Пригоди Лекстутеса. Яка користь Україні від перебежавшего "екс-міністра ДНР"
До останнього ефіру "ТСН. Тиждень" про існуванні такого персонажа, як Юрій Лекстутес, мало хто взагалі не просто знав, але навіть міг здогадуватися. Однак після того як СБУ дозволила провідному военкору 1+1 Андрію Цаплієнку взяти у нього інтерв'ю, колишній виконуючий обов'язки міністра культури і туризму ДНР" прокинувся знаменитим. При цьому 34-річний Лекстутес представляє не інакше, як головного конкурента Захарченко в боротьбі за крісло ватажка квазіреспубліки, і стверджує, що на нього робили ставку всесильні московські покровителі.
"Співробітник ГРУ Іванович представив мене як майбутнього "главу республіки" і що це вирішене питання. Мене висунула ГРУ, але у них була конкуренція з ФСБ", - поділився він з телеглядачами "сенсаційними" подробицями свого злету і падіння, правда, не вказавши ні період часу, коли йшла мова про таку привабливу просування в кар'єрі, ні будь-якого іншого підтвердження своїм словам, крім назви ресторану "ГлавПивТорг" на московській Луб'янці, де нібито проходило ключове співбесіду.
Сумнівів правдивості "легенди" Лекстутеса додає і те, що головну протекцію своєї кандидатури гэрэушникам, з його ж слів, забезпечила "зірка" російської пропаганди Марія Ціпко. Звичайно, відмовляти останній серйозний вплив в окремих високих кабінетах навряд чи варто. Адже ця улюблена героїня сюжетів російських телеканалів зображала себе в образі то "солдатської матері на Майдані", то "члена виборчкому в ДНР", то "біженки з Одеси", то "біженки з Донецька", то "корінний кримчанки", то "корінний харків'янки", то "російськомовного жителя Латвії".
Одним словом, виконаних цієї "актрисою" ролей цілком достатньо, щоб дійсно водити дружбу з якимись "Иванычами з ГРУ". А ось з реальним значенням її кадрових рекомендацій - явний перебір, втім, нині "продає себе дорого" Лекстутеса також зрозуміти можна, так як підозри по статті "створення терористичної групи чи терористичної організації" з нього в Україні ніхто поки не знімає.
В принципі питань у СБУ до своєму агенту, завербованого в окупованих районах Донеччини, дійсно повинно бути безліч. Лекстутес в 2014 р. значився в. о. голови мінкульту ДНР" у двох "урядах" - Бородая і Захарченко. Восени 2014-го він навіть подавав свої документи в "ЦВК ДНР" для реєстрації кандидатом на виборах глави республіки", але в тодішніх "бюлетенях" його прізвища так і не виявилося. Мабуть, вся ця історія з "міністерськими" зв'язками з ГРУ і його оглядинами в московському "ГлавПивТорге" відноситься саме до цього періоду.
Тим більше що практично відразу ж після "виборів" даний "міністр" і справді виявився "на підвалі". Йому чекісти інкримінували відтискання автомобілів Донецького музично-драматичного театру, Донецького театру опери і балету імені Солов'яненка, а також Академічного ансамблю пісні і танцю "Донбас" для потреб бандформування "Схід" колишнього сбушника Ходаковського (до речі, в самому "Сході" Лекстутес в 2014 р. числився "рядовим"). Тобто при всій авантюрної зовнішності і такої ж поведінки цей громадянин реально багато знає про внутрішню кухню донецьких колаборантів на етапі становлення в Донецьку російської окупаційної адміністрації.
Плюс окремої уваги українських спецслужб заслуговує також один з "підвальних" співкамерників Лекстутеса зразка кінця 2014 - початку 2015 рр., з яким той активно спілкувався, - Олексій Грановський. Це тоді даний екс-керівник апарату донецької міської організації Партії регіонів, який перекваліфіковувався з початком "російської весни-2014" в "міністри палива та енергетики ДНР", перебував під арештом і говорив, що "республіка викинула мене в унітаз і спустила воду".
Хоча вже у квітні 2015-го Грановський сплив як "директора департаменту зовнішньої політики адміністрації глави ДНР", а потім створив одне з ключових у псевдореспублике "міністерство промисловості і торгівлі", яке сам же досі очолює. Сьогодні він володіє в ОРДО не тільки визначальним впливом на процеси, але є в окупаційній адміністрації своєрідною "точкою збірки" всіх тих колаборантів, які колись займали важливі позиції функціонерів і чиновників як у місцевому осередку ПР, так і в Донецькій міськраді та ОДА.
Повертаючись до Лекстутесу, слід також розуміти, що, крім його цінності для українських слідчих органів, сам факт існування цього персонажа можна активно використовувати в нашій війні з Росією, причому з великою "гібридної" користю. По-перше, московської "цільової аудиторії" було вже наочно показано, що українські спецслужби ставляться до своїх агентів на території противника не за старою російською формулою "поматросили и бросили", а, навпаки, намагаються врятувати навіть в найскладніших умовах. Як це і сталося з операцією по евакуації Лекстутеса з ОРДО в контрольовані Україною райони Донбасу.
А по-друге, вербування та багаторічне використання українськими спецслужбистами такого високопоставленого в окупації типу, як Лекстутес, говорить про серйозну ефективності роботи наших спецслужб. Більше того, зараз російські чекісти ламають голови над питанням, хто ще в колаборантської колах є реальним агентом СБУ або ГУР, підозрюючи в цьому буквально будь-якого місцевого чинушу з Захарченко включно. І для того щоб Кремль "погладив по голівці", ФСБ і ГРУ повинні тепер показати конкретні контррозвідувальні результати, а не фейкові, як у випадку з тим же українським журналістом-в'язнем Станіславом Асєєвом (Васіним).
