Коли Одеса і Дніпро заговорять українською мовою
Мовне питання багато років розколював нашу державу на дві частини. Але після падіння режиму Януковича здавалося, що ця проблема залишиться в минулому. Тим більше що провокується нею конфлікт де-факто зник, коли на захист країни зі зброєю в руках пішли і ті, хто говорить українською, і ті, хто з дитинства спілкуються російською. Тим не менш загроза, пов'язана зі зменшенням української мови у вітчизняному інформаційному просторі, нікуди не поділася. Більше того, статистика свідчить про те, що російська продовжує витісняти державну мову і в ЗМІ, і в повсякденному житті. Це змушує експертів і політиків почати пошук вирішення цієї проблеми. Один з таких мозкових штурмів пройшов у рамках круглого столу "Коли Одеса і Дніпро заговорять українською мовою", що пройшов 30 травня в Києві.
Наші політики намагаються уникати питання співіснування російської та української мов у нашій країні. Крім того, у представників влади з'явилася ще й фобія, пов'язана з будь-якими ініціативами щодо заборонних заходів на використання російської мови в ЗМІ. Мовляв, навіщо ворушити хвору тему, якщо в державі і так де-факто двомовність. У той же час серйозною комплексної програми підтримки державної мови в Україні не існує.
Депутат від БПП Вадим Денисенко пояснює це помилковим підходом до проблеми, що використовується владою ще з часів президентства Віктора Ющенка і спрямований на примирення тих, хто терпіти не може українську мову, і тих, хто пропонує заборонити російську мову. "Ми повинні нарешті зрозуміти, що домогтися масового прориву в переході навіть на двомовний формат, не кажучи вже про єдину державну мову, якщо йдеться про старше покоління громадян, нереально", — вважає політик. За його словами, цільова аудиторія, з якою держава і громадські організації можуть і повинні працювати, — це діти і молодь до 25-26 років. "Ця категорія населення знаходиться переважно в інтернеті, і їй важливо отримувати інформацію українською мовою. Але зараз лише 27-28% нашого сегменту інтернету є українським", — зазначив Денисенко.
Одним із дієвих способів пробудження в молоді інтересу до української мови, вважає депутат, може стати державна програма розвитку української "Вікіпедії", сайт якої щодня відвідують десятки тисяч школярів і студентів. "Українська "Вікіпедія" зараз програє конкуренцію російському аналогу. Змінити ситуацію може лише державна підтримка цього проекту, і досвід Казахстану свідчить про те, наскільки вона може бути ефективною. Такий підхід дозволив Казахстану прорватися до тридцятки кращих сегментів "Вікіпедії". І це при тому, що носіїв казахської мови набагато менше, ніж українського", — розповів Денисенко. За його словами, домогтися такого результату можна не тільки фінансовими стимулами, але і за рахунок заохочення вузів. Наприклад, додавати додаткові бали в загальному рейтингу вузів тим навчальним закладам, представники яких виявлять активність у наповненні і, що не менш важливо, до редагування статей у Вікіпедії до рівня енциклопедій.
Інший механізм популяризації української мови — створення безкоштовних інтернет-бібліотек. "У цьому році з держбюджету виділено 50 млн грн. на програму "Книги для бібліотек". Це в рази більше, ніж у минулі роки, і, тим не менш, слід визнати, що більшість читачів ці книги ніколи не побачать, оскільки вони будуть розкидані по всій країні. Якби хоч частину цього ресурсу пішла на створення інтернет-бібліотеки, то це стало б серйозним проривом", — упевнений Вадим Денисенко.
Ще один напрям підтримки державної мови — обов'язкові квоти, зокрема, на український музичний продукт. Відповідний законопроект (№3822) вже включений до порядку денного Верховної Ради. "Прайм-тайм на вітчизняних телеканалах і радіостанціях повинен бути українським. Також необхідно запустити державну програму з участю вітчизняних знаменитостей під умовною назвою "я переходжу на українську", і в підсумку отримаємо результат, впевнений Денисенко.
