Ранні роки та освіта
Костянтин Петрович Стогній народився 16 серпня 1968 року у Києві. Батько його був виконробом, а мати працювала комірником. За даними ЗМІ, батько був жорсткою людиною та виховував сина за допомогою ременя.
Я народився і все своє свідоме життя прожив у дуже непростому районі Києва – на Борщагівці. Ні дня не проходило без бійок! Ріс у звичайній сім'ї: жодних путівок у піонертабори, солодощів особливо не бачив і доношував речі старших друзів. А поряд був інший світ — мажорів, які у своєму житті пальцем об палець не вдарили, але мали все. Зрозуміло, специфічно ставився до них.
Після 8 класів школи Стогній у 1983 році пішов навчатися у ПТУ, де здобув спеціальність слюсаря-інструментальника. Паралельно підробляв на Київському заводі реле та автоматики.
У 1986 роцы Стогнія призвали до армії. Отримавши розподіл до Прикордонних військ КДБ СРСР, Стогній провів півроку, навчаючись у школі сержантського складу, а потім його відправили до Афганістану, де СРСР вів бойові дії проти місцевого населення. За участь у війні проти афганців Стогнія нагородили медалями "За бойові заслуги" та "За відмінність в охороні Державного кордону СРСР". Крім того, глава прорадянського режиму в Афганістані, так званий "президент" країни Наджибула Зазі, нагородив Стогнія медаллю "Від вдячного афганського народу". Пізніше Стогній отримав ще кілька нагород: орден "За мужність" ІІІ ступеня від президента України Леоніда Кучми (з формулюванням "за вагомий особистий внесок у розвиток телебачення та радіомовлення, високий професіоналізм, багаторічну сумлінну працю"), "Медаль Подяки" від президента Іраку Саддама Хусейна (за документальну стрічку 2003 року "Дорога життя") та грузинську "Медаль Честі" (за документальний фільм 2006 року "Кадорська ущелина").
Після війни Стогній у 1989 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Спочатку він хотів вступати на юридичний факультет, але, за даними ЗМІ, демобілізувався із запізненням і набір на юрфак вже закінчився, а на факультеті журналістики для тих, хто воював в Афганістані, були зарезервовані місця, що й визначило вибір. Закінчив університет у 1994 році.
Саме навчаючись на журфаку я став розуміти, що набуваю професію на все життя.
Другу вищу освіту Стогній здобув у Національній академії внутрішніх справ у Дніпрі, яку закінчив у 2002 році.
Робота в МВС
Відповідно до біографії, Стогній у 1994 році розпочав службу в центральному апараті МВС України. За однією з версій, перед випуском до нього звернулися з якоїсь "серйозної державної силової структури" і в грубій формі, запропонували йти працювати в їхню "контору", погрожуючи зробити його "невиїзним" та закрити кар'єру в журналістиці. Після цього батько Стогнія нібито домовився із сусідом, генералом міліції Олександром Шнуренком, і той влаштував Костянтина у МВС.
Пропрацювавши в центральному апараті два роки, в 1996 Стогній перейшов на оперативну роботу в кримінальний розшук.
У 1996 році я пішов, як кажуть у нас, "на землю", опером у Київській кримінальний розшук. Там тривалий час і працював. Після журналістської освіти заочно у Дніпропетровську здобув спеціальність юриста. У столичному карному розшуку виріс до посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ. У ті роки у Києві було дуже неспокійно.
На початку 1999 року Стогнія підвищили до капітана міліції. Він працював оперуповноваженим у Радянському РУ ГУ МВС України в Києві, а потім обіймав посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків ГУ МВС України у Києві. У 2001 році Стогнію присвоили звання спочатку майора, а за кілька місяців – підполковника міліції. Всього лише через два роки він став полковником. Таке швидкісне підвищення, що порушує Положення про проходження служби рядовим та керівним складом органів внутрішніх справ, стало приводом для скандалів та різних чуток про Стогнія.
У 2002 році Стогній балотувався до Верховної Ради як самовисуванець по 95 мажоритарному округу з центром в Ірпені Київської області. Вибори він програв (зайняв третє місце, набравши 14,53% голосів) й більше спроб стати депутатом не робив.
