Крим без води потопає у звалищах і нечистотах

Анексувавши Крим, Росія придбала не тільки нові території і міжнародні санкції, але і цілий ряд застарілих екологічних проблем півострова. Це і скорочення прибережної смуги Західного Криму, і найбільші промислові забруднювачі в особі ЗАТ "Кримський Титан" (Армянськ) та ВАТ "Кримський содовий завод" (Красноперекопськ), і сміттєві звалища по всій території АРК. За нової "влади" проблем стало більше, і вирішувати їх окупанти явно не квапляться.

Військовий табір

За останні два роки півострів дуже швидко почав перетворюватися на військовий табір. Станом на травень 2016 р. тут базувалось близько 24 тис. військовослужбовців, 613 танків і бронетранспортерів, 162 артилерійські системи, близько 100 бойових літаків, 56 вертольотів, 16 берегових ракетних комплексів, 30 бойових надводних кораблів і чотири підводні човни. Природно, що збройні сили завжди намагаються мінімізувати зовнішній контроль над своєю діяльністю. З іншого боку, власних екологічних служб у російських військових нема, як і грошей на нормальну утилізацію боєприпасів і техніки. Тому для них море, як правило, стає єдиним безкоштовним місцем утилізації різноманітного сміття.

Багато проблем створює та проведення навчань із застосуванням сучасних типів озброєнь. Так як вільних територій у Криму не так вже багато, як правило, навчання проводяться там, де зручно командуванню. Яскравий приклад - квітневі навчання російської армії з управління ракетними ударами і вогнем артилерії з виконанням бойових артилерійських стрільб по береговим мишенным позиціях, які були проведені на території унікального природного заповідника "Опукський".
Наявність великої кількості військ в курортній зоні теж призводить до численних екологічних аварій, які дуже часто переростають в катастрофи. Скидання нафтопродуктів у Чорне море з кораблів (насамперед в районі Севастополя - основного місця базування Чорноморського флоту Російської Федерації) в останні кілька місяців перетворився на справжній бич кримських пляжів.

Водний баланс

Дурний спір кримської "влади" з Україною щодо необхідності погасити борг за спожиту воду вилилося в рішення української дирекції перекрити в травні 2014 р. постачання дніпровської води по Північно-Кримському каналу на півострів. Це призвело до серйозних проблем насамперед у степових районах Північного Криму - Красноперекопському, Первомайському, Джанкойському, Радянському, Ленінському, частини Сакського, Євпаторійському, Чорноморському, які належать до зони ризикованого землеробства і де перебувають (або правильніше сказати перебували) основні площі кримських сільгоспугідь.
Окупанти не знайшли іншого рішення, крім як пробурити в Північному і Східному Криму сотні свердловин і прокласти з допомогою військових трубопроводи, щоб таким чином подати воду у водосховища Східного Криму. За інформацією російського міністра оборони Сергія Шойгу, військові розгорнули 48 ліній магістрального трубопроводу протяжністю 410 км. Крім того, вони забезпечили перекидання води по руслу річки Біюк-Карасу, яка раніше наповнювала Білогірське і Тайганське водосховища, для забезпечення потреб жителів Керчі, Феодосії і Судака. Так, в минулому році в Керченське водосховище було подано 14 млн кубометрів води, Феодосійське - 15 млн. В результаті на початку зими 2016 р. Білогірське і Тайганське водосховища різко обміліли: у першому залишилося 4,1 млн кубів (18% від загального обсягу), а в другому - 3,7 млн куб. м (27%).

Всього ж на Кримському півострові знаходяться 23 водосховища загальним об'ємом 400 млн кубометрів. Причому дві третини з них наповнювалися річками і підземними водами, а решта - з Північно-Кримського каналу. Спроби вирішити проблему шляхом буріння свердловин та використання підземних вод тільки погіршили екологічний стан Східного і Північного Криму. Так, вже в березні 2015 р. "заступник міністра екології та природних ресурсів" півострова Олексій Яценко заявляв: "Не секрет, що ми закривали очі на все, і не тільки ми, тому що бурив свердловини весь Крим, бурили свердловини без дозволів, без ліцензій, без проектів, без погоджень - без нічого. Ми на півночі Криму, в Красноперекопському районі, вже за результатами року спостерігаємо суттєве збільшення мінералізації". Дійсно, як відзначають нечисленні місцеві екологи, в цілому солоність води тільки за 2014 р. зросла у 2,5 рази, а за 2015 р. - ще на 50%. В близькотерміновій перспективі це призведе до того, що кримські артезіанські води можуть стати непридатними.

Тяжке становище з водою підвищує ймовірність довгострокового прогнозу вчених, що займаються моделюванням наслідків зміни клімату, що через 30-50 років кримська степ перетвориться на напівпустелю, а напівпустелі на півострові Тарханкут - в пустелі.

Поки ж крайніми виявилися аграрії. По суті, припинення подачі дніпровської води в Крим дало старт загибелі аграрного бізнесу на півострові, де на зрошення використовувалося 800-900 тис. куб. м води, а зрошуваних земель зареєстровано 406 тис. га. Особливо постраждали від перекриття каналу такі вологолюбні культури, як рис і соя. На даний момент 37 тис. га рисових полів з-за відсутності води майже знищені, а це мільярдні втрати в грошовому еквіваленті. Мова йде не лише про виручку за врожай, але ще обліку майбутніх витрат на відновлення знищених чеків (заливних полів), де вирощувався рис. Що стосується сої, то під її посіви до окупації відводилося майже 20 тис. га щороку, а сьогодні в Криму вона практично не вирощується.

