаків формує порядок денний для ЛДНР, є його візити в сепаратистські анклави. Під час яких він виступає не тільки як транслятора кремлівських інструкцій, але і як арбітр у суперечках між угрупованнями, які не поділили черговий економічний інтерес. Також серед сепаратистів регулярно спливає інформація про схемах, пов'язаних з контрабандою вугілля із зони АТО, на яких збагачується особисто Сурков.
Надія Савченко є народним депутатом України, членом української делегації в ПАРЄ, а також автором закону, що викликав неоднозначні оцінки. Але її вплив на український політикум визначається не цим, а статусом найвідомішою (можна сказати - вже всесвітньо відомої) ув'язненої Путіна. Своїм знаменитим жестом на псевдосуде над нею, та й усім своїм поведінкою в ув'язненні вона задала певний стандарт відношення до країни-агресора. І ця планка виявилася занадто високою, чи досяжною для багатьох українських політиків та державних діячів.
Втім, світовий резонанс від справи Савченко допомагає української влади позбавлятися від комплексів і займати більш рішучу позицію не тільки перед Кремлем, але і перед західними партнерами, коли ті вимагають від Києва поступок Москві. 7 березня 57 депутатів Європарламенту підписали звернення до Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федерике Могерини з проханням ініціювати санкційний "список Савченко" за зразком "списку Магнітського". І вже 17 березня Порошенко передав лідерам ЄС український "список Савченко", що включає прізвища 46 причетних до викрадення Надії і фальшивим суду над нею. А 25 березня президент скликав РНБО, щоб затвердити українські санкції до осіб з цього списку. Завдяки Савченко українська влада стала менш схильною до компромісів з Росією і вчиться третирувати Кремль, посилюючи такі ж настрої в усьому суспільстві.
Нова експансія в українському інформпросторі горезвісного "російського світу" - черговий етап інформаційної війни між РФ і Україною через роздмухування конфліктів всередині української влади, замовчування російських злочинів у нашій країні і придумування доказів "спільності інтересів російського і українського народів". Одним з найважливіших каналів реалізації цієї схеми є УПЦ МП як підрозділ Російської православної церкви. У цьому контексті фігуру предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія слід розглядати як несамостійним, підпорядковану московському центру на чолі з Кирилом. Яскравою ілюстрацією ролі Онуфрія стала його участь у складі делегації РПЦ у зібранні предстоятелів помісних православних церков, що відбувся 22 січня 2016 р. у православному центрі Константинопольського патріархату в Шамбезі. Вона звелася до мовчазної присутності біля Кирила, вельми своєрідно описав картину того, що відбувається в Україні: насильницьке захоплення храмів УПЦ МП розкольниками і націоналістами, "видають відбувається за нібито добровільний перехід віруючих в так званий Київський патріархат".
В цілому патріарх Кирило відчайдушно бореться за те, щоб світове православ'я сприймало ситуацію в нашій країні виключно з позицій РПЦ. Де Україна - це земля, що перетворює "найбільшу" помісну православну церкву ще й у "найбільш страждає".
З початком російської агресії проти України, як одного з наслідків, падіння авторитету Московського патріархату УПЦ Київського патріархату на чолі з Філаретом опинилася в абсолютно новому для себе становищі. Сьогодні ця церква переживає ідеологічний підйом, адже її протистояння російському церковному проекту знайшло нарешті повноту в політичному і навіть військовому протистоянні. Переходи церковних громад під юрисдикцію УПЦ КП хоч і не придбали масовий характер, але поодинокі випадки продовжують відбуватися регулярно, вселяючи в предстоятелів здоровий оптимізм. Тим більше, що запит на єдину українську помісну церкву нарівні з деолигархизацией та інтеграцією з Європою є одним з головних післяреволюційних трендів. Втім, поки патріарх Філарет схиляється до ізоляціоністської моделі, тобто не педалює тему небажання визнавати автокефалію Української церкви Вселенським патріархатом, сподіваючись на те, що коли-небудь процес зрушиться з мертвої точки в силу об'єктивних обставин, і навіть наводить у приклад РПЦ, яка чекала визнання майже півтораста років. Не виключено, що наш діалог з Фанаром активізується після небувалого потепління українсько-турецьких відносин, якщо президент Ердоган зважиться використовувати свій вплив для забезпечення українського інтересу перед Вселенською патріархією. У цьому випадку від Філарета потрібно сміливість відмовитися від вичікувальної позиції, щоб зважитися зрушити з місця церковну ситуацію.
Відомо, що Путін нікому не довіряє в Україні, крім Віктора Медведчука. Тому його участь у Тристоронній контактній групі (Україна, РФ, ОБСЄ) дозволяє говорити про нього як про додатковому каналі зв'язку між Кремлем і офіційним Києвом.
На сайті vybor.ua Медведчук іменується лідером "Українського вибору". Там же можна знайти останню редакцію статуту цієї організації, датовану 2 вересня 2013 р. Відповідно до статуту голова УВ обирається на з'їзді, черговий з'їзд скликається виконкомом "не рідше одного разу на рік". Але ні на сайті, ні взагалі в інформпросторі не знайти повідомлень ні про одному з'їзді "Українського вибору", де Медведчук був би обраний його головою. Тому легко зрозуміти тих, хто вважає УВ фейкової організацією з фейковим лідером. До того ж Медведчук останні 10 років ігнорував всі виборчі кампанії.
Однак це може змінитися. Схоже, Путін хоче зробити з Медведчука лідера проросійських сил і вимагає від нього боротьби за електорат "Оппоблока". 17 лютого Медведчук оприлюднив Заяву про зраду "Опозиційним блоком" інтересів виборців", де розповів: "Тим, хто голосує за "Опозиційний блок" пора зізнатися самим собі, що вас цинічно обдурили... Якщо ви чекали від них чогось, крім зради, крім відстоювання шкурних інтересів, крім звичної послужливість по відношенню до влади і грошей, - значить, історія вас нічому не навчила!".
Шмуель Камінецький народився в 1965 р. в Ізраїлі, куди його батьки репатріювалися з СРСР у 1946 р. В 1981 р. приїхав в США на навчання до Любавическому ребе, духовному лідеру хасидського руху Хабад - Менахему-Мендлу Шнеерсону, чиї дитинство та юність пройшли в Україні (він народився у 1902 р. в Миколаєві, в 1909 р. разом з родиною переїхав до Катеринослава - нинішній Дніпропетровськ, де його батько отримав посаду рабина). Шнеєрсон покинув СРСР у 1927 р., але не забував про Україну і в 1990 р. направив Камінецького в якості свого посланця у Дніпропетровськ, де той був обраний головним рабином Дніпропетровська та області. Тоді в місті функціонувала лише мала синагога. Камінецький зумів залучити до опікунської ради Дніпропетровської єврейської громади багатьох бізнесменів (в їх числі співвласники групи "Приват" Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський).
Зусиллями Камінецького та опікунської ради було повернуто громаді та реконструйовано будівлю хоральної синагоги "Золота Роза", що відкрилася у 2000 р., побудований найбільший у світі єврейський центр "Менора", що відкрився в 2012 р. З Камінецьким тісно пов'язаний головний рабин Харкова і області Мойше Москович, який прибув до Харкова в 1990 р. теж як посланник Любавического ребе. Відомо, що в переході мера Харкова Геннадія Кернеса під крило опікуваної Коломойським партії "Відродження" велику роль відіграли релігійні мотиви.
Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церкву у 2001-2011 рр. Передавши кермо правління в церкви Святославу Шевчуку, блаженніший Любомир залишився для УГКЦ духовним лідером і моральним авторитетом для мільйонів мирян. В кінці 2011 р. він увійшов в число засновників ініціативної групи "Першого грудня", створення якої було приурочено до 20-ї річниці незалежності України. У лютому 2016 р. ця група підтримала пропозицію Української бізнес-ініціативи про організацію відкритого загальнонаціонального діалогу і прийняття "нового суспільного договору про спільні цілі, умови та принципи їх досягнення, а також взаємні зобов'язання бізнесу, влади і суспільства".
"У нашому суспільстві не вистачає нормального діалогу, - констатує блаженніший Любомир. - За загальним переконанням, відповідальні особи на усіх ділянках влади не інформують громадян про те, що насправді відбувається... Ситуація виглядала б інакше, якби народ (громадянське суспільство) виявляв радість, почувши правду, і лаяв за брехню, тобто постійно домагався правди. Така практика, такий підхід з боку громадян породжував би те, чого нам так не вистачає, - розмова, діалог. Ми повинні створити такі умови, в яких брехун або шахрай не зважився б обманювати, тому що знав, що за це дорого заплатить і опиниться на політичному смітнику". Цьому завданню і повинно стати об'єднання зусиль групи "Першого грудня" та Української бізнес-ініціативи.
Починаючи з 2014 р. власник Group DF Дмитро Фірташ не з'являється в Україні. Причин для цього вистачає - спочатку він був заарештований за запитом ФБР, потім випущений під рекордний заставу, після чого навесні 2015 р. Земельний суд Відня відхилив запит влади США про його екстрадицію. Окрилений успіхом, Фірташ навіть запланував повернення в Україну в грудні минулого року, однак плани йому зірвав глава МВС Арсен Аваков, який пообіцяв негайно заарештувати його. В результаті Фірташ від гріха подалі вирішив залишитися у Відні, де чекає розгляду апеляції місцевої прокуратури на вердикт Земельного суду.
Незважаючи на досить хитке становище, Фірташ зберігає неабиякий вплив на українську економіку та політику. Group DF - фактичний монополіст на ринку азотних добрив країни, зусиллями якого цей ринок майже повністю закритий від іноземних конкурентів загороджувальними митами. Як результат, від нього залежить весь агропромисловий комплекс, з чим не можуть не рахуватися владі. Крім цього, під контролем Фірташа знаходиться медіа-холдингу U. A. Inter Media Group Limited на чолі з одним з найбільших телеканалів "Інтер", який активно використовується для лобіювання інтересів свого власника. Нарешті, Фірташ залишається головою ради Федерації роботодавців України - лобістської організації, яка об'єднує тисячі великих і середніх українських підприємств і організацій. Що дозволяє йому якщо не перемагати, то хоча б тримати удари з боку своїх найлютіших ворогів в Україні - Арсенія Яценюка та Ігоря Коломойського.
Олег Гладковський (до 2014 р. носив прізвище Свинарчук) багато років працював віце-президентом концерну "Укрпромінвест" Петра Порошенка і відповідав у ньому за автомобільний напрям. 13 серпня президент Порошенко призначив його головою Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Комісія Гладковського зобов'язана піклуватися про координацію роботи відповідних двосторонніх комісій та спільної робочої групи Україна-НАТО, а крім того, виробляти пропозиції щодо цінової політики у сфері виробництва та міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання. В нинішніх реаліях ця посада - одна з ключових в країні, оскільки комісія - це ще й майданчик для узгодження інтересів і пропозицій президентської адміністрації, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Кабміну, Державної фіскальної служби, Держслужби експортного контролю, Державного космічного агентства і держконцерну "Укроборонпром".
17 лютого 2015 р. статус Гладковського був підвищений - він обійняв посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Якщо нинішній секретар РНБО Олександр Турчинов займе пост у виконавчій владі, Гладковський буде першим серед кандидатів на вакансію, що звільнилася. У цьому випадку йому за посадою доведеться перейти в публічну політику. Поки Гладковський залишається абсолютно закритим чиновником.
Роман Романов був призначений гендиректором держконцерну "Укроборонпром" 4 липня 2014 р. Те, що приватного підприємця з Херсонщини, власника автосалону "Автопланета плюс", що виступав дилером корпорації "Богдан", чекає потужний кар'єрний зліт, стало зрозуміло після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах - Романів керував його виборчою кампанією в Херсонській області. Тоді звучало багато критичних зауважень про відповідність нового гендиректора, вчителя фізики за освітою, зайнятої посади. Однак держконцерн з багатомільярдним бюджетом, об'єднує 99 підприємств (без урахування захоплених РФ і сепаратистами в Криму і ОРДЛО), згідно з офіційною статистикою, дуже непогано відпрацював у 2015 р. Його підприємства за дев'ять місяців (більш свіжих даних ще немає) отримали чистий прибуток у розмірі 1,626 млрд грн. (у 2014-му був збиток 348 млн грн.) і перерахували до держбюджету 3,1 млрд грн. Всього було вироблено понад 2 тис. одиниць озброєнь і військової техніки, модернізовано та відремонтовано понад 7 тис. Також "Укроборонпром" минулого року уклав експортних контрактів на $1,3 млрд.
Діяльність Романова на чолі оборонно-промислового гіганта курирує перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський, з яким вони знайомі ще по "Богдану".
