Казус таргетування. Як помилкові цілі Гонтарєвої завели в глухий кут українську економіку
Хто наділив НБУ подібними цілями? Питання невірний. Тут потрібно йти від зворотного. Зниження інфляції — це поки що єдине, що Нацбанк може зробити, нехай і на шкоду економіці та фінансовому сектору. У Конституції України (ст. 99) сказано, що "забезпечення стабільності грошової одиниці України. — "ДС") є основною функцією центрального банку держави...". Написано начебто зрозуміло, між рядків нічого не визирає. Саме тому всі ми три роки тому наївно вважали, що мова йде саме про курсової та цінової стабільності гривні. Ан немає..
Нічтоже сумняшеся, регулятор, наділивши себе повноваження Конституційного суду, в 2014 р. заявив, що про стабільному курсі відтепер краще забути, слідкуйте за руками, тобто інфляцією. Нацбанк, по суті, вдвічі звузив поняття стабільності гривні, "підписавшись" виключно за цінову стабільність, закликавши назавжди поховати горезвісні 8 грн за долар у злочинному минулому. Відтепер наше все — інфляційне таргетування. Правда, з цінами складалося спочатку не дуже: в 2014 р. споживча інфляція 25%, в 2015-му — вже 43,3%... Тільки в 2016 р. вдалося знизити її до 12,4%. Кардіограма інфляційного серця України за останні роки виглядала приблизно так само, як на графіку "Динаміка інфляції в Україні".
Як бачимо, з дефляційного періоду 2012-2013 рр. українська інфляція злетіла вгору, а потім зірвалася в глибоку воронку. Може, девіз регулятора в 2014-2016 роках "Наша мета — інфляція" варто розуміти буквально? Як би те ні було, але подібні перевантаження навіть для здорового серця небезпечні. Серед причин цінового обвалу можна виділити наступні: девальвація гривні і непродуктивна емісія, спрямована на закриття бюджетних дефіцитів і фінансування державних підприємств і банків.
Бивалютный світ
Так сталося, що в Україні за останні 25 років склалася бівалютний економіка. Що це означає? Крім гривні, всі базові ціни формуються в доларі. В ньому ж сформована на 80% і тіньова частина економіки. Крім того, долар і гривня практично паралельно виконували функцію накопичення в суспільстві в якості банківських депозитів: вкладення в гривні стимулювалися високими процентними ставками, вкладення в доларі — девальваційними очікуваннями. Скажемо більше: наша економіка є імпортозалежною за енергетичних ресурсів (природний газ, нафта, ядерне паливо, а найближчим часом і вугілля). При цьому основна частина ВВП формується за рахунок товарів з низьким рівнем доданої вартості і високим рівнем енерговитрат.
На практиці це призводить до того, що питома вага енергоносіїв і транспортних витрат (зав'язаних знову ж на паливо) в нашій продукції непомірно високий.
Очевидно, що в таких умовах інфляція є похідною від курсу. Це в Європі інфляція може перебувати на мінімальних рівнях, а курс євро коливатися по відношенню до долара, і це ніхто не помітить за винятком обрадуваних туристів з США і спеціалізованих фінансистів. В Україні подібне неможливо.
Взагалі, у світі використовується кілька видів таргетування: монетарне (або кількісне), курсове, інфляційний. При монетарному центральний банк регулює розмір грошової маси, виставляючи деякі параметри грошового розширення (це практикують багато розвинені країни з світовими резервними валютами). При курсовому таргетування мета — це курс національної валюти. При інфляційному — показник інфляції. У кожного методу є свої інструменти досягнення. У першому випадку це розмір планової емісії грошей. У другому — валютні інтервенції. У третьому — зміна базової процентної ставки. Зараз, в посткризову епоху, в світі стало модно говорити про багатофункціональному таргетування — "багато цілей — багато інструментів". Можливо, поява подібної багатофункціональності пов'язано з новими теоретичними здобутками макроекономіки. А можливо, все пояснюється просто — керівники світових центробанків просто не знають, що робити, і "натискають на всі кнопки підряд". Але нам до їх проблем далеко...
Згадуючи інфляційне таргетування, необхідно декілька слів сказати про так званому "другому" мандат. Більшість країн обмежують мандат свого центробанку виключно монетарними функціями. Але ФРС США є і другий мандат: крім відсоткових ставок, його турбує і рівень зайнятості населення. Саме наявністю другого мандата багато хто намагається пояснити економічну маневреність США і стійкість у період перманентних криз. Останнім часом про другий мандат для НБУ заговорили і у нас, тим більше, що зараз Україна стоїть перед вирішенням безпрецедентною завдання — структурного реформування економіки, без проведення якої досягнення цінової стабільності в довгостроковій перспективі неможливо.
Нацбанк, як ми вже заявили, багатофункціональністю не страждає. Забив на курс, забив на структурне реформування. Але таргетує інфляцію. Примітно, що при цьому в групу цілей і підцілей прориваються зовсім дивні речі. Наприклад, регулювання розміру чистих валютних резервів (ЧВР, згідно з меморандумом з МВФ) або чистих внутрішніх активів у гривні (ЧВА, знову ж таки відповідно горезвісному меморандумом). А це вже пахне і ерзац курсових таргетуванням (ЗВР) або навіть монетарним (ЧВА)... Не дарма багато аналітиків назвали таргетування НБУ не інфляційним, а еклектичним...
Найдивовижніше, що ключовий інструмент інфляційного таргетування — базова (облікова) ставка НБУ — практично не працює. У 2016 р. ми спостерігали суттєве зниження облікової ставки: з 22 до 14%. При цьому середня ставка за банківськими кредитами в гривні не тільки не зменшилася, а навпаки, збільшився з 21,5% (на початок року) до 22,1% (на кінець року)...
Зниження інфляції було досягнуто за рахунок безпрецедентного стиснення грошової маси. Основним інструментом виступили депозитні сертифікати НБУ: загальний обсяг коштів банків, мобілізованих за допомогою сертифікатів, склав у 2016 р. майже 3 трлн грн (брутто-оборот)! При цьому регулятору довелося виплатити банкам близько 9 млрд грн за користування цим ресурсом.
Як бачимо, процес стерилізації грошової маси, що проводиться НБУ в 2016 р., максимально прискорювався взимку і восени під час пікових навантажень на курс і згасав влітку, коли тиск на курс гривні слабшав.
Все це говорить про те, що Нацбанк і реалізує політику курсового та монетарного таргетування. Тільки правда полягає в тому, що політика монетарного таргетування (коли НБУ бере на себе обов'язки перед МВФ не перевищувати граничний маяк чистих внутрішніх активів у гривні) йде на шкоду реальному сектору економіки, особливо малому і середньому бізнесу, галузей з високим рівнем переробки. А політика курсового таргетування спрямована (знову ж на вимогу МВФ) не на стабілізацію курсу гривні, а на викуп надлишкової валюти з міжбанківського ринку і поповнення за рахунок неї чистих валютних резервів. Відкрито декларувати такі цілі, природно, непристойно, тому офіційно і "освячений" лише один маяк — цінова стабільність, який можна з гордістю представити як "безсумнівний успіх".
Про ціни і методикою
Кожен українець на своєму гаманці відчуває знецінення гривні. Важко знайти в країні хоча б однієї людини, крім співробітників Нацбанку, який би повірив у те, що рівень його життя "знецінився" за останній рік всього лише на 12% (індекс споживчих цін в 2016 р.).
А вся справа в методиці. Як говорив вусатий вождь, "не важливо, як голосують, важливо, як рахують" і "статистика — продажна дівка імперіалізму"... Методика розрахунку індексу споживчих цін передбачає, що за регіонами у певних торгових закладах збирають ціни на товари і послуги, які складають основу споживання пересічного українця. Як зазначає Держстат, включають те, що найбільше потрібно для життя. Але не всі витрати мають однаковий вплив на індекс. Кожен товар/послуга/тариф має свою питому вагу. А так як найбільшу вагу в кошику українця мають продукти харчування, а серед них хліб, картопля і овочі, то вони і будуть формувати основу індексу споживчої інфляції. За такою методикою можна підвищувати комунальні тарифи хоч в десять разів, на індексі це все одно позначиться в меншій мірі, ніж зростання ціни на хліб...
Аналізуючи методику розрахунку споживчої інфляції, просто диву даєшся, як наші регулятори примудряються не виконувати такий "рукотворний" показник. Значно більшу інформативність несе індекс цін виробників промислової продукції, який в 2016 р., до речі, виріс більш ніж на 30%. Саме з промислових цін формується значна частина собівартості готової продукції. В країні, де низька споживча інфляція, але висока промислова, промисловість розвиватися не може. Але НБУ не хоче таргетувати промислову інфляцію, посилаючись на те, що вона залежить від регульованих тарифів: електроенергія, ж/д перевезення, портовий збір, ціна природного газу і т. д.
Звичайно, можна залучити Кашпіровського і попросити його з екранів телевізорів переконати українців, що в країні низька інфляція і експеримент НБУ з інфляційного таргетування вдався. Але історична пам'ять привчила нас більше вірити своїм домашнім засіків, а не солодким обіцянкам. Треба, нарешті, усвідомити, що Нацбанк таргетує що-небудь не МВФ і не для красивих звітів. І навіть не для себе. У будь-якому разі він реалізує політику, яка повинна бути спрямована на посилення економіки, національних грошей і добробут суспільства. В цьому і полягає "подвійний мандат" НБУ, а що при цьому доведеться таргетувати — справа семантики.