Приват і цугцванг. Як Україну вели в Європу, а привели в Росію
Як це красиво і глядабельних: мати кілька чиновників/експертів з західним утворень і знанням англійської, які на різних ток-шоу будуть як дресировані мавпочки розповідати про лібералізацію економічної політики і чи не лібертаріанському ідеали, заради яких варто відсунути державу з її інститутами куди подалі, а на практиці - за один день створити державну квазі банківську систему другого рівня за лекалами східних деспотій"...
Початок почав
А починалося все кілька років тому з програми очищення банківської системи, коли регулятор чомусь вирішив очистити систему від банків. В основному малих, середніх, українських. Хоча очищати систему потрібно було від накопичених проблем: створювати інструменти розчищення балансів банків від проблемних активів, вводити додаткові механізми капіталізації. І головне - зберегти экономикоцентричность банків, трансмісію банків - реальний сектор економіки. Замість цього, всі ресурси пруденційного нагляду були кинуті для стрілянини по горобцях.
Вже тоді експерти попереджали: "зачистка" малих і середніх банків позбавить систему амортизаційної подушки і призведе до концентрації ринку в руках 10-20 банків, підвищивши насиченість ризиками даної групи до критичних величин. Але якщо з ліквідацією малих і середніх банків держава навчилося боротися за допомогою рясного фінансового "посевания" з відповідними показниками інфляції і девальвації гривні, то досвід успішного оздоровлення системних банків у нас в країні відсутня начисто.
Адже для цього потрібно мати не тільки друкарський верстат для монетизації внесених у статутний капітал ОВДП, але й ефективну систему державного менеджменту, аудиту державних фінансів і, головне, дієві механізми покарання винних. Тобто все те, що у нас так і не з'явилося за останні три роки. Більше того, якість корпоративного управління державних підприємств знаходиться в даний момент на самому низькому рівні навіть якщо порівнювати з часами попередньої влади, тому усі обіцянки чиновників залучити іноземних фахівців у наглядові ради і подарувати Приватбанку диво корпоративної культури можна сміливо помножити на нуль.
Точка неповернення
Держава йшла семимильними кроками до подібного результату і тепер опинилася у стані цугцвангу, коли кожен наступний крок лише погіршить ситуацію. Україна в контексті національного ринку капіталу перетворюється на широке поле експерименту з підтвердження теорії "лимонів" Джорджа Акерлофа, який на прикладі ринку вживаних автомобілів у США висунув гіпотезу, що в умовах, коли "покупці не володіють інформацією про якість товару в тій же мірі, що і продавці, погані товари витісняють хороші аж до повного зникнення ринку".
Створення квазідержавної системи по суті комерційних банків, призведе до поступового обмеження лінійки вибору споживачів та їх недостатньої обізнаності про якість державної фінансової "столовки" з подальшим витісненням з ринку останніх вогнищ комерційної активності, до повного зникнення будь-якої приватної альтернативи (за рідкісним винятком).
Проаналізуємо ж нову реальність, створену в Україні за один день.
Співвідношення параметрів системи та сектору державних банків (з урахуванням рекапіталізованого Привату), млрд грн:
Як бачимо з таблиці, 53% активів банківської системи, 46% кредитів юридичним особам, 33% кредитів фізичним особам відтепер будуть сконцентровані в сегменті державних банків. Там же виявиться і 90% непогашеного рефінансування НБУ, тобто держава тепер має як би сама собі.
Крім того, державі доведеться зробити воістину титанічні зусилля для утримання майже 200 млрд. грн. приватівських клієнтських ресурсів, з них близько 155 млрд. - це кошти фізичних осіб. Плюс почати обслуговування корпоративного облігаційної позики на 10 млрд. грн. Що стосується внесків населення, то тут державний менеджмент може зіштовхнутися з істотними труднощами. Справа в тому, що Приватбанк за рахунок своєї комерційної діяльності забезпечував залучення депозитів на досить привабливих цінових умовах - до 20% за річними депозитами. Зможе забезпечити таку прибутковість консервативна модель державного банку - питання відкрите. Додамо сюди історичну пам'ять вкладників щодо такого рекапіталізованого банку Родовід, так би мовити, "сантабарбару" з рекапіталізацією банку Надра і отримаємо невтішні прогнози.
Вже очевидно, що держава не зможе створити ні позитивний інформаційний фон рекапіталізації, ні забезпечити вкладникам ринкову привабливість депозитів, а значить відтік вкладів неминучий. Навіть, якщо він буде в розмірі оптимістичних 20%, державі доведеться влити в найближчі 2-3 місяці близько 40 млрд. грн. Швидше за все, саме цими міркуваннями керувався Мінфін визначаючи суму докапіталізації у розмірі 43 млрд. грн., хоча раніше Нацбанк визначав розмір "дірки" в 140-150 млрд. грн.
Другий, але не менш важливе питання: спеціалізація банку. Якщо раніше він обслуговував одну з найбільш потужних корпоративних систем країни, то в подальшому його "заточенность" може бути суттєво обмежена. Де взяти нову частку ринку для такого гіганта - питання, тим більше, що всі солодкі шматки пирога вже розподілені? Адже потрібно не тільки обслуговувати зобов'язання, але і покривати величезні операційні витрати: за 10 місяців 2016 року майже 6,7 млрд. грн. витрат.
