Хто що скаже. Чому так зачепила стаття FT про Медведчука
"Друг Путіна виходить з тіні в Україні" - стаття із таким заголовком з'явилася у іменитої британської газети Financial Times, авторами якої виступили український журналіст Роман Олеарчик і оглядач FT Ніл Баклі.
Написали вони про Віктора Медведчука, його кумівстві з російським президентом, санкції і ролі в переговорному процесі (переклад можна прочитати тут). Правда, з матеріалу не стало зрозуміло, як саме кум Путіна виходить з тіні, оскільки свої погляди на конфлікт і відносини з "братньою" Росією він регулярно демонструє на сторінках різних ЗМІ як старої-доброї "джинси". Тобто він є, і його як би немає. Інтенсивність його "явищ" може змінюватися, але не настільки кардинально, щоб побачити вихід з тіні, як чотири-п'ять років тому. Хіба що сама FT цим матеріалом виводить його звідти під ручку.
Так чи інакше, ця стаття дуже, дуже і дуже зачепила українську публіку. Стаття з деяким натяком на зраду широко розійшлася по мережі і викликала бурхливі дискусії.
Але насправді слід провести чітке розмежування відношення до статті Олеарчика і Баклі та її значення. Систематизувати емоції, оцінні судження, аналіз і т. д. По-перше, так, стаття цінна тим, що інформує західного читача про події в Україні. Адже навіть через 3,5 роки підвищеної уваги, спорадично, правда, тухнущего в силу обставин (війна в Сирії, теракти тощо), до подій в українській державі з боку зарубіжної преси, політичних і громадських діячів, журналістів і читачів залишаються серйозні прогалини в знаннях. Або ж склалося своє уявлення про Україну на підставі усталених стереотипів, але в першу чергу як наслідок поточної інформаційної війни.
Факт - бюджети на ведення такої війни у Києва і Москви безглуздо навіть порівнювати. Кремль при існуючому режимі буде завжди підтримувати: а) армію; б) пропагандистську машину. Навіть на шкоду власним громадянам. І це працює, і працює дуже навіть непогано, незважаючи на європейські ініціативи по боротьбі з медійним інфікуванням ззовні. Хоча знову-таки ситуація почала змінюватися, тому як кибервмешательство росіян в американські вибори стало тим самим перегином палиці, який викликав корисну параною на Заході. Що в результаті призвело до позитивного ефекту.
Ось Нідерланди, наприклад. Під час виборів там в лідерах був відомий Герт Вілдерс - один з "батьків" антиукраїнського референдуму з групи так званих лобістів інтересів Москви. МВС королівства відмовилося від електронного голосування на користь традиційного способу, і в підсумку Вілдерс поступився більш лояльному до України і Брюсселю Марка Рютте. Такі ж настрої спостерігалися і спостерігаються у Франції, де в першому турі президентських виборів виграв критик Марін Ле Пен і Володимира Путіна - Еммануель Макрон. Кандидат часто заявляє про хакерські атаки на його штаб з боку Росії. І ефект від нагадування про загрозу зі Сходу є. Тому цілком імовірно, що в другому турі він закріпить свій успіх.
Тобто опір Заходу кремлівським фейкам та іншим механізмам інформаційного впливу приносить свої плоди. І в даній ситуації публікації в FT тільки на руку Києву. Але тут ми переходимо до зворотної сторони медалі. А чому, власне, безпосередньо Україну повинні чіпляти подібного роду матеріали? Вони свіжі і ексклюзивні? Немає. Це не розслідування міжнародних журналістів з офшорним махінацій.
У статті про Медведчука для українців, так і росіян, нічого нового немає. Все це давно відомо і лише знайомить західного читача з внутрішньою політичною кухнею найбільшої країни Європи (Владивосток до неї віднести складно). Загалом, ну, та гаразд. Нехай дізнаються, who is who в Україні, і хто чиї інтереси захищає. Нам-то це навіщо? Немає чи що гучних розслідувань українських журналістів, в яких стріляють під Києвом? Так сьогодні в мережі превалює продукт низької якості інформаційного, обумовлений відмовою ЗМІ від декількох функцій журналістики як такої. Та ж ретрансляція пліток і всяких "бугагашечок" з соцмереж просто тому, що це читається. Такі тенденції вже інформаційної епохи. І все ж. Є маса серйозних матеріалів, які цікаво читати: про АТО, про українських воїнів, про махінації, про міждержавних конфліктах. Про соціалку, в кінці кінців.
Проте немає. Завдяки глобалізації країни як би стиснулися, стали менше. Інформаційний ареал проживання людини розширився, але українець не зміг позбутися своєї межує з абсурдом зацікавленості в тому, що скажуть абстрактні "пристойні люди", навіть якщо в цьому не буде нічого нового.
Що коригує, а часом визначає поведінку людини? - Хто що говорить і як хто виглядає. Тому-то, напевно, ми такі суворі й практично похмурі, а у багатьох існує прямо потреба поритися в чужій білизні, повісити ярлик і перемити кісточки. Іноді з боку здається, що всі виходять вранці з будинків, подумки оглядаючи кожного оцінюючим поглядом, озираючись по сторонах, пробираються у свій пункт призначення: на роботу, навчання, магазин, дачу і т. п. Де триває збір інформації про інших таких шпигунів, щоб в свою чергу також дізнатися, а що думають про тебе. Чому багатьом не плювати на ярлики сторонніх? Тому що все судять один одного, не маючи на те ні права, ні фактів.
Так, це в цілому властиве всьому людству, проте у мешканців пострадянського простору такий мотив все ще сягає неймовірних по силі впливу масштабів. І це, швидше за все, така глобальна психологічна травма, передається від батьків дітям з часів "совка", де людина була маленькою, нікчемною піщинкою, яка не мала права на індивідуальність. Будь відміну осуджувалося зборами помилок - закутих по вуха в броню стереотипів сірих особистостей. З розвалом радянської імперії ситуація почала поліпшуватися, але надто вже повільно.
Ось і зараз. З-за чого весь цей шум? Ну так, Financial Times - це авторитетна британська газета. Чи жарт, видається з 1888 року і до цих пір тримає марку. Агентство Bloomberg теж не менш відомо, і що тепер? Там, буває, публікуються матеріали, які, м'яко кажучи, змушують сумніватися в їх достовірності. Як це було з недавньою статтею про те, що Путін нібито прибирає до рук Донбас, поки Штати не діють. Одним з авторів, як писала "ДС", є "фанат" сепаратистів Степан Кравченко, в самому матеріалі посилаються на непереконливі джерела.
Адже теж довго шуміли про зраді, допомагаючи тим самим тиражувати кремлівські посили. Грубо кажучи, одиниці бажають розібратися, в чому ж власне суть матеріалу, але так як є попит на дуті сенсації, то буде і пропозиція і в українській пресі, і в зарубіжній.