У цьому зв'язку важливо відзначити, що нічого принципово нового в квотною ініціативи немає, оскільки багато країн Європи вже давно використовують цей інструмент захисту своєї мови. "Квота в 30-45% існує в більшості європейських країн. Наприклад, у Польщі — 33% і це при тому, що в сусідній країні немає такої загрози державній мові, як у нас", — розповів в ході круглого столу голова парламентського комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький. Тим не менш у законопроекту №3822 вже з'явився конкурент №3822-1, який може нівелювати всі його позитивні сторони. Адже проект №3822-1 пропонує виключити квоти використання українського контенту в прайм-тайм, виключити з поля дії квотного закону так звані неформатні радіостанції, а їх в Україні більшість, і облік однієї нової української пісні, як двох вже відомих. І якщо цей законопроект пройде, то Україну чекає катастрофа, — впевнений Княжицький. "У нас немає жодної радіостанції, яка б на 100% говорила українською мовою. Навіть розмовні радіостанції зараз як мінімум на половину рускоязычные, а в більшості випадків такими вони є на 80-90%", — пояснює депутат.
За словами політика, підтримувати українську мову в країні заважають ще й нав'язані нам міфи. Один з них — "українські пісні рідко крутять по радіо, оскільки нібито їх занадто мало". "Це брехня. В Естонії, наприклад, або в інших країнах Прибалтики, які набагато менше України, пісні рідною для них мовою постійно крутять по радіо. А якщо там вони є, то є і у нас", — каже Княжицький.
Ще один міф — продукція російською мовою нібито продається краще і збирає більше грошей з реклами. "Це соціологічна маніпуляція. Рейтинги телеканалів і трансльованих ними передач вимірюються в залежності від кількості переглядів відповідної продукції конкретними телеглядачами, які проживають у різних регіонах країни. І, що цікаво, відповідні датчики, які фіксують активність телеглядачів, у 80% випадках розміщені у тих, хто розмовляє російською або у тому числі російською. І лише 20% таких датчиків стоїть у тих, хто говорить українською мовою. Звідси і "популярність" продукту російською мовою", — пояснив депутат.
Ще одне протиріччя між фактичним використанням української мови та її присутністю в ЗМІ зауважив координатор руху "Простір свободи" Тарас Шамайда. "З одного боку, ми бачимо, що українська мова зміцнюється в освітній сфері та в кінопрокаті, а з іншого — втрачає свої позиції на телебаченні і радіо. Наприклад, зараз пісні українською мовою становлять лише 5% в ефірі вітчизняних радіостанцій і лише 30-35% ефірів вітчизняних телеканалів українською мовою. Зараз вперше в історії частка журналів і періодики українською мовою впала нижче 10%", — констатує експерт. За його словами, є дві причини, чому так відбувається. По-перше, це стереотипна думка суспільства і еліт, нав'язаного ззовні, про те, що неважливо на якій мові розмовляє людина, якщо він патріот України. "Навесні 2014 року така риторика була виправдана, оскільки тоді потрібно було швидко зняти загальне напруження в суспільстві та мобілізувати людей на захист держави. Але зараз це трансформується в стратегію, що несе серйозні загрози українській мові. Зараз ми бачимо, що межа, за якою знаходяться окуповані території, проходить по умовній межі найбільш русифікованої частини України", — аналізує Шамайда.
По-друге, повільність у частині правового регулювання. "Мовний закон Ківалова—Колесніченка, ухвалений чотири роки тому і створює серйозні проблеми державної мови, все ще діє. Хоча скасувати його дуже просто. Перший шлях — підписання головою парламенту і президентом постанови про скасування цього закону, прийнятого ще в 2014 році. Другий — звернення до Конституційного Суду", — запропонував вирішення проблеми експерт.
Але законодавчого вирішення проблеми мало, — вважає президент Української асоціації видавців і розповсюджувачів книг Олексій Афонін. За його словами, поки держава не створить систему координації дій різних органів влади, які працюють на підтримку мови, не налагодити ефективну комунікацію між ними і не створить мережу ретрансляторів, які працюють безпосередньо з людьми, ніякий закон ситуацію не змінить. "В Україні досі немає програми з популяризації читання книг. Є лише набір фрагментарних дій і законів, далеких від реального життя. Наприклад, в Херсонській області в минулому році було видано 66 тис. примірників книг. Середній тираж книги — 280 шт. Це полкниги в рік на одну торгову точку. В результаті 80% видаваних у регіонах книг не виходять за межі області", — нарікає Афонін.
Немає в Україні і стратегії просування українського продукту за кордоном, зазначив Микола Княжицький. "Держава повинна займатися створенням інститутів, які будуть пропагувати українську мову за кордоном, за прикладом інституту Міцкевича (Інститут Адама Міцкевича — урядова установа культури, метою якого є культурне співробітництво з іншими країнами, а також популяризація польської культури в світі. — "ДС") або Сервантеса (держустанова Іспанії, створене для викладання іспанської мови та поширення іспанської та латиноамериканської культури. — "ДС")", — запропонував депутат.