Життя в акваріумі
Крім того, значно скоротиться можливість використання таких сервісів як Приват-24 і т. д. Раніше їх привабливість пояснюється відносною захищеністю інформації та фіскальної безпекою для клієнтів. У разі, якщо власником банку стає держава - фіскальний контроль буде тотальним, а значить, довіра до трансакційних сервісів банку може ослабнути, а самі платежі можуть переміститися в сектор готівкових розрахунків і заробляти на них банк вже не зможе.
Все це вказує на те, що держава не зможе в умовах стагнуючого ринку капіталу дати новий імпульс для розвитку такого великого, системного банку. Питання полягає лише в тому, наскільки швидко буде здуватися фінансовий кулька: зі свистом, гасаючи по кімнаті і збиваючи чашки з полиць або повільно в умілих руках досвідченого фокусника.
По суті зараз, головне завдання: зменшити банк до безпечного розміру, коли його проблеми не будуть мати катастрофічних наслідків для системи в цілому. В ідеалі, такий процес повинен зайняти не менше двох років. В такому випадку, вплив на курс і інфляцію буде мінімальним, хоча і відчутним. Серед негативних моментів такого сценарію - соціальна напруженість, адже мільйони людей будуть спостерігати, як разом з банком здуваються і їх депозити. Для їх заспокоєння, можливо, доведеться приймати спеціальний закон по державних гарантіях повернення вкладів, якщо люди, звичайно, повірять в ці гарантії. У разі екстреного здування, обсяг фінансового повітря прокачується за допомогою свіжонадрукованої емісії, здує курс, і роздує інфляцію до критичних показників: звичайно не в масштабах 2014-2015 років, але теж страшно.
Допомога та неміч
Важливу частину в історії з Приватом займає і роль держави як останньої інстанції у випадку суверенної форс-мажору. Адже значна частина активів банку було втрачено не з його вини, а в результаті анексії Криму, воєнних дій на південно-сході країни. Які б не були причини того, що сталося, держава несе відповідальність за компенсацію інвесторам збитків, отриманих у результаті таких подій, що мають характер суверенної форс-мажору, або хоча б їх частини. Надалі держава зобов'язана знайти винну сторону і пред'явити їй міжнародні позови, але всередині країни - саме держава має забезпечити інвесторам компенсаційні механізми.
Здається, саме в такому ключі і треба було вирішувати проблеми Приватбанку: у трикутнику інтересів держави, клієнтів та власників банку. Частина фінансових зобов'язань могло взяти на себе держава в якості довгострокових безвідсоткових компенсаторів, частина акціонери, частина - великі клієнти. У будь-якому випадку, для держави це обійшлося б дешевше тих 44 млрд. грн., які треба виділити, з високою ймовірністю наступних траншів, що не уступають по сумі першого вливання. У будь-якому випадку, це урок для інвесторів, що намагаються працювати в Україні: будьте готові за свій рахунок покривати всі збитки, спричинені загальнодержавними потрясіннями. І так, вас можуть при цьому націоналізувати.
На жаль, доля банку була перенесена в площину політичних розборок, з абсолютно невиправданим викидом негативних даних, інформаційними атаками, вихідними, у тому числі, і з боку державних органів, які виходячи з їх функцій повинні були навпаки - докладати всі зусилля для вирішення накопичених проблем в тиші кабінетів, а не з допомогою яскравих медійних акцій.
Хмурий ранок
Але головна проблема чекає на Україну попереду. На 2017 рік були покладені суттєві очікування щодо початку нового циклу економічного зростання, адже це вже питання нашого національного виживання. Очевидно, що без ефективної трансмісії банки-реальна економіка, таке зростання практично неможливий. Адже саме банки повинні були виконати роль фінансового локомотива процесу економічного розвитку і стати провідними драйверами національного ринку капіталу. Крім того, саме банки повинні були відновити свої функції за абсорбції суспільних накопичень і стерилізації зайвої готівкової маси, з подальшим направленням її в реальний сектор економіки по каналах кредитування.
Функціональність народженої сьогодні системи, де більшу частину займатиме квазідержавних система комерційних банків з домішками у вигляді російських банків і кількома західними фінансовими установами, викликає більше питань, ніж відповідей. Така система може стати гігантським каналом розкрадання бюджетних ресурсів, інструментом виведення корупційних капіталів в тінь, стимулом девальвації та інфляції, але драйвером економічного зростання - ніколи.
Побудова в масштабах країни системи єдиного холдингу ніколи не призводило до стабільного суспільного розвитку. Перевірено Латинською Америкою. Відсутність реальних реформ і якісних управлінських рішень, держава намагається компенсувати максимальним розширенням своїх контролюючих функцій. Монополізація майже 50% економіки здалася недостатнім фактором "стабілізації", тому було прийнято рішення монополізувати і приватний банківський сектор. В таких умовах трикутник "Мінфін - НБУ - державна банківська система" перетворюється в ящик Шредінгера, де будь-які фінансові ресурси будуть потрапляти в зону фінансової "невизначеності" (щодо їх "квантового" наявності). Питання інвестиційної привабливості нашої економіки стає "нерукопожатним" в середовищі інвесторів, які прораховують ризики та цінують свій час. Наївні, ми думали, що йшли в Європу, а виявилося, що задкували назад в Росію.