З грудня 2006 року Стогній очолював департамент зв'язків із громадськістю МВС. Міністром на той час був Василь Цушко, а уряд очолював Віктор Янукович. У грудні 2007 року МВС замість Цушка очолив Юрій Луценко, Стогній з 1 січня 2008 року також пішов у відставку.
У березні 2010 року Стогнія було призначено головним радником міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, який працював в уряді Миколи Азарова. Трохи менше ніж через рік, у січні 2011 року, Стогній написав рапорт про звільнення з міліції, проте залишився позаштатним радником міністра.
Як говорили джерела ЗМІ, до міліції Стогній погодився повернутися на особисте прохання Могильова, але лише на один рік — щоб сформувати позитивний імідж МВС та зробити це відомство відкритим для ЗМІ. Проте Геннадій Москаль, який тоді був народним депутатом, говорив, що Стогній прийшов не піднімати рейтинг МВС, що, на його думку, за Могильова було неможливо, а з меркантильних інтересів — отримати звання "генерал". Також він порівняв звільнення Стогнія з щурами, які першими залишають корабель, що тоне.
Він думав, що так, "на шару", як свого часу "майора", "підполковника" та "полковника", можна буде йому до Дня міліції отримати і звання "генерал". Але оскільки це звання йому не дали, він приховав велику образу — Могильов і держава не оцінили його "внесок" у підняття іміджу української міліції.
Кар'єра у ЗМІ
Згідно з публічними даними, після закінчення університету Стогній "проходив стажування в різних радянських, українських та іноземних редакціях та агентствах", а потім працював в американському журналі National Geographic, в якому він був координатором програм "По країнах колишнього СРСР", разом із французами вів радіорепортажі. із зони Придністровського конфлікту. Як він поєднував цю діяльність із роботою в центральному апараті МВС — невідомо. За словами самого Стогнія, у Придністров'ї він працював до закінчення вишу. Отже, стажування в редакціях, вочевидь, також відбувалися в той період.
Коли я закінчував журфак, спалахнув Придністровський конфлікт. Висвітлювати його мали чимало представників іноземних ЗМІ. Але всі вони дуже боялися: Радянський Союз на межі розпаду, ситуація нестабільна. Тому шукали людей, які супроводжували б їх у Тирасполі. Кращої кандидатури, ніж я — журналіст, який закінчив спецшколу КДБ і побував на війні в Афганістані, знайти не могли: і показати-розповісти все зможу, і з небезпечної ситуації витягти, якщо раптом доведеться. Платили подобово ($100). Два тижні я їздив до Тирасполя з французами, після чого вони порекомендували мене англійцям.
Варто зазначити, що закінчив Стогній університет у 1994 році, а бойові дії у Придністров'ї розпочалися у 1992-му, так що назвати це часом, коли він "закінчував журфак" важко.
З 1998 по 2007 рік Стогній працював на телеканалі "Інтер", знов-таки поєднуючи це з роботою у карному розшуку. Хоча ЗМІ стверджували, що жодної оперативної роботи Стогній у ті роки не вів, фактично бувши співробітником телеканалу. Першим проектом Стогнія на "Інтері" стала інформаційна програма "Вчасно", а популярність він набув уже 2002 року, коли вів програму "Кримінал".
Першого разу я потрапив на телебачення, коли ще працював у карному розшуку. Кінець дев'яностих, складний час — країна набуває незалежності, на вулицях розгул злочинності. Люди залякані та не хочуть писати заяв до міліції. І тодішній начальник київського главку міліції генерал Корнієнко, знаючи, що за фахом я журналіст, запропонував: "Змонтуй щось таке хвилин на п'ять-десять. Нам треба, щоб люди повірили — ми наведемо лад у країні". Загалом, після того, як мій інформаційний ролик пустили в ефір, мене запросили на телеканал і сказали: "Від твого ролика є користь суспільству та каналу, давай вже приїжджай та роби програму". Так з'явилося "Вчасно" — перша передача про кримінал на українському ТБ. Ми виходили раз на тиждень хронометражем 15 хвилин. Після неї вже був "Кримінал". Програма вийшла у новому форматі та стала щоденною.