Ярослав Романюк прийшов на посаду голови Верховного суду України в травні 2013 р. за підтримки Андрія Портнова, тодішнього керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою адміністрації Януковича. До самого результату "сім'ї" був слухняним гвинтиком в системі, зокрема, 17 січня 2014 р. на спеціально скликаному брифінгу захищав прийняті напередодні диктаторські закони. Однак у післяреволюційної дійсності Романюк на відміну від більшості суддівських опинився в привілейованому становищі - згідно з Конституцією, до травня 2018 р. його може зняти тільки пленум ВСУ. Згаданий орган не стане цього робити з простої причини - це суперечить логіці самозбереження системи, яка у що б то не стало хоче перемогти "очищення" та інші напасті. Сьогодні Романюк, перебуваючи під захистом Основного Закону та маючи повний імунітет до люстрації, посилає суддівського корпусу "правильні" сигнали. "Я завжди виступав проти самої ідеї оцінювання діючих суддів, адже ніхто не займався попереднім аналізом роботи судової системи. Ідея оцінювання - це в першу чергу політичний лозунг, який на тлі подій після Революції гідності підтримали політики і громадськість", - заявив голова ВСУ "Судово-юридичній газеті", додавши, що процедура оцінювання затягнеться на роки, "можливо, весь процес займе близько п'яти років". У 2018-му Романюку буде всього 57, і майбутній склад пленуму ВСУ цікавить його аж ніяк не умоглядно.
Ні Григорій Суркіс, ні його молодший брат Ігор не входили в число улюбленців попереднього владного режиму, тому зміна влади в країні відкрила перед ними нові можливості. І як показують події останніх двох років, вони ними досить успішно скористалися. З одного боку, брати Суркіси залишилися вірні своєму старшому товаришеві Ігорю Коломойському, склавши йому, зокрема, компанію в суперечці за енергетичний бізнес Ріната Ахметова. З іншого - вони успішно знайшли точки дотику як з главою Адміністрації президента Борисом Ложкіним, так і з впливовим членом фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді Ігорем Кононенко. Завдяки чому, зокрема, під їх вплив потрапила ціла група обленерго, в капіталі яких державі поки ще належить контрольна частка, на чолі з "Запоріжжяобленерго".
Що ж стосується футбольного впливу Григорія Суркіса, то воно останнім часом похитнулося внаслідок двох подій. По-перше, відсторонення від футболу президента УЄФА Мішеля Платіні, з яким у Григорія Михайловича були налагоджені теплі робочі відносини. І по-друге, трагічна загибель в автомобільній аварії в грудні 2015 р. менеджера УЄФА зі зв'язків з національними футбольними федераціями Давіда Петріашвілі. Якраз через нього Суркіс, так і не яка вивчила англійську мову, зазвичай контактував як з Платіні, так і з іншими функціонерами. Нарешті, не дають спокійно спочивати на лаврах і амбіції молодого президента ФФУ Андрія Павелка, який не проти вирішувати з футбольними єврочиновниками питання безпосередньо, а не через українського віце-президента УЄФА.
З 2008 р. по українським телеканалам кочує програма "Шустер live". Її творець Савік Шустер є громадянином Канади та Італії, в Україні працює з 2005 р. Складова частина його іміджу, про яку він постійно піклується, - це його прихильність свободі слова і незручність для будь-якої влади. Тому його переходи з каналу на канал - майже завжди драматургія, з підступами злих сил і героєм (Савіком), який незмінно знаходить вихід із безвихідного положення. Шустер взагалі талановитий драматург і маніпулятор, і формат його програми розрахований на максимальний драматичний ефект, чому сприяє залучення глядачів у саме дійство. Протягом всієї програми глядачі у студії постійно голосують, чи підтримують вони слова виступаючого в даний момент гостя. Відповідні цифри відображаються в кутку екрану, і наближення до максимуму (100%) або, навпаки, до мінімуму (0%) як би фіксує (насправді швидше створює) кульмінацію шоу, режиссируемого Шустером.
Ефект і успіх - це, безсумнівно, головне для Савіка, високі матерії типу свободи слова тут ні при чому. Межі свободи задає сам Савік, і єдиним вільним на своїх передачах виявляється він сам, вважаючи за краще не зв'язувати себе якимись моральними зобов'язаннями. До речі, тому він вперто не переходить у своїй програмі на українську мову, хоча давно встиг їм оволодіти. З весни минулого року Шустер близький до Михеилу Саакашвілі, проте не входить до складу його публічної команди.
