Кредит без віри. Хто першим кине камінь в Дейдея?
Само собою зрозуміло, що силовикам не дає спокою і депутатська недоторканність, але про її скасування вони мріють давно, а тут раптом керівник Спеціальної антикорупційної прокуратури Назар Холодницький виявив ще один винахід людського розуму, яке дозволяє уникнути покарання тим, хто, на його думку, незаконно збагатився. Між тим винахід не нове і називається кредит, що в перекладі з італійського (між іншим, рідної мови італійської мафії) означає не що інше, як довіра. Так от, для того щоб позбутися від настирливої уваги прокуратури, яка раптом зацікавилася законністю збагачення, все, що потрібно, це знайти вже легального мільйонера, який скаже, що позичив грошей "незаконно" обогатившемуся. Холодницький скаржиться, що такий нехитрий спосіб доступний практично кожному українцю, який порушує законодавство. Дозволимо собі з ними не погодитися. Все-таки не у кожного мешканця нашого прекрасного вітчизни є знайомі легальні мільйонери.
До речі, в часи пізнього СРСР на хвилі тодішнього нападу боротьби з корупцією і нетрудовими доходами (так тоді називалося незаконне збагачення) були й інші методи, куди більш вишукані. Наприклад, купівля виграшного лотерейного квитка на велику суму. Коштувати він міг в рази дорожче номіналу. Втім, і наші сучасники не чужі простих, але красивих пояснень, обрисовывающих походження капіталу. Завжди можна позичити у товаришів по роботі чи в крайньому разі у мами з татом. Головне в такій справі — довіра або, як кажуть на батьківщині дона Корлеоне, кредит.
І проблема, власне, не стільки у прагненні до незаконного збагачення, скільки в тому, що законні можливості держава зробила занадто складними і недоступними. Наприклад, довелося нещодавно побувати на круглому столі Асоціації газодобувних компаній, так от, за їхніми словами, щоб зібрати легальним чином необхідні документи для буріння нової свердловини в Україні, треба витратити 48 місяців (інакше кажучи — чотири роки). Це якщо вам пощастило і законодавство не змінилося. При такому підході виникає питання не про те, чому Україна відстає у розвитку від всіх сусідів, а вона все ще існує. Відповідь в принципі зрозумілий — треба обходити законні, але незручні шляхи, скорочувати їх і т. д. В результаті виходить те, що називається корупцією. Знову-таки на батьківщині дона Корлеоне сказали б псування, порушення. Так, так...
Той, хто може скоротити час ходіння по інстанціях, отримує можливості для незаконного збагачення. Посилення контролю призведе тільки до збільшення вартості послуги. Нічого не поробиш, за ризик доведеться доплатити. Так було при старому режимі і продовжується при новому. Життя по-новому поки не передбачається, незважаючи на істерику навколо боротьби з корупціонерами. Втім, це не означає, що не треба боротися, але треба розуміти, що повністю викорінити не вдасться. Ніколи...
Крім того, варто було б задуматися (особливо представників політичного класу) над тим, як зробити більш доступними і зручними легальні можливості для заробляння грошей в Україні. Адже далеко не всі українці мріють про те, щоб тільки отримати субсидію та допомогу від держави. Хтось мріє заробити, хтось вже почав це робити, і, напевно, з боку держави розумніше було б дати можливість тим, хто заробив грошей і десь порушив закони соціальної справедливості, скажімо, не сплатив при цьому всіх податків, міг легалізувати свій капіталець, сплативши певну суму.
Звичайно, про це варто подумати, коли вводилося електронне декларування, з-за якого періодично виникають проблеми у Дейдея та інших благородних людей. Як і про те, що якщо вже впроваджувати декларування доходів, то воно має бути загальним. Всі, у кого є доходи, всі декларують. При наявності питань пояснюють, звідки гроші.
Втім, поки що ця ідея не дуже популярна в Україні. Як цілком справедливо пише старший економіст Case-Ukraine Володимир Дубровський, для маленьких українців нинішня система оподаткування дуже зручна, хоча не всі це усвідомили.
Отримуєш, скільки можеш. Максимализируешь доходи, але ні перед ким не звітуєш. Податківці тебе особисто не чіпають, всі питання до роботодавця. При цьому можна не без задоволення спостерігати, як представники начальства змушені публічно вивертатися, пояснюючи, звідки гроші і т. д. Для простої людини дуже надихає видовище. Навіть виникає деяке почуття моральної вищості над представниками прогнилої еліти. Втім, почуття це протримається рівно до тих пір, поки сам моральний авторитет не потрапить в зону уваги податківців або раптом сам не зіткнеться з необхідністю задекларувати свої доходи. У цій ситуації може виникнути навіть почуття деякої фрустрації і несправедливості того, що відбувається.
Втім, це справедливість і є, правда, поки у вигляді екзотичної для українців ідеї — рівності перед законом, яка фактично протистоїть народному ідеалу суспільного пристрою, такого собі правильного соціальної держави. В якому працює лише начальство, податки платять тільки олігархи, яких пресує поліція, антикорупційні активісти та журналісти-розслідувачі, а маленькі українці спостерігають за цим поданням по телевізору, при цьому вчасно отримують зарплату, пенсію та субсидії, а при нагоді і на Майдан вийти, щоб відновити справедливість.
Це, звичайно, прекрасний народний ідеал, біда тільки в тому, що, по-перше, його складно реалізувати на практиці без порушень (інакше кажучи, корупції), а по-друге, розвиватися і конкурувати навіть з безпосередніми сусідами при такому підході до справи не те що важко, а неможливо. Поки народні ідеали не змінилися, спецпрокурору Назару Холодницкому доведеться виловлювати чергового "незаконно" обогатившегося представника неошляхты, попутно розповідаючи, як депутатська недоторканність і відсутність антикорупційного суду не дають прокуратурі реалізувати свій творчий потенціал в повній мірі. Втім, розраховувати на співчуття йому навряд чи доводиться, тим більше що довіра (або, як сказали б в Італії, кредит) — дефіцитна сутність в органах прокуратури.
