Кримський синдром. Як захистити активи українських банків і не платити двічі
Держдума остаточно затвердила закон про уточнення правил погашення заборгованості перед українськими банками позичальниками, які проживають у аннексированном Криму.
На засіданні 19 липня російські депутати прийняли його в третьому читанні. Глава думського комітету з фінансового ринку Анатолій Аксаков раніше пояснював, що законопроект внесли, так як в Криму "колектори" перекупили борги банків України "почали тероризувати місцеве населення і підприємства".
Звідки дровишки
У 2014 р., після анексії Криму, українські банки у відповідність з вимогами НБУ припинили свою операційну діяльність на півострові. Правда, у них був ще один варіант, "гуманно" запропонований центральним банком Російської Федерації: отримати російську банківську ліцензію та продовжити здійснювати банківські операції на анексованої території в режимі дочірніх банків. Настільки "люб'язне пропозицію було відкинуто всіма українськими банками, включаючи і банки з російським капіталом. Банківська система, як ніяка інша, досить чутлива до санкционному барометру.
На момент анексії Криму на півострові здійснювали діяльність 53 українських банку, які були представлені однією тисячею операційних вузлів по обслуговуванню клієнтів: відділеннями, філіями. Працювало 2,4 тис. банкоматів та 14,4 тис. POS-терміналів, що становило 6% від загальноукраїнської платіжної інфраструктури.
Як бачимо на графіку, за станом на березень 2014-го, наші банки в Криму видали кредитів на загальну суму 16,6 млрд грн і залучили депозитів на 21,3 млрд грн, з яких понад 19 млрд становили вклади фізичних осіб. Вартість майна оцінити важче, але якщо оцінювати потенційні втрати бізнес-сегменту, то це мільярди.
Ощадбанк в минулому році подав позов проти РФ на орієнтовну суму $1,1 млрд. Позови Ощадбанку подані у відповідність з нормами міжурядової угоди між Україною і РФ "ПРО заохочення та взаємний захист інвестицій" від 27 листопада 1998 р. Арбітражний розгляд буде здійснено арбітражним судом у відповідність з регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі-ЮНСІТРАЛ (допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений у 1966 р. з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі).
Юридична схема вельми спірна, адже застосування міжурядової угоди про захист інвестицій можливе у випадку дискримінації українських інвестицій на території РФ, а Крим не є такою.
Висновки міжнародного арбітражного суду в Гаазі можуть мати непередбачуваний характер, враховуючи, що для України важливіше консолідована захист своєї територіальної цілісності, ніж локальні корпоративні успіхи, заради яких доведеться розповідати про утиски українських інвестицій в Криму. Аналогічним шляхом в свій час пішов і Ігор Коломойський, який подав позови в постійну палату Третейського суду в Гаазі на загальну суму в $2 млрд (саме у стільки сумарно були оцінені втрати групи "Приват" в Криму).
Але сам Приватбанк абсолютно виправдано обрав інший судовий шлях: банк подав позов на РФ в Стокгольмський арбітраж на загальну суму в $1 млрд. Подача подібних позовів з боку Ощадбанку та Приватбанку на тлі мовчазної стоїчного сприйняття факту грабежу іншими українськими банками, пояснюється дуже просто: ці два банки постраждали значно більше за інших, адже саме на них припадала левова частка конфіскованих відділень: першому належало близько 300 відділень і 337 - другого. Також на Приватбанку числилося приблизно 8 млрд грн депозитів населення, залучених в Криму. Кумулятивний ефект втрат від анексії в банківській системі оцінюється в $3-4 млрд. Але стягнути їх буде дуже не просто, якщо не сказати неможливо. Основна причина - відсутність консолідованої позиції з боку України за наших претензій до РФ у частині анексії Криму. На даний момент є позови Мін'юсту в ЄСПЛ, позови Ощадбанку та Приватбанку в міжнародних судах, позови Ігоря Коломойського як акціонера "Приватбанку".
Поки Україна не зробила головного - не створила консолідовану позицію за всіма позовами до РФ. Ні Приватбанк, ні Ощадбанк, ні "Чорноморнафтогаз", ні "Укрзалізниця" не повинні самі подавати позови в міжнародні суди. Це все одно, що розчепіреними пальцями з розмахом бити по дошці, щоб зробити в ній діру.
Єдиним позивачем з боку України має стати Міністерство юстиції.
В такому випадку це вже був би не набір слабких пальців, а повноцінний кулак. Але і тут не варто тішити себе ілюзіями, що Росія щось заплатить. Як не заплатила по справі приватних акціонерів "ЮКОСа" або як не заплатила Туреччина за позовами Кіпру в ЄСПЛ щодо втраченого в північній частині острова майна в результаті турецького військового вторгнення.