З 8 липня 2014 р. екс-президент Леонід Кучма розпорядженням президента Петра Порошенка уповноважений представляти Україну в Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях. Цю діяльність Кучма здійснює на громадських засадах, що по ряду причин дуже зручно для офіційного Києва (звичайно ж, справа не в економії чиновницької зарплати). Самого Леоніда Даниловича це цілком влаштовує: офіційний статус у внутрішньоукраїнської ієрархії йому не потрібен. Йому важливо, що він не залишився осторонь біди, яка спіткала його країну. І що саме це стане останньою сторінкою в його політичній біографії, а не численні скандали часів його президентства.
Для сім'ї Кучми нові перспективи відкриються, якщо президентом США стане Хілларі Клінтон, яка обіймала посаду Держсекретаря в 2009-
2013 рр. Зять Кучми Віктор Пінчук вхожий до сім'ї Клінтонів, бував на закритих обідах, куди запрошували дуже вузьке коло гостей. За даними газети The New York Times, "сталевий магнат і великий спонсор фонду екс-президента Клінтона Віктор Пінчук часто контактував з Держдепартаментом місіс Клінтон на зустрічах, організованих лобістом Дугласом Шоеном". Як підкреслював сам Шоен, його лобістська діяльність не мала нічого спільного з комерцією і бізнесом і стосувалася вирішення політичної кризи в Україні. У Пінчука є й інші хороші знайомі. 3 лютого 2016 р. його банк "Кредит Дніпро" оголосив, що в його наглядову раду увійшов екс-глава МВФ Домінік Стросс-Кан.
За два роки в екзилі Портнов перетворився в ефективного троля, розкриває імпотенцію українських правоохоронних органів. Він вже виграв з десяток судових процесів проти Генпрокуратури, звинувачувала його у зловживанні службовим становищем та розкраданні державних коштів. Зокрема, на бік Портнова встали Печерський районний міський та Апеляційний суди Києва, в яких продовжує працювати стара лояльна до нього гвардія. До речі, основний креатурою побіжного екс-чиновника залишається голова Верховного суду України Ярослав Романюк, а у Вищій раді юстиції до нього прислухаються секретар Ради адвокатів Павло Гречкивский і суддя Вищого спеціалізованого суду з цивільних і кримінальних справах Алла Лесько.
У жовтні 2015 р. Суд ЄС зняв санкції з Портнова, зазначивши, що єдиною причиною їх накладення був лист від ГПУ, в якому стверджувалося, що інформація слідства дозволяє говорити про причетність фігуранта до "розтраті значної кількості державних коштів та їх нелегального виведення за кордон України", однак не містилося ніяких інших деталей щодо фактів, звинувачення в яких приписувалися позивачу. Тепер Портнов збирається піти далі - організувати в Кримінальному суді Бельгії процес проти Олексія Баганця, який на посаді заступника генпрокурора підписав згаданий лист з нібито неправдивої інформації. Второваною Портновим доріжці напевно захочуть пройти і інші представники режиму Януковича, проти яких санкції поки що діють.
Віталію Шабунину 31 рік, але він вже встиг зробити непогану кар'єру. У 2012 р. він створив громадську організацію "Центр протидії корупції", і ця назва виявилося дуже вдалим, відчинивши йому двері в західні посольства і структури, виділяють гранти. Після революції він став частим гостем на телебаченні, Анатолій Гриценко взяв його в першу п'ятірку списку своєї "Громадянської позиції", а коли ця партія зазнала невдачі, Шабунін почав ще сильніше піарити себе і свій центр.
У червні 2015-го онлайн-голосування на сайті Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) провело Шабуніна до складу Ради громадського контролю НАБУ (усього в ньому 15 місць, Шабунін став другим за кількістю отриманих голосів). Незабаром він був обраний головою цієї ради. А у вересні Верховна Рада включила Шабуніна в сімку своїх представників у складі комісії з проведення конкурсу на адміністративні посади в Спеціалізованої антикорупційної прокуратурі, і він був обраний секретарем цієї комісії. Зараз він щосили піариться на протистоянні з керівництвом ГПУ (хоча і є при цьому інструментом у чужій боротьбі). Згідно з Реєстром міжнародної технічної допомоги, розміщеному на сайті МЕРТ, Центр протидії корупції є реципієнтом допомоги від уряду США за двома програмами: "Об'єднаймося заради реформ (Посилення громадянського суспільства в Україні" та "Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні".
