Кінець штабу орків у Здвижівці. Як підпілля допомагало ЗСУ на Київщині

В перші дні повномасштабного нападу Росії на Україну через Бородянку пройшло кілька російських колон. За ними йшли кадирівці — щоб ніхто з росіян не надумав тікати. Через пару тижнів саме вони відстрілювали поранених російських військових у імпровізованих госпіталях.

Зв'язок в двох районах зник відразу, як орки пройшли Бородянку. Вони включили "глушилку", коли знайшли вигідне розташування для неї. РЕБ — дуже важлива річ, тому зазвичай цю установку захищають три кільця з техніки та живої сили. Радіус дії РЕБ сягає 200 км. 

Здвижівка стає штабом окупантів

Росіяни прискіпливо шукали місце для штабу, який відповідав за гостомельско-ірпінський напрямок на Київ. Вони перевірили Клавдієво-Тарасове, але дачне селище міського типу надто відкрите з повітря, тому не підійшло. Проїхались по Бабинцях, Пилиповичах, Немішаєвому, Микуличах. В селах, двори яких виглядали більш захищеними, орки полишали техніку, танки та БТР закопувати в городах за будинками. Нові колони розповзлись по лісам та селам навколо Бородяки — Шибеному, Лубянці, Андріївці. А для штабу росіяни облюбували село Здвижівка, яка мала для них найбільш вигідне розташування. Це село оточене лісом і знаходиться на невеличкій, але безпечній відстані від важливих доріг. Неподалік проходить Варшавська траса — шлях до Києва через Ворзель, Бучу, Ірпінь. Впритул підходить Старокиївська траса, яка сполучає Іванків з Гостомелем. Саме по ній з Білорусі в Здвижівку зайшло близько чотирьох тисяч одиниць ворожої техніки та орієнтовно шість тисяч російських військових. Орки окопались та створили військовий табір у лісі навкруги, в селах поблизу.

Люди зрозуміли — час виїжджати, але встигли далеко не всі. Деякі машини здвижан були розстріляні на Житомирській трасі. В селі залишились два "атовця" та шестеро місцевих з Бучі, до яких відразу прийшли орки. Над ними жорстоко знущалися, випалили очі, кинули їхні тіла в одну з ям у лісі. Пізніше в іншій ямі були знайдені тіла юних дівчат з Гостомеля з понівеченими кінцівками.

Село росіяни перетворили на військове містечко. Саме з нього діями російських підрозділів, що окупували Бучанський та Бородянський райони, керував російський генерал, віддаючи злочинні накази щодо Гостомеля, Ірпіня, Бучі та Бородянки. Звідси по Варшавській трасі та ґрунтовими дорогами туди йшло підкріплення. Ледь не кожен день під прикриттям гвинтокрилів від Іванкова по Старокиївський трасі йшли нові колони важкої техніки, яка займала бойові позиції поряд з населеними пунктами району.

Керівництво штабу засіло у церкві, кадирівці — у школі. Навколо розташувалися десантники, спецназ, морська піхота. В центрі вони окопали свій РЕБ, оперативно-тактичні та самонавідні установки, носії ракет класу земля-повітря. Останні орки кілька разів на добу підіймали на поверхню, відстрілювались та ховали назад. З боку місця, яке називається у селі Гнилим болотом, злітали їхні дрони, кружляли над штабом, проводили розвідку в прилеглих районах. За будинками стояли зариті в землю "Гради", танки, реактивні системи залпового вогню, ЗРК. В порожніх будинках орки відкривали двері та ворота, щоб бачити, що там нікого нема.

Через особливості розташування села важко було зрозуміти, що саме відбувалось у Здвижівці. Населені пункти опинилися в облозі чи були окуповані. Машини місцевих, які виїжджали через Бородянку, обстрілювали з першого дня. Ніякого сполучення чи зв’язку більше не існувало. Світло зникло на другий день війни на наступні два місяці. В Бородянці усіх, хто приховав чи скористався зброєю, кадирівці знищували разом з їх будинками. Тому жодна з терорборон двох районів не мала можливості діяти відкрито.

З галявин лісів вздовж Варшавської та Сторокиївської трас у бік Гостомеля, Ірпіня, Києва полетіли смертоносні ракети. Орки задіяли не тільки танки та "Гради", запрацювали РСЗО, російська "Точка-У", а за нею — сумнозвісний "Сонцепек". Це важка вогнеметна система на базі танку, яка призначена для руйнування споруд об'ємним вибухом та виведення з ладу легкоброньованої техніки. Температура у місці влучання снаряду сягає 1000 градусів, випалюючи все живе навколо. 

Підпілля допомагає нашій арті

В одному з селищ Бучанського району, десь поблизу Клавдієво-Тарасового, стихійно виник підпільний спротив (в цілях безпеки імена його учасників у статті не називаємо). Він оцінював, коли та яка саме ворожа техніка виходить на позиції та реагував на загрозу. Супротив виявляв ворожу техніку відразу, як та починали стріляти, а по визначеним ним координатам запрацювувала арта 72-ї ОМБр, "Байрактари" та українські БПЛА. Те, як вони знищували вдень і вночі цю смертоносну техніку, було видно на десятки кілометрів.

