Кризовий менеджмент. Хто кого розводить у Станиці Луганській
В огляді "ДС" - головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу
Станичанское розведення
Головна подія тижня, причому як для окупованої, так і для неокупованій частині Донбасу, стартувало 26 червня, коли в штабі ООС оголосили про відвід українських підрозділів з передових позицій перед КПВВ "Станиця Луганська". Через деякий час спостерігачі ОБСЄ підтвердили, що на іншому березі Сіверського Дінця також відійшли кадрові російські "ихтамнеты", які перед цим поголовно замінили всіх місцевих ряджених "козаків". Щоб, так би мовити, обійшлося без дурних сюрпризів. А в День української Конституції, 28 червня, сюди спеціально прибув представник України в Тристоронньої контактної групи (ТКГ) Леонід Кучма, щоб наочно переконатися в тому, що станичанское розведення сил і засобів таки відбулося: бійці ООС відведені на 500 метрів, а бойовики 2-го армійського корпусу ЗС РФ - на 1,5 кілометра. Нарешті, Кучма порадував жителів тих ОРЛО, які змушені регулярно переходити лінію дотику через пішохідний КПВВ у Станиці Луганській. За його словами, за умови дотримання перемир'я, ремонт тамтешнього мосту через Донець може зайняти 1,5 - 3 місяці, на що вже виділив Міжнародний Червоний Хрест 60 млн євро.
І хоча все це відбувалося на виконання рішення ТКГ про розведення сторін у трьох пілотних демілітаризовані зони (крім Станиці Луганської, це Золоте Луганської області та Петровське Донецької області), прийнятого в Мінську ще у вересні 2016 р., припущення про "здачу Києвом Станиці" стало настільки масовим і понеслося звідусіль, що довелося реагувати і штабу ООС, і МВС. У першому пояснили, що українські армійці як відійшли зі своїх позицій, так і в разі потреби оперативно туди повернутися, а в другому заявили, що в цьому українському селищі забезпечувати правопорядок, як і раніше, буде і Нацполиция, і Нацгвардія.
До того ж попередній раз створення зон безпеки в Петровському і Золотом восени 2016-го закінчилося повним провалом. Два роки тому цю ідею також просували наші західні партнери по "нормандскому формату", але вся реалізація вперлася в банальне недотримання режиму припинення вогню російською окупаційною армією. Тобто і тоді, і тепер саме поняття кризового менеджменту в даній проблематиці розуміли й розуміють у Європі і в Кремлі зовсім по-різному. Якщо на Заході хочуть використовувати в питанні Донбасу будь арсенал антикризового управління, то колективний Путін бажає і далі плодити штучні кризи, щоб потім пропонувати з них заздалегідь підготовлені та вигідні виключно Росії виходи. А Україні знову доводиться сидіти на шпагаті між європейськими антикризовими забаганками і реальними путінськими погрозами продовження агресії. Між іншим, "режим тиші" в Станиці Луганській абсолютно не знизив загальну ескалацію на фронті - просто окупанти на інших його ділянках збільшили обстріли, причому подекуди взагалі в рази. І в тому числі в планованих раніше пілотних зонах безпеки, наприклад, вранці 27 червня бойовики обстріляли Золоте-4, пошкодивши житловий будинок мирних жителів.
Піар на заручниках Медведчука
Абсолютно в кремлівському стилі кризового менеджменту знову діяв на тижні, що минає, і Медведчук. На цей раз він використовував ці свої улюблені вміння в справі звільнення чотирьох українців з ув'язнення в ОРДЛО. Вийшло все зовсім просто. Спочатку медведчуківський кум Путін створив весь цей криза, включаючи полон російськими гебистами як українських військових, так і цивільних. А тепер цей записної "миротворець" від проросійської "Оппоплатформы - За життя" перед парламентськими виборами раптом почав поштучно визволяти їх з нелюдських умов, у яких вони утримуються в окупованих районах Донеччини та Луганщини. На що Медведчука, само собою, ніхто в Україні не уповноважив, а діяв він, каже, "за особистою ініціативою".
Втім, умови для такої "ініціативи" його кум створив йому просто шикарні - на підтанцьовку до "гуманітарної місії" залучили в Мінськ не аби кого, а особисто ватажків російських окупаційних адміністрацій в ОРДО і ОРЛО Пушилина і Пасічника, з якими Медведчук тут же провів успішні прямі переговори". Що відобразили всі провідні російські пропагандистські канали, а також два українських медведчуківських. Тим самим, до речі, в черговий раз була підтверджена прозова істина: "влада" окупованих Донецька і Луганська - слухняні маріонетки Кремля і готові зіграти в його пропагандистських інтересах буквально всяку роль і в будь-якому форматі.
Що ж стосується "плюшок" у цьому для самого Путіна, то його, схоже, київський кум зумів переконати в тому, що будь-яка вигода для Медведчука прямо вигідна і кремлівському господареві. У цій історії із звільненням четвірки українців з полону голова політради "Оппоплатформы" забезпечив собі, по-перше, передвиборний піар, щоправда, неабияк незграбному його виконанні, що аж ніяк не гарантує отримання необхідного результату. А, по-друге, подав сигнал президенту Володимиру Зеленському, що в животрепетної для всієї країни питанні українських заручників, які перебувають в Росії і на окупованих територіях, він, Медведчук, - єдиний ефективний парламентер і справжній професіонал. Хоча для всіх очевидно, що він - не більш ніж окремий інструмент путінських руках.
Куди йде вугілля з ОРДЛО
Тим часом минулого тижня стало відомо, куди саме Росія відправляє той вугілля, який вона краде в України на окупованій території Донбасу. Так, у розпорядженні журналістів LIGA.net виявилося дослідження на цей рахунок одного з великих українських енергокомпаній (мабуть, її шахти перебувають у числі віджатих окупантами), в якому з відповідними конкретними цифрами зазначено весь список основних скупників краденого з 19-ти країн.
Раніше джерела видання в ДТЕК стверджували, що на експорт з шахт окупованого Донбасу йде тільки половина вугілля, а друга половина споживається підприємствами в Ростовській області, перш за все, Новочеркаської ГРЕС. Згідно ж з останнім звітом, перше місце серед споживачів антрациту походженням з ОРДЛО після, власне, російських займає Туреччина - з березня 2017-го по грудень 2018-го вона купила майже 3 млн тонн такого палива.
Другий за обсягами опинилася Румунія - 1,02 млн тонн, третьої - Бельгія з близько 877 тис. тонн. За ними йдуть Польща (333,1 тис. тонн) і Болгарія (129,2 тис. тонн). Ну а далі в ТОП-10 також йдуть країни, вельми дружні Україні на словах: Грузія (117 тис. тонн), Індія (84,2 тис. тонн), Єгипет (83,2 тис. тонн), Молдова (73,8 тис. тонн) і Італія (65,6 тис. тонн). Як говориться, нічого особистого, тільки бізнес.