У 2005 році Стогній очолив на "Інтері" Студію документальних фільмів та спеціальних проектів, темами якої були здебільшого історичні події. Тоді ж було запущено його авторську програму "Дежурна камера".
У 2008 році Стогній створив власну журналістську агенцію розслідувань "Ж.А.Р.А.". "Ж.А.Р.А." робила його новий авторський проект "Надзвичайні новини" для телеканалу ICTV. У програмі висвітлювалися надзвичайні події в Україні та світі: катастрофи, теракти, злочини, ДТП. Роком пізніше, також на ICTV, почали виходити інші проекти Стогнія — "Країна повинна знати" та "Картина крейдою".
Наразі є ведучим програми "Надзвичайні новини" на телеканалі ICTV.
Література та кіно
У 2003 році Стогній зайнявся зйомками документальних фільмів, загальна кількість яких перевалила за півсотні. Стогній їздив різними країнами, знімав події у "гарячих точках", стихійні лиха. Знімав фільми у Косові, Іраку, Сомалі, Афганістані, Таїланді, Грузії, Пуерто-Ріко, Афганістані та навіть в Антарктиді (фільм "Остання таємниця Гітлера" — 2011 рік).
У 2011 році Стогній розпочав створення багатосерійного фільму "Картина крейдою", заснованого на реальних кримінальних справах.
Також Стогній є автором цілої низки книг – як документальних, так і пригодницьких романів: "Резонансні справи МВС", "Кримінал", "Справжній детектив", "Екзотичні місця планети", "Золота десятка спецназу", "Скарби майя та кінець світу", "У пошуках щастя. Азіатський щоденник", "Пангапу", або Статуетка богині Калі", "Тибет, або Смарагдова Чаша Патріарха", "Озеро Ісабаль, або Секретний код смерті", "Вовки траву не їдять". Останньою на даний момент книгою є трилогія "Втрачене Євангеліє".
Скандали
Стогній заявляв в інтерв'ю, що закінчив спецшколу КДБ. Проте служив він у прикордонних військах КДБ РСР і ця "спецшкола" насправді була простою "учебкою".
Стогнія звинувачували у тому, що він незаконно отримував міліцейські звання за "рекомендаціями" генерала-полковника Едуарда Вадимовича Фере — глави апарату міністерства за президентства Кучми. До того ж при присвоєнні звань порушувалися терміни. Так, у липні 2001 року, коли Стогній обіймав посаду старшого оперуповноваженого групи громадських зв'язків Радянського РУ ГУ МВС України в Києві, йому надали звання "майор міліції". Однак ця штатна посада відповідала лише званню капітана і не вище. Крім того, звання майора Стогній отримав менше ніж через два з половиною роки перебування у званні капітана. А згідно з Положенням про проходження служби рядовим та керівним складом органів внутрішніх справ перед підвищенням він повинен був прослужити у званні капітана чотири з половиною роки.
Усього через три місяці, 31 жовтня 2001 року, коли Стогній все ще перебував на штатній посаді, граничне звання на якій відповідало капітану міліції, його підвищили до підполковника.
Чергове звання "полковника міліції" Стогній отримав уже у грудні 2003 року, хоча граничне звання на його тодішній посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків ГУ МВС України в Києві, відповідало підполковнику, та й перед підвищенням він мав прослужити у підполковниках не два роки, а не менше ніж сім з половиною років.
Він (Стогній) наполягає, що отримав звання полковника за те, що врятував життя жінці, витягнувши її з палаючого автомобіля біля населеного пункту, який не існує на карті України. Проте документи, які я маю, свідчать про протилежне: Стогній після свого подвигу отримав звання майора міліції. За що він отримав два наступні підвищення — він не каже, вказуючи лише на порятунок жінки.
Із цим "героїзмом" Стогнія стався окремий скандал. У партії "Народна самооборона" повідомляли, що у всіх виставах на Стогнія було описано факт ДТП, яке нібито сталося 4 червня 2001 року на автодорозі біля села Бюбошівка на Одеській трасі. Згідно з офіційною версією, Стогній виявив три автомобілі іноземного виробництва, що горіли після ДТП. В автомобілі "Мерседес" був мертвий водій, а на пасажирському сидінні поранена молода жінка. У МВС заявляли, що "у складній ситуації Стогній, ризикуючи власним життям, витягнув поранену та переніс її у безпечне місце, після чого автомобіль вибухнув".