Один з найвідоміших українських рокерів неодноразово вже вступив в політику. За результатами парламентських виборів 30 вересня 2007 р. він став депутатом від блоку "Наша Україна - Народна самооборона", але менш ніж через рік, 11 вересня 2008-го, заявив про складання з себе повноважень. "Знав, що у Верховній Раді відбуваються складні політичні процеси. Але те, що робиться в цьому скликанні, є боротьбою заради боротьби", - заявив він тоді.
З тих пір багато води витекло, і зараз Святослав знову хоче вступити в політичну річку, обравши для себе роль морального авторитету. Принаймні, так всі зрозуміли його заява 23 січня 2016 р., з яким він звернувся до президента, приймаючи від нього орден Свободи: "Нам не потрібні політики - звичайні люди. Пам'ятайте захисників Донецького аеропорту - кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують тільки ті, кому будуть ставити пам'ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті пам'ятники за життя. Чому наші політичні керівники вибирають особисте перед державним, спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі - де зміни в країні? Я дуже хотів би завершити словами, що країна чекає змін, але правда в тому, що країна вже нічого не чекає. Люди не вірять владі. Не тому, що влада погана. Тому, що влада така, як всі. А сьогодні нам потрібні люди, здатні на подвиги, сверхчеловеки".
Після втечі в Росію сімейства Януковичів велика частина належали Олександру Януковичу активів була заарештована або (частки в групі компаній "МАКО"), або виведена з-під його контролю (Всеукраїнський банк розвитку, в якому НБУ ввів тимчасову адміністрацію). Однак він досі зберігає вплив на події в Україні. Сашу-стоматолога, наприклад, називають реальним власником однієї з найбільших енергогенеруючих компаній країни - "Донбасенерго" (офіційно її бенефіціаром значиться колишній депутат Верховної Ради від Партії регіонів Ігор Гуменюк). Незважаючи на тиск з боку держави (обмеження платежів за електроенергію з подачі НКРЭКУ, судові розгляди за повернення боргів, ініційовані ДП "Енергоринок", спроба повернення державі контрольного пакету акцій "Донбасенерго", розпочата ГПУ), компанії вдається успішно відбиватися від претензій в судах і навіть заробляти хоч символічну, але все-таки прибуток. Так, за дев'ять місяців 2015 р. вона становила 330 тис. грн. при обороті 3,7 млрд грн. Крім того, в орбіту Саші-стоматолога раніше входить група збагачувальних фабрик Донбасу, а також йому приписують контроль над значним обсягом поставок вугілля в Україну з територій, підконтрольних терористам з ДНР і ЛНР.
Серед культурних діячів Юрій Андрухович виділяється любов'ю до епатажу - і літературної, і політичному. Ще в 2010 р., після перемоги Януковича, він поставив під сумнів принцип територіальної цілісності. "Якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то потрібно буде дати можливість Криму і Донбасу відокремитися", - пропонував Андрухович. І намагався обгрунтувати: "Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної цілісності, якої і так немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їхній хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від такого проекту і не робив би взагалі цю прокляту цілісність якоюсь догмою. Тобто чого впиратися в те, що насправді нищить нас і губить?"
У червні 2014-го він писав про Донбасі: "Треба перемагати загарбників, встановлювати свій контроль над усією без винятку територією, відновлювати мирне життя. І ось в умовах цієї мирного життя, тепер додам від себе особисто, через деякий час я провів би там нормальний референдум, чесний, зі всіма спостерігачами і так далі". Нинішній рецепт Андруховича: "Є один вихід - домагатися світу, встановити міжнародний контроль з боку ООН і потім проводити дуже прозорий, справедливий і чесний референдум". Посіяні ним ідеї дають сходи, і з цим потрібно рахуватися.
На відміну від Андруховича, який народився у Станіславі (нинішньому Івано-Франківську) і там же живе (в перервах між поїздками по Європі), Сергій Жадан народився в Старобільську Ворошиловградської (нинішньої Луганської) області, живе в Харкові. Під час Помаранчевої революції був комендантом наметового містечка у Харкові, в наступні роки не раз виступав проти Добкіна і Кернеса. У 2011-му провів у Старобільську презентацію свого роману "Ворошиловград". Брав активну участь у харківському Евромайдане. У тому, що Харків не повторив долю Луганська і Донецька, чимала заслуга саме Жадана.