Однак відразу після знищення працюючих "Градів" чи реактивних установок через хвилин 10-30 орки знову виводили на ці ж позиції нову техніку. Їм навіть в голову не приходило шукати більш безпечні місця. Орки й справді дивні, якийсь хронічний чорнобаївський синдром. Цікаво, що для своєї першої "Точки-У", яка почала прицільно бити по Києву, вони знайшли майже ідеальне місце, за колишнім хімічним підприємством Клавдієво-Тарасового. Вони були впевнені, що українська арта не стане бити наосліп поряд з ним і їх не дістануть. Але, маючи чіткі координати від супротиву, вночі арта 72-ї ОМБр вдарила "за горизонт", та перетворила загрозливу установку на металобрухт. Та вже зранку саме з цього ж місця запрацювала вже нова "Точка-У", а слідом вони вдарили з інших позицій: від двох корівників та так званої "вертолітки" навпроти заправки "Кло", а також з поля пилиповічського технікуму, де росіяни створили свій полігон.

Вся ця техніка безжально знищувалася разом зі складами поряд з клавдіївським корівником, куди вони знов і знов її стягували. По ній гатили точково та "за горизонт" кожного дня, по 5-7 мішеней за раз — під Лубянкою, Бабинцями, за Бородянкою, Шибеним, Пилиповичами, поряд з Немішаєво, Микуличами, Мироцьким, де росіяни зробили свої проміжні стоянки.

Арта брала в опрацювання координати лише на безпечній відстані від населених пунктів. До того ж усі реактивні комплекси, "Сонцепеки", "Урагани", "Гради" не можуть гатити з-поміж будинків чи з лісу — їм потрібна відкрита місцевість чи галявина.

Лише за один місяць було знищено близько двадцяти "Точок-У" та п’яти "Сонцепеків". Щодо "Градів" чи танків, бетеерів, не говорячи вже про особовий склад, як то кажуть, спротив збився з рахунку ледь не відразу. Підтверджено, що в один вечір лише в одній точці було знищено від 250-ти до 280-ти одиниць особового складу. Таких вечорів було майже два місяці.

Тоді орки озвіріли. Один з "Сонцепеків" вийшов на нову позицію поряд з будинками Клавдієво-Тарасового посеред ночі. Схоже, той орк, що лупив з нього кудись у бік Києва, дуже образився за вбитих друзів та з горя гарно хильнув. Він бив як безумний і не прицілюючись, не зупиняючись і на хвилину з першої години ночі і до п’ятої ранку. Визначити координати його розташування вночі було важко. Але при світлі дня цей "Сонцепек" згорів, як вампір від сонячного проміння.

Однак дізнатись про те, звідки починається рух технікиі, де прихована "глушилка", чому над лісами біля Здвижівки постійно кружляють гвинтокрили та БПЛА, було важко. Стихійні "розвідники" — героїчні хлопець з дівчиною — здолали близько півсотні кілометрів пішки через ліс по замінованій місцевості з розтяжками, щоб це з’ясувати. Вони кажуть, вижити їм допоміг лише надійний друг — їхній пес, котрий якось відчував небезпеку та відразу попереджав, куди не треба ставати. Їх переслідували по полям та лісам гвинтокрили, буряти, інші орки. Але, як вони вважають, те було того варто. Зібрані ними дані були неоцінними та вплинули на подальший розвиток подій. Ці "розвідники" допомогли визначити розташування російського штабу, логістичного центру, керівництва морської піхоти та десантури, відслідкували те, як саме вони діють. На основі цих отриманих даних було створено карту.

Карта була детальною, на ній було позначено, де засіли орки, по яких будинках можна безпечно бити. Але проблема полягала в тому, що в кількох будиночках на Центральній вулиці Здвижівки ще жило 15-ть бабусь, які ховалися по підвалах. Тому наносити навіть точкові удари по скупченням техніки орків вздовж Центральної вулиці було недоречно. Штаб та накопичена навколо нього техніка розтягнулися на кілометри. Тому потрібно було задіяти саме арту, яка при цьому мала б бити "за горизонт", спираючись лише на надані координати розміщення зайнятими орками будівель села. 

Розгром та втеча російських фашистів

Задача полягала в тому, щоб якось змусити штаб орків вибратись на відкриту місцевість з усією їхньою технікою та пошукати собі нові місця дислокації. Відомо, на той час аж до 30 березня, вони не планував відступу. Зовсім навпаки, готувався масований наступ на Київ.

Було знайдено вдалий тактичний хід. 28 березня розвідка росіян отримала чіткий сигнал, що розташування їхнього штабу виявлено та його мають ось-ось знищити. Наступного ранку орки миттєво почали виводити з табору навколо Здвижівки усю свою техніку, яка не встигла розповзтись по бойових позиціях. "Стихійні розвідники" з вікон навпроти вели спостереження за тим, як орки панічно вишикувались в колону на полігоні за сільськими будиночками Здвижівки.

Росіяни метушливо шукали собі нове пристанище. Вони понеслись в Клавдієво-Тарасове та раптом згадали, що гіршого місця їм годі шукати. Покрутились ще по району, по Старокиївський трасі, та рвонули в бік Катюжанки. За Савенкою вони "присіли" на ніч на галявині, не здогадуючись, що за ними кілька годин поспіль ведеться спостереження з неба українським БПЛА. Як тільки вони облаштувались на ніч, по оновленим координатам запрацювала арта 72-ї ОМБр та БПЛА. Було дуже гаряче. До самого ранку злітали в повітря боєкомплекти, палала техніка, а разом з нею уся ця русня — "голова гідри", тобто російське командування ірпінського напрямку, кадирівський спецназ, десантники, морська піхота.

Наступного ранку, 29 березня, орки, покинуті напризволяще по селах, в Ірпіні, Бучі, Бородянці, які залишилось без командування, впали в паніку, не знаючи, що робити та куди їм прямувати. Орківська техніка пересувалась між старими позиціями. Танки з бетеерами метушливо носилися туди-сюди. "Сонцепеки" гатили без цілі у різні боки з раніше опрацьованих нашою артою точок. "Гради" давали залп аби куди, та знову зривалися, щоб влаштуватися на іншому, вже насидженому місці. Чорнобаївський синдром розквітнув буйним цвітом. Як тільки десь починала розгублено працювати російська техніка, за кілька хвилин по напрацьованим координатам їм прилітало у відповідь і усе те в мить замовкало.

Над Здвижівкою та Бородянкою панічно закружляв один з вцілілих гвинтокрилів в пошуках втраченого штабу, на нього вже давно чекав супротив та новеньке українське ППО. Гвинтокрил покружляв над селами та людьми в Клавдієво-Тарасовому, які зібрались в чергу за хлібом. За хвилин десять у цей заблукалий гвинтокрил влучило, він гаркнув і відповідь та впав за Бабинцями поряд з городом місцевої молочниці Віри.

Українські підрозділи активно вибивали орків з Бучі. Небо вночі палало над нею та вздовж Житомирської, Старокиївської, Варшавської трас.

Та одне місце дислокації залишалося неопрацьованим, так звана Лиса гора між річкою Здвиж та місцевою обсерваторією. Звідти все ще гатили "Сонцепек" з "Градами", кількома "Точками-У", які "героїчно" залишились, щоб прикрити відхід своїх з Бучі та Ірпіня. Оркіські розвідники зі снайпершами зайняли позиції в лісі навкруги Клавдієво-Тарасового, Бородянки та проти Варшавської траси на шляху відходу. Вони знімали усі рухомі цілі, які здавались їм підозрілими, вбиваючи місцевих жителів. О 5-тій ранку з Лисої гори знов запрацював "Сонцепек" і це стало його останньою фатальною помилкою.

Російська техніка почала збиратись в колони. 30 березня з п’ятої до десятої ранку колони сунули від Ірпіня та Бучі, з усіх сіл через Клавдієво-Тарасове та Бородянку на Старокиївську трасу, де за Будою Бабинецькою на них вже чекала арта. За собою вони підірвали Бородянський міст через річку Здвиж. Арта накрила Лису гору з їхнім останнім "Сонцепеком" і полишеною для прикриття технікою.

ЗСУ дозволили російським колонам вийти, щоб дати їм змогу зібратись з усіх доріг докупи. Вночі колони зупинились по дорозі на Іванків. 31 березня о десятій вечора їх накрила арта. Український БПЛА миготів у небі, точково знищуючи все, що намагалось втекти.

Це був перший важливий російський штаб, знищення якого було майстерно сплановано та вдало проведено. Плани наступу на Київ на гостомельскому та ірпінському напрямках були вщент зруйновані. Це стало переломним моментом у орківсьній "спецоперації".

Комусь з росіян, що нелюдськи знущалася над місцевими та скоювали злочини геноциду на Київщині, зокрема у Гостомелі, Ірпіні, Бучі, Бородянці, вдалося вийти живими з пекла, що зійшло на них, як кара небесна. Та все ж вона їх настигне в іншому місці.

Деякий час з лісу Здвижівки все ще вибігали орки, і навіть з тиждень злітав російський дрон, ніби ними керував фантомний біль. Поранені загарбники все ще шукали притулок. Що знайшли вони, покинуті всіма у лісах Київщини, важко сказати, але відомо, що на їх пошуки відправились українські спецгрупи.

Завдяки діям непомітних "героїв" Здвижівки, скоординованій співпраці з "тихим" супротивом у знищенні тяжкої техніки ворога українські підрозділи після боїв у Бучі пройшли район без втрат, а Бородянський — без єдиного пострілу.