Казус Саакашвілі. Чому українцям вже не цікаві "євробляхи"
Увесь минулий тиждень українці жваво сперечалися про "євробляхи". З одного боці, авто з закордонною реєстрацією не давали спокою як прихильникам різкого зниження ввізного міта і забезпечення українцям доступу до недорогих, але вживаних автомобілів з Європи. З іншого, прихильники підтримки національного виробника вишукували найрізноманітніші аргументи, щоб переконати опонентів (і напевне в першу чергу самих себе), що треба затягнути паски і трохи потерпіти, але дати можливість українським промисловцям таки колись стати на ноги і виробити для українців справжній народний автомобіль. Звісно, що він буде трохи калічний і набагато дорожчий ніж будь-які закордонні аналоги, але чого не зробиш для Батьківщини?
Ті що український автопром після краху планової економікими, постійно користувався і підтримкою держави, і потужним набором найрізноманітніших пільг, альо так за чверть століття своїх шансів не використав, прихильників національного виробника не переконало. Треба пробувати ще! Нехай буде дорожче, але наше!
Патріотизм, в економіці звісно непогана штука, але якось не йде з голови дідусь Генрі Форд який примудрявся в далекі часи, ще наприкінці XIX сторіччя міркувати про те, як зробити авто недорогим, надійним і доступним. Тоді, як і зараз, більшості це здавалось єрессю, але Форду вдалося. Більше того, продукуючи дешеві і надійні автомобілі він примудрявся ще й платити високу заробітну платню своїм працівникам, придумував як влаштувати на роботу інвалідів, які могли заробляти стільки ж як і абсолютно здорові працівники, більше того навіть отримувати задоволення від роботи. Звісно, українцям такі підходи не дуже подобаються, куди ближчі ідеї встановлення митного контролю і державної підтримки провідним галузям.
Проте, як би там не було, але гарячі суперечки спровоковані "євробляхерами" на просторах українського Інтернету давали певну надію, що українці нарешті зацікавилися такими промовами як податки, мито і навіть економічна політика! Можна було перехреститися і сказати: слава Богу!
Проте, виявилося, що інтерес до податків, мита, грошей і всілякої господарки більше ніж поверховий. Поява на українському кордоні колишнього друга президента Порошенка, а нині людини без паспорта Михайла Саакашвілі, показала, що вся ця економіка, розмови про гроші байдужі і абсолютно чужі українцям. Головне, це боротьба за справедливість і правду! Причому в доволі оригінальній інтерпретації і зі сподіваннями на тотальну перемогу над "злочинним баригою".
Давня українська приказка каже, що не мала баба клопоту - купила порося. Петро Порошенко, поросят звісно не купував, але натомість наробив собі ще більше клопоту своєю кадрову політикою. Звісно, два роки тому виглядало дуже оригінальним кроком віднайти десь відомого грузинського реформатора, розказати про заповітну дружбу і призначити його трохи покерувати в Одесі. Зайнятися митницею, дорогами і різноманітними економічними штучками. Згодом президент виявивши, що Саакашвілі не зовсім один, а скоріше навпаки, і забравши у нього українське громадянство в силу технічних помилок допущених при наданні, але спокою це не принесло.
Тепер українці мають цікаве шоу з непередбачуваним кінцем, а розмови про податки, мито, "евробляхи", національного автовиробника і різноманітні нудні речі відкладені до кращих часів, які можуть і не настати.
Хтось звісно зажуриться, мовляв, почне міркувати, що ж ми за народ такий, але все це даремно. Народ є, такий який є. І нічого з цим не поробиш. Тому хто б не був в Україні президентом, навіть якщо завтра зверни собі Юлію Тимошенко, Олега Ляшка, Михайла Саакашвілі (чи навіть перепросити і повернути собі з екзилю Віктора Януковича), то нічого особливо не зміниться. Крик, вереск, колективні співи "Ще не вмерла Україна!" і на цьому все. Крапка.
Далі повернення до анабіозу. До високих податків, до очікування колі ж там начальство вирішить підняти заробітну плату, до пошуку довідки, яка дозволить отримати пільгу. Це ж нудно і нецікаво вирішувати власні проблеми самому. Добувати нову кваліфікацію, шукати нову і більш високооплачувану роботу, це не наш стиль.
Краще зачекати до наступного пориву. Можна не сумніватися, що до великого новорічного вікенду ми ще побачимо не один і навіть не два. З цим теж нічого не поробиш такий вже у нас національний стиль (можна навіть сказати - генетичний код). Зрозуміло, що дається взнаки спадщина славного запорізького козацтва.
Дуже волелюбні, кмітливі, вічно невдоволені, завжди готові порепетувати і чужі різноманітним буржуазним штучкам, податкам, бухгалтерії, економії ect. Тому Генрі Форд - не наш герой. Це все чуже! Натомість порив, відвага і винахідливість - це справжнє покликання українців!
Прикро тільки що, коней зараз небагато і поки що складно реалізувати мрію народного героя українців Нестора Махна, який казав, хочу щоб були степи і коні! Проте, якщо українці візьмуть собі за мету таку славну ідею, зможуть її реалізувати, адже нема такої мети яку українці не могли б здобути!