Нові ризики
Тоді навіщо весь цей дорогий міжнародних юридичний "сир - бор"? В першу чергу, щоб уникнути нових втрат. Адже якщо не "роздягаєш" ти, роздягають тебе.
Довгий час РФ також витримувала паузу щодо заборгованості кримчан перед українськими банками. Незважаючи на оптимізм Путіна, який заявив жителю півострова на його питання щодо кредитної заборгованості за автомобіль: "Мовляв, катайтеся поки", фінансові компанії, скупили за безцінь активи українських банків і зареєстровані за російським законодавством, щосили "общипувати" любителів небесного каменепаду. Досить сказати, що за їх позовами було заарештовано близько 50 тис. заставних об'єктів на півострові. Тим часом Агентство по страхуванню внесків РФ через свою дочірню структуру - Фонд захисту вкладників - виплачував колишнім клієнтам наших банків їх депозити в межах гарантованої в Росії суми - по 700 тис. руб. Таким чином, було виплачено 28 млрд руб. 215 тис. вкладників, з них - понад 15 млрд - колишнім клієнтам Приватбанку. Як виявилося, ці витрати ніхто не збирався списувати з рахунків.
Активність росіян різко збільшилася до початку 2017 р., що пояснюється закінченням строків позовної давності: Фонд захисту вкладників подав на українські банки 12 тис. позовів на 25 млрд руб., тобто на більш ніж 11 млрд грн в еквіваленті. Суди місцевого рівня потрібні Росії для подачі консолідованого позову проти українських банків і, можливо, для блокування наших позовів у міжнародних судах. Враховуючи судову вертикаль в РФ, можна не сумніватися, що всі ці скарги Фонду захисту вкладників будуть оброблені досить оперативно.
Тобто, на відміну від нас, у росіян буде своя консолідована позиція, підкріплена рішеннями місцевих судів, що робить їхню позицію в міжнародному арбітражі ще більш стійкіші.
Перехід до судової фазі відкладався в Москві до останнього. Аж надто там переживали за долю дочок своїх банків в Україні. У таких умовах будь-які дії в Криму, порушує інтереси України, міг нарватися на неабияку відповідь щодо російських банків у нашій країні. Причому відповідь" не симетричну, так як активи російських банків незрівнянно більше, ніж зобов'язання українських банків перед кримськими вкладниками. Затамувавши подих, росіяни чекали, що хтось на Інститутській додумається пов'язати долю активів/пасивів українських банків у Криму з долею російських банків в Україні. Чекали марно. Зрозумівши, що регуляторні фантазії чиновників НБУ були надто переоцінені, у РФ вирішили перейти до більш активних дій.
14 липня 2017 р. Держдума в другому читанні прийняла поправки до спеціального закону, що регулює погашення боргів кримчан перед українськими банками (422-ФЗ). Відтепер кримчани можуть отримати не тільки розстрочки за своїми боргами і навіть списання них, але і звільняються від настирливих колекторів фінансових компаній, котрі скупили їх борги. Посередником між колекторами і фізичними особами стане Фонд захисту вкладників, який з підпорядкування Агентству страхування вкладів переходить у відання місцевих самопроголошених влади. Для його функціонування АСВ зобов'язане перерахувати 1,5 млрд руб. Під дію закону потрапляють кредити до 5 млн руб.
Все це загрожує парадоксальною ситуацією.
Кримський вкладник отримує можливість отримати гроші не тільки в російському Фонді захисту вкладників, але і безпосередньо в українському банку, де його депозит був розміщений.
Такий собі клонований депозит. На відміну від РФ, де ситуація координується з єдиного центру прийняття рішень, в Україні є свої витрати "децентралізації".
Вже з'явилася ціла верства юридичних компаній, які допомагають кримчанам забрати свої депозити з Приватбанку і інших українських банків. Враховуючи, що чіткої позиції держави в цьому питанні немає, повертають всім: і тим, хто допомагав нашим військовим частинам, і тим, хто танцював під коломийки в день анексії. Так, в Дніпропетровському окружному суді по зведеному справі №804/1231/17 від 27.02.2017 вже передано в Державну виконавчу службу 542 позову до Приватбанку по поверненню кримських депозитів на суму понад 117 млн грн. Для порівняння: рік тому було всього 165 позовів. Це зовсім не означає, що банки повинні виконувати свої зобов'язання. Швидше за все, це чергове свідчення відсутності системної державної політики в даному питанні. І якщо в РФ вміло капсулируют проблему за рахунок жорсткої вертикалі прийняття рішень, то в Україні відбувається постійна інфільтрація зовнішніх ризиків на тлі нескоординованою внутрішньої позиції. У цій ситуації до суми наших потенційних фінансових втрат необхідно додати близько 10-12 млрд грн за потенційним позовами кримських вкладників до українських банків.