Проте народний депутат від "НС" Геннадій Москаль провів власне розслідування та отримав від Державтоінспекції відомості, що жодного села Бюбошівка біля Одеської траси немає, а вказана ДТП в облікових даних не значиться.
Люди, які роблять піар на вигаданих подвигах, пов'язаних зі смертю людей, — моральні виродки.
У листопаді 2010 року Стогній, який тоді обіймав посаду головного радника міністра внутрішніх справ, напав на народного депутата Юрія Гримчака і завдав йому кілька ударів в обличчя і по нозі. Захищаючись, депутат відштовхнув Стогнія і той упав на машину, що стояла поруч. Інцидент стався ввечері після програми "Шустер live".
Наша розмова стосувалася виключно незаконного отримання ним трьох останніх міліцейських звань — майора, підполковника та полковника. Не маючи аргументів та інтелекту, Стогній намагався довести свою правоту застосуванням фізичної сили.
Гримчак зняв побої та звернувся до міліції та Генеральної прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи щодо Стогнія, але скандал зам'яли.
Також ЗМІ з посиланням на офіційний документ від 2003 року повідомляли, що, працюючи на "Інтері", Стогній не звертався до МВС за зарплатою. Джерелом його доходів називали "значні суми", які він одержував від фігурантів розслідувань.
Стогній закликав до відмови від українського націоналізму та прийняття в країні офіційного статусу російської мови. Причому двомовність, на його думку, потрібна була для того, щоб росіяни переселялися жити в Україну.
Коли Україна зможе створити у себе на території режим ліберальної економіки та ліберальної політики, тоді весь колір російських інтелектуалів покине Росію та переїде до нас.
Також Стогній пропонував перейменувати Україну на Русь, а українців називати "русичами".
Самоназва Русь і русичі дозволить нашій державі та нашим громадянам повернути собі право первородства у відносинах із сусідами – в історичному, культурному та ідеологічному сенсі. Коли ми усвідомлюємо, що ми – русичі, наша національна ідентичність перебуває в безпеці, тому що ніхто не впорається з найдавнішою та базовою міфологемою всіх східних слов'ян.
Стогнія звинувачували у "служінні Партії регіонів" після того, як у грудні 2012 року Віктор Янукович надав йому звання заслуженого журналіста.
Телеполковник Стогній своїм довгим язиком та служінням Партії регіонів та нинішньому МВС таки вилизав собі високе звання заслуженого журналіста. Вітаю! Може, долиже колись і до звання міністра!
Саме це і сталося у березні 2015 року, коли залишки Партії регіонів, які назвали себе "Опозиційним блоком", заявили про створення так званого "опозиційного Кабміну", в якому Стогній став "тіньовим міністром внутрішніх справ та надзвичайних ситуацій".
У політичних колах Стогній носив прізвиська "телеполковник" та "PR-полковник".
Особисте життя
Стогній не любить розповідати про свою дружину та дітей, пояснюючи це тим, що побоюється помсти.
Тема сім'ї для мене є дуже складною. Я не хочу допомагати тим, хто не бажає мені добра. Я роблю кожен день кримінальні програми, дуже багато людей хочуть заподіяти мені зло.
За наявними даними, він був одружений двічі і має чотири дочки (Катерина, Вероніка, Дар'я і Марія). Дві старші дочки народила перша дружина, а дві молодші – друга, Олена. При цьому у дочок Стогнія велика різниця у віці та його онука (від старшої дочки) старша, ніж молодша дочка.
Важко мені почуватися дідусем. Коли мені це нагадують, я сам собі дивуюсь у ці моменти. І навіть докоряю собі за те, що немає відповідальності дідівської. Тому що я бачив моїх батьків, коли були онуки, як вони ставилися до них, дуже трепетно, уважно, шанобливо. У мене якось немає відчуття... Це маленькі діти, я їх сприймаю швидше як своїх дітей, ніж онуків. Навіть одна з моїх онучок старша за мою дитину. Бувають такі історії.
Стогній у соцмережах
Youtube-канал Стогнія Drive Life
