Багаття для Луценка. Виправдалася чи ГПУ за видачу в РФ Тимура Тумгоева
Вранці 17 вересня під стінами Генпрокуратури пройшла акція протесту, що викликала багато галасу - і в буквальному, і в переносному сенсі. Організатором була партія "Національний корпус" разом з союзними їй політичними силами і громадськими формуваннями. Учасники блокували проїжджу частину, потім почалися сутички з нацгвардейцами, прибулими для захисту будівлі ГПУ. Протестувальники скандували "Ганьба!", "Луценка за ґрати!", силовики застосували до них сльозогінний газ. Відтіснивши поліцію і співробітників Нацгвардії від будівлі, активісти почали закидати камінням другий і третій поверхи. А коли їх стали поливати з першого поверху водою, учасники акції принесли до входу в будівлю автомобільні шини і сміттєвий контейнер і підпалили їх. Силовики відтіснили протестувальників і закрили собою вогнище, щоб перешкодити поширенню вогню. Після цього акція поступово була згорнута, але організатори пообіцяли, якщо не будуть виконані їх вимоги, вивести на вулиці тисячі людей.
Те, що відбувалося під ГПУ, звичайно ж, отримало широке висвітлення в мас-медіа. І справа тут не тільки в світлошумових ефекти, якими супроводжувалася акція, але і в суті питання, що послужило приводом для протесту. 13 вересня стало відомо про екстрадицію з України до РФ уродженця Інгушетії Тимура Тумгоева, який воював на Донбасі на боці України. І це не могло не викликати обурення у багатьох українців, особливо у учасників бойових дій.
Найсумніше в цій історії те, що нічого виправити вже не можна. Тобто Тумгоева вже видали Росії, і користь від акції протесту може бути лише в тому, щоб витягти уроки на майбутнє і не допустити повторення подібних історій надалі. Однак для цього потрібно як мінімум бажання обох сторін - ГПУ і захисників Тумгоева - вислухати взаємні претензії і розібратися в причинах того, що сталося.
Серед тих, хто обурився видачею Тумгоева, - не тільки молоді активісти, але і правозахисники з великим стажем. Керівники Харківської правозахисної групи Євген Захаров та Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко викладають історію з екстрадицією Тимура Тумгоева так.
17 червня 2016 р. Тумгоев був затриманий у міжнародному аеропорту "Харків" за запитом про екстрадицію від Генеральної прокуратури РФ. Остання стверджує, що Тумгоев скоїв ряд злочинів, пов'язаних з участю у терористичній діяльності, і притягнутий до кримінальної відповідальності за відповідними статтями Кримінального кодексу РФ. Після затримання Тумгоев звернувся до Державної міграційної служби (ДМС) України з заявою про надання йому статусу біженця за наявних у Росії погроз його життю і здоров'ю, пов'язаних з релігійною належністю. Більше року Тумгоев перебував у СІЗО під тимчасовим, а потім - екстрадиційним арештом. Після звільнення з СІЗО воював на боці України в батальйоні ім. Шейха Мансура в секторі "М" (під Маріуполем).
5 травня 2018 р., після тривалої серії відмов ГМС у наданні Тумгоеву статусу біженця та оскаржень у судах цих рішень ДМС, адміністративний суд першої інстанції відмовив Тумгоеву у задоволенні його позову. 9 липня це рішення було залишено без змін судом апеляційної інстанції. За скаргою Тумгоева було відкрито касаційне провадження та визначено склад колегії суддів. Рішення касаційної інстанції ще немає, тобто крапку в цій справі ще не поставлена.
Тим не менш ввечері 11 вересня, відразу після приїзду Тумгоева до Харкова з Києва, він був затриманий співробітниками правоохоронних органів. Вранці 12 вересня затриманий Тумгоев зник, а вдень було повідомлено про його екстрадицію в РФ за наказом Генеральної прокуратури України. "Керівництво ГПУ проігнорував пряму вказівку Комітету з прав людини ООН державі не видавати Тумгоева в Росію до завершення розгляду його справи Комітетом. Воно свідомо порушила норми національного та міжнародного законодавства, приписи найвищого міжнародного органу в галузі прав людини, не кажучи вже про права людини", - стверджують правозахисники.
Вони підкреслюють, що висилка або примусове повернення особи, яка може бути визнано біженцем, в країну, де його життю або свободі загрожує небезпека, заборонено ст. 3 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 р. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 590 Кримінально-процесуального кодексу України, рішення про видачу не може бути прийнято, якщо особа подала заяву про визнання її біженцем або скористалося, відповідно до законодавства правом на оскарження рішення про відмову в наданні цього статусу до кінцевого розгляду заяви в порядку, передбаченому чинним законодавством України, тобто до прийняття рішення в касаційній інстанції.
Євген Захаров та Олександр Павліченко звернулися до президента України Петру Порошенку, генпрокурору Юрію Луценку, міністру внутрішніх справ Арсену Авакову та голови СБУ Василя Грицака з заявою про необхідність провести розслідування обставин видачі Тумгоева та відсторонити від виконання повноважень на час розслідування заступника генпрокурора Євгена Єніна, який підписав доручення на затримання та фактичну передачу Тумгоева в РФ. Саме відставка Єніна була головною вимогою акції протесту 17 вересня.
Зі свого боку, Юрій Луценко ще 13 вересня пояснив видачу Тумгоева тим, що той "сам заявив, що воював лише у Сирії за ИГИЛ - міжнародно визнану терористичну організацію". А на акцію протесту під стінами ГПУ Луценко відреагував спільним брифінгом з Єніна.
За їх словами, Тумгоев програв вісім судів в Україні, ЄСПЛ двічі знайомився з усіма матеріалами справи і відмовив Тумгоеву у клопотанні про застосування правила 39, підтвердивши таким чином відсутність підстав вважати, що той переслідується на політичному, етнічному або релігійному ґрунті. "Звернення Верховного комісара ООН з прав людини до України має лише рекомендаційний характер. Крім того, за півтора року з моменту першого звернення офіс Верховного комісара ООН не виявляв більше ніякого інтересу до долі Тумгоева", - зазначили представники ГПУ. Що ж стосується заяв активістів про те, що Росії видали учасника АТО, Луценко повідомив, що рішення про видачу Тумгоева було винесено ще в жовтні 2016 р., але "ніяких свідчень чи доказів участі в АТО від нього, його адвокатів, третіх осіб представлено не було. "Свідки" з'явилися тільки після фактичної передачі Тумгоева іноземній державі. Де вони були всі два роки, поки тривали судові процеси?" Луценко додав, що Тумгоев протягом цих двох років "мав всі можливості виїхати в третю країну", але не скористався ними.
Генпрокурор підкреслив, що його особиста позиція, про яку він заявляв неодноразово, полягає в тому, що підтвердження участі в АТО є підставою для відмови у видачі особи Росії. У зв'язку з цим Луценко нагадав про недавній випадок: в кінці серпня ГПУ відмовила в екстрадиції в РФ грузинського добровольця Гії Церцвадзе. "На наступний день після того, як стало відомо про його участь в АТО, він був звільнений з-під варти, потім було відмовлено у його видачі Росії, - розповів Луценко. - Так будемо робити і по відношенню до всіх іноземним друзям України, які в лавах ЗСУ та Нацгвардії воюють на українсько-російській війні".
Звичайно, в будь-якому випадку залишається питання, як взагалі можна зараз, в умовах російської агресії, видавати кого-небудь Росії. На це Луценко відповідає: "Перетворювати Україну в накопичувач кримінальних елементів ми не маємо права". Напевно, в цьому є резон, але щодо справи Тумгоева питання залишаються до обох сторін конфлікту.