Контракт для союзника. Навіщо українській оборонці "вторгатися" в Афганістан

Так було в 2009 р., коли при прямому участю американського Держдепу був укладений контракт на поставку досить великої партії БТР-4 для іракської армії. Так було і раніше, коли нашій країні вдалося реалізувати великий контракт на поставку танків для пакистанської армії. Не варто забувати, що на той момент Пакистан щільно перебував в американській орбіті інтересів і без санкції Вашингтона такі речі не вирішувалися в принципі.

Незважаючи на різноспрямовані процеси останнього часу у відносинах двох країн, США продовжують підтримувати українських виробників зброї і понині. Правда, поки незрозуміло, чи відбувається це більше по інерції і домовленостям з попередньою адміністрацією Порошенко або результат цілеспрямованої американської зовнішньої політики. Але те, що підтримка є, - факт.

Причому прагматичні американці вирішили, що є сенс підтримувати за великим рахунком дві відносні "живі" галузі: ремонт авіа - та бронетехніки радянського виробництва, де наша країна все ще має серйозні перспективи. Та й дружні Америці режими раніше озброєні і щедро забезпечуються подібною технікою.

І ось буквально днями прийшло повідомлення про те, що у нижньої палати афганського парламенту було обговорено та прийнято за основу проект угоди про співробітництво між Кабулом і Києвом у сфері безпеки. Хоча деталей у відкритий доступ поки не потрапило, але всі політологи та експерти, які щільно "сидять" на афганській темі, говорять про те, мова йде про надання українською стороною послуг з ремонту та обслуговування авіатехніки, а також закупівлю запасних частин для бронетехніки.

Мабуть, набагато більше деталей ми дізнаємося після того, як затверджений документ буде підписаний главами оборонних відомств двох країн.

Варто відзначити, що підписання цього контракту стало можливим після того, як Держдеп США надав цілого ряду українських підприємств сертифікати, які дозволять їм ремонтувати вертольоти типу "Миль" для іноземних замовників.

Справа в тому, що американська військова допомога союзникам по всьому світу крім масових закупівель зброї радянського зразка включає і його післяпродажне обслуговування (теж за гроші американських платників податків). Саме за такою схемою Вашингтон змушений підтримувати в льотному стані і парк вертольотів Мі-8/17 у ВПС Афганістану, Іраку і власних ВПС (а кілька машин підтримують вельми специфічні операції Сил Спеціальних операцій по всьому світу).
Природно, що раз гроші уряду, то оголошуються відкриті конкурси, однією з умов яких є участь компаній, які зареєстровані виключно в країнах - членах Альянсу або що мають сертифікацію від американського уряду.

Тому, наприклад, у 2015 р. контракт від Агенції НАТО із забезпечення та закупівель (NSPA) на обслуговування парку Мі-8 ВПС Афганістану отримало словацьке підприємство Letecké opravovne Trenčín, a. s. (LOTN). А це ні багато ні мало, а $120 млн.

Наприкінці 2018 р. американці знову шукали компанії для капітального ремонту афганських машин. Причому крім ремонту планували і заміну бортового обладнання. Частина робіт повинна була виконуватися безпосередньо на місці.

Проте співпраця зі словаками абсолютно не влаштовує американців через використання запасних частин російського виробництва. А тут Україна зі своєю програмою імпортозаміщення, яка була запущена після анексії Криму навесні 2014 р. Хоча і з великими проблемами, але нашим підприємствам в основному вдалося освоїти середній і капітальний ремонт, ремоторизацию вертольотів типу Мі-8 та Мі-2.

Залученням українських фахівців американці "вбивають відразу декілька зайців", вирішують відразу кілька стратегічних завдань: вирішують проблему із потребує ремонту авіатехнікою, "карають" Москви доларом за постійні загравання з афганської опозицією, а також підтримують український військово-промисловий комплекс. Причому, що найголовніше, така багатофункціональність досягається за одні і ті ж гроші.

Для тих же "Мотор-Січі" або "Авиакона" подібні контракти просто манна небесна. Адже цілком очевидно, що при обсязі вертолітного парку всередині країни в 60-70 машин типу Мі-8, наприклад, розгортання виробництва лопатей з капітальними вкладеннями не менше $50 млн не має взагалі ніякого сенсу.

А про бронетанкову галузь взагалі говорити не доводиться. Після не зовсім вдалого іракського контракту і виконаного з великим трудом тайського наші підприємства працювали винятково на внутрішній ринок. Який, крім того, що має досить низьку рентабельність, але ще й досить високу корупційну складову, що ніяк не сприяє розвитку галузі в цілому.

У тому випадку, якщо реально буде підписано досить "жирний" афганський контракт і він буде виконаний якісно і в строк, то це буде непоганим трампліном для інших подібних контрактів, наприклад в тому ж Іраку. А значить, наш військово-промисловий комплекс отримає додаткове фінансування з-за кордону і зможе значно здешевити контракти для наших силовиків. Тоді можуть з'явиться і оборотні кошти для вкладення в перспективні проекти, цікаві як для ЗСУ, так і на експорт.