Спроби запропонувати вирішення водної проблеми півострова, які зараз обговорюються в російській пресі та наукових колах Криму і РФ, вельми далекі від реальності. Чого вартий, наприклад, пропозиція опріснювати морську воду або забезпечити перекидання води з Кубані через Керченську протоку. Також розглядається можливість поливу сільськогосподарських земель з допомогою очищених стічних вод. Нещодавно Сергій Аксьонов заявив: "Вивчаємо найсучасніші технології, які є в світі. Наш міністр сільського господарства в приватному порядку їздив в Ізраїль. Подивилися досвід ізраїльтян з точки зору збору дощової води, використання стічних вод, які проходять певну очищення, щоб здійснювати меліорацію на полях".

Загалом, відновлення постачання води по Північно-Кримському каналу представляється безальтернативним варіантом рішення проблеми, яка, однак, потребує вирішення на політичному рівні. Чим швидше це зрозуміють окупанти, тим більшого числа катаклізмів вдасться уникнути Криму, адже поки канал не функціонує, він поступово руйнується, як будь-яка подібна споруда. Вже зараз відновити його роботу в короткі терміни буде досить складно, а через кілька років простою півострів взагалі втратить можливість повернути собі дніпровську воду.

Відходи життєдіяльності

Ще однією дуже серйозною кримської проблемою є наявність великої кількості стихійних звалищ, причому за останні два роки їх кількість різко збільшилася.

Як боротися зі стихійними, "влада" не представляє, пов'язуючи їх закриття з закінченням так званого перехідного періоду, який не так давно був продовжений до 2019 р.

Не все гаразд і з викидами каналізаційних стоків у море, насамперед це стосується Севастополя. Так, введений в дію ще в радянський час комплекс очисних споруд "Південний" здатний якісно очищати їх, тому купання в морі на севастопольському узбережжі не є безпечним. За словами місцевого еколога Маргарити Литвиненко, "в море скидають умовно очищені стоки, які не проходять основні ефективні етапи очищення - фізико-хімічну дезінфекцію. А в Балаклаві не проводиться навіть механічне очищення". Найбільш забруднені місця - бухта Карантинна, Балаклава, пляжі "Золотий" і "Срібний", а також центр міста. Як це впливає на якість морської води, достеменно невідомо. Можна оперувати тільки оціночними даними, оскільки після анексії Криму дані з моніторингу прибережної смуги та забруднення вод Чорного моря стали недоступними (якщо їх взагалі хтось збирає). Українська сторона не має можливості займатися моніторингом, а росіяни ігнорують саму постановку проблеми ("крымнаш").

У той же час експерти стверджують, що відповідальність за збереження кримської природи несе не тільки Росія, а й Україна, яка має не на словах, а на ділі підтверджувати, що Крим - це її територія. Українські експерти впевнені, що офіційний Київ для початку повинен відтворити на материковій частині країни природоохоронну прокуратуру АРК і через суди вимагати від Росії компенсації за екологічні збитки. "Створення окремої природоохоронної прокуратури Криму сьогодні є питанням, яке має бути вирішене. Всі органи прокурорського нагляду повинні бути відновлені поки що на материковій Україні, тому що екологічний стан не вписується в рамки загальних дій прокурорського нагляду і МВС", - вважає політолог Тарас Березовець. "Росія знищує наші землі, а ми не маємо важелів, щоб вплинути на екологічну ситуацію", - заявив не так давно міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак. Здається, пора від абстрактних скарг переходити до реальних справ.

За електрику розплатяться екологією

Після відключення електрики з материкової України Кремль заявив про програму будівництва енергомосту і нових електростанцій в Криму. За словами експертів, у РФ планує досягти повної енергонезалежності півострова до 2018 р. У ході реалізації цієї програми екології півострова буде завдано чергового шкоди. За останній рік окупаційні власті змогли наростити близько 600 МВт за рахунок використання мобільних газотурбінних електростанцій і дизель-генераторів для резервного виробництва електроенергії, а до кінця поточного року заплановано введення в експлуатацію ще однієї гілки енергомосту для перетоку електроенергії з Ростовської області. Крім того, на протязі наступних трьох-чотирьох років передбачається будівництво двох ТЕЦ на газі і необхідної енергетичної інфраструктури. Тобто окупанти роблять ставку на традиційну енергетику, а будівництва нових потужностей "зеленої" енергетики немає навіть у планах.

Між тим до окупації Крим був самим просунутим регіоном з точки зору альтернативної енергетики - понад 30% енергозабезпечення давали вітряки та станції на сонячних батареях. За цим показником АРК навіть випереджала деякі європейські країни, а енергетичні проекти активно фінансувались європейськими структурами. Після введення санкцій можливості підтримувати відповідну інфраструктуру на гідному рівні вже немає.

Опублікована в щомісячнику "Власть денег" № 7-8 за липень-серпень 2016 р.