Кожному своє. Кремль визначився зі своїм кандидатом на українських виборах
Кожен з помітно активізувалