Корпуси ручної роботи. Чому нові БТР-4 залишаються рідкісними гостями в нашій армії

За роки незалежності українська військова промисловість довела від стадії розробки до серійного виробництва зовсім небагато проєктів. І один із них — створення бронетранспортерів БТР-3 і БТР-4. До 2014 р. вони мали успіх на міжнародному ринку озброєнь, а з початком війни почали надходити і на озброєння армії і Національної гвардії України. Тоді багато менеджерів від ВПК говорили військовим: "Дайте грошей, і ми завалимо вас бронетранспортерами".

Однак станом на 2020 р. на лінії бойового зіткнення на Донбасі, як і раніше, їздять на радянських БТР-80, БТР-70 і БТР-60. При цьому військові вкладають гроші в програму модернізації парку БТР-80. Так, 27 листопада "Укроборонпром" відзвітував, що ДП "Миколаївський бронетанковий завод" передав армії партію БТР-80 з поліпшеними тактико-технічними характеристиками. Кількість БТРів в партії не називається, як і обсяги капітального ремонту (а сумнівів, що це саме він, а не модернізація, немає).

Миколаївський бронетанковий завод не єдиний, що займається ремонтом БТР-80. Тільки цього року 18 машин армії передав Київський бронетанковий завод. Однак йдеться про машину, яка серійно виготовлялася в СРСР з 1984 р. До слова, в Росії вона досі в виробництві, але після серії кардинальних модифікацій це зовсім інша машина. Наші ж БТРи всі зроблені до 1991 р.

І, судячи з усього, восьмидесятці належить служити ще дуже довго. Адже налагодити серійне виробництво БТР-3 і БТР-4 так і не вдалося. І для цього є об'єктивні причини — від браку кваліфікованих кадрів до технологічної відсталості виробництва, зокрема бронекорпусів.

Справа в тому, що їх виробництво йшло (і йде) за технологією, освоєною ще за часів СРСР. Вона полягає в тому, що спочатку закуповується листова, загартована певним чином броньована сталь. Потім вона ріжеться за шаблоном, зачищається кромка, потім бригада зварювальників на спеціальних стапелях зварює сам корпус. Потім ця заготовка корпусу завантажується в гігантську піч, де гартується до потрібної температури і тоді поступово охолоджується.

При цьому результат залежить від багатьох факторів. І, як показує досвід, добре виходить не завжди. Наприклад, в 2013 р. Ірак відмовився від цілої партії БТР-4 саме через тріщини в броні.

У чому головні труднощі? Сам процес виробництва корпусу дуже тривалий і передбачає високу кваліфікацію зварників, велику кількість ручної праці і як підсумок — досить висока собівартість робіт. В результаті максимум, якого на піку своїх можливостей міг досягати Лозовський ковальсько-механічний завод (до 2014 р. це було єдине підприємство, де виготовлялися корпуси), — це 20 одиниць на місяць.

При цьому не можна не сказати, що в більшості країн від такої технології вже давно відійшли. У сучасних бронетранспортерів корпуси зварюються відразу з загартованої броні, причому виконують цю роботу апарати роботизованою лінії, а не люди.

А саме люди в нашому випадку виявилися одним з найбільш проблемних вузлів всього технологічного ланцюжка. Тому що коли Міністерство оборони дозріло до замовлення бронетранспортерів великими партіями, то виявилося, що в Лозовій просто нікому їх виконувати.

У 2018 р. писали про те, що з кількох бригад зварювальників зразка 2014 р. проводити роботи по корпусах могла лише одна. Хтось поїхав до Європи за хорошою зарплатою, а хтось банально вийшов на пенсію. Сьогодні ж кваліфікований зварювальник — це дуже дефіцитна професія.

Кадрові проблеми призвели до того, що державне замовлення опинилося під загрозою зриву — неймовірними зусиллями тільки влітку 2020 р. у Харківському конструкторському бюро з машинобудування ім. Морозова, що входить до складу ДК "Укроборонпром", вдалося реалізувати контракт від 2016 р. на поставку 45 БТР-4Е в армію. Після такого довгобуду навряд чи можна серйозно говорити про нові великі контракти на виробництво БТР-4МВ1, хоча харків'яни все-таки заявляють про початок робіт на замовлення Нацгвардії.

Як вийти з цього глухого кута? Найбільш перспективним бачиться співробітництво з іноземними виробниками в плані локалізації виробництва бронетранспортера з широким використанням вітчизняних напрацювань, а також вузлів і агрегатів. Варіантів тут вистачає — від Pandur II з колісною формулою 8х8 до Piranha V. Адже очевидно, що перебудувати виробництво під нинішню конструкцію просто нереально — корпус БТР-3 складається з такої кількості елементів, які відтворити за допомогою роботизованої техніки настільки проблематично, що простіше спроєктувати новий.

Таким чином, можна говорити про те, що проблема з заміною парку бронетранспортерів радянського виробництва для української армії залишиться актуальною як мінімум на найближчі років десять.