Жадан бачить те ж, що і Андрухович: "Як далі жити з тими, хто підтримує сьогодні самопроголошені республіки, не уявляю. Бачу з того боку повне неприйняття, агресію. Складно уявити, що ці люди завтра знову зможуть святкувати одні свята, слухати привітання одного президента, їздити в одному транспорті і сидіти в одних кафе з людьми, які були по інший бік фронту". Але на відміну від Андруховича Жадан підкреслює, що "не можна відмовлятися від своєї землі", і заявляє: "Я переконаний, що і Крим, і окупована частина Донбасу знову будуть частиною України". Його рецепт - спілкуватися з людьми і прати розділові знаки, поставлені російською пропагандою. Прати, як це робив він сам в перші дні нинішньої весни, виступаючи зі своїм проектом "Розділові" в Маріуполі, Краматорську, Слов'янську, Бахмуті, Сєвєродонецьку.
Рік тому екс-депутат Чернівецької облради Віктор Довганич в ефірі програми "Без емоцій" на телеканалі "Чернівецький промінь" висловив припущення про те, хто в місті кришує " тютюновий бізнес. "Всі знають, що контрабандою в Чернівцях зараз займається Саша Слон, і зрозуміло, що є чутки, що його поставив Максим Бурбак. Для того щоб знати, хто займається контрабандою в Чернівцях, треба подивитися, хто купив новий Porsche Cayenne. Подивитися, хто поїхав на новому Porsche Cayenne, - і ми знаємо, хто у нас займається контрабандою. І ніякі начальники митниці, ніхто тут не має ніякого впливу. Максим Бурбак, кажуть, "поставив" - значить, все нормально", - розповів Довганич, відомий взаємною неприязню з Бурбаком.
На початку цього року про Сашу Слоні згадав журналіст Роман Данильчук, розповідаючи на сайті "Чернівці Таймс" (times.cv.ua) про депутата міськради Володимира Сехове: "Він їздить зараз на "лексусі", що належить людині на прізвисько Слон. Слон - відповідальний від Бурбака за контрабас і дах для цього контрабаса на Буковині та Закарпатті. І тут варто згадати, що на початку 2000-х років Сехов вже працював на Слона в "Київстарі". Збіг? Не думаю". В інтернеті можна знайти фото, де Саша Слон стоїть разом з народним депутатом від НФ, екс-мером Чернівців Миколою Федоруком, нинішнім градоначальником Олексієм Каспруком, братами Максимом і Олексієм Бурбаками, губернаторами Буковини і Закарпаття Олександром Фіщуком і Геннадієм Москалем.
Інформацію про те, що спецпорученец Олександра Януковича, який раніше також виконував функцію "наглядача" від "сім'ї" у Запорізькій області (після арешту попереднього тіньового куратора регіону Євгена Анісімова), нині проявився в Луганській ОВГА, 29 лютого оприлюднив депутат Лисичанської міськради від "Солідарності" Віталій Шведов. "У першій половині лютого цей загадковий персонаж в супроводі охоронця приїхав на Chevrolet Suburban, номер 0001, і дозволили собі "будувати" прямо в адміністрації першого заступника голови ВГА Пушко-Цибуляк Е. М. При цьому немає ніяких заперечень ні з боку першого заступника, ні з боку керівника ВГА. І заяв силовикам також не надходило", - написав Шведів на своїй сторінці в Facebook. Реакція глави ЛОВГА Георгія Туки не змусила себе довго чекати: "З Андрієм Альошею я знайомий. Або він "дивиться"? З моєї точки зору, це просто якась дурість". Реакція Туки говорить про те, що Альоша має високих покровителів на Банковій і офіційним голові Луганської області доводиться з цим миритися. В числі співробітників ЛОВГА, звільнених після приходу Альоші, були керівник апарату і два начальники департаментів - масових комунікацій та промислової та регіональної політики. Як стверджує Шведів, наявні вакансії будуть зайняті запорізькими креатурами Альоші.
Артур Гранц - один з найзагадковіших бізнесменів "нового часу" в Україні. Вірменин за походженням і білорус за паспортом, він вважається людиною з орбіти мультимільйонера Леоніда Юрушева, а також одним із давніх друзів сірого кардинала "Народного фронту" Андрія Іванчука - найближчого соратника прем'єра Арсенія Яценюка. За чутками, на святкуванні дня народження Андрія Павелка в київському готелі InterContinental присутній там Гранц навіть був представлений як його власник, хоча загальновідомо, що готель належить Юрушеву. Очевидно, що "застереження" щодо такого роду людей повинні мати як мінімум частку правди, з чого можна зробити висновок, що Гранц може бути співвласником цього активу, хоча сам він це заперечує. А враховуючи, що між Юрушевим і Яценюком простежувалася зв'язок ще з часів старту політпроекту "Фронт змін", деякі ЗМІ навіть називали Гранца "смотрящим" від Юрушева з широким спектром повноважень у нинішньому складі Кабміну. Показовим у цьому світлі можна вважати той факт, що логістичний центр в районі аеропорту "Бориспіль", який вважався частиною підконтрольної Гранцу "БФ Груп", насправді належить саме Юрушеву.
У минулому році Гранц засвітився в угоді з придбання у сім'ї народного депутата Станіслава Березкіна активів агропромислової групи "Креатив", в якій він був названий "фінансовим інвестором". І навряд чи можна вважати збігом той факт, що одним з найбільших кредиторів "Креативу" з вимогами на суму понад 6 млрд грн. є Ощадбанк, яким керує ще один близький соратник Арсенія Яценюка Андрій Пишний.
Якщо набрати в пошуковику "Вадим Альперін", можна отримати не тільки журналістські розслідування з заголовками типу "Король одеської контрабанди", "Чорна діра в Одеській митниці", але й офіційні звернення до влади. Наприклад, організація "Люстрація і чесність" минулого літа закликала губернатора Міхеїла Саакашвілі розібратися зі злочинними угрупованнями, які у змові з працівниками Одеської митниці організовували незаконне переміщення товарів на територію України з ухиленням від сплати митних платежів. Організаторами схем автори звернення назвали Вадима Альперіна і Артура Прузовского. Суть схеми полягає у внесенні у документи при здійсненні митного оформлення завідомо неправдиві дані щодо вартості товарів, а також їх номенклатури. Для імпорту таких товарів створено та функціонує ряд компаній-імпортерів, а також фіктивних підприємств з метою проведення безтоварних операцій. Внаслідок цього компанії реального сектора економіки змушені оформляти імпорт товарів через зазначену групу підприємств з використанням відповідної системи відкатів.
У повідомленнях, що з'явилися за останні місяці, можна знайти інформацію про те, хто зараз відноситься до "друзів" Альперіна, а хто - до його "недругів". В числі "ворогів" - Саакашвілі і новий начальник Одеської митниці Юлія Марушевська. Серед "друзів" - співголова групи "Відродження" Віталій Хомутинник і начальник Київської міської митниці Ігор Піковський.
Ігор Кривецький (злі язики називають його Пупсом - нібито таке прізвисько той мав коли-то в кримінальному угрупованні Вови Морди) залишається системним спонсором "Свободи". Крім того, за деякою інформацією, політичний проект народного депутата Дмитра Добродомова "Народний контроль" вів кампанію на останніх місцевих виборах також не без участі Кривецкого. У нинішньому скликанні Львівської міськради у партії Олега Тягнибока вісім депутатів, а у "Народного контролю" - шість; в облраді відповідно 12 і п'ять мандатів. Це не так добре, як раніше, коли "Свобода" домінувала на Львівщині, але поле для маневрів і переговорів з командами Андрія Садового та Олега Синютки зберігається.
З середини минулого року львівські ЗМІ стали багато писати про цікаву громадської організації - "Розвиток громади", що складається в основному з колишніх співробітників правоохоронних органів і "спортсменів" і часто бере участь у всіляких акціях протесту. Видання zaxid.net призвело досить переконливі докази близькості цієї організації до сірого кардинала "Свободи", назвавши своє розслідування "Нова армія Кривецкого". До слова, 27 серпня минулого року на сесії Львівської міськради керівник ГО "Правий сектор Захід" Олена Живко заявила, що організація "Розвиток громади", уповноважена рішенням виконкому патрулювати Львів, насправді займається беззаконням за вказівкою Пупса. Депутати прийняли рішення звернутися до МВС, СБУ та прокуратурі розслідувати діяльність цієї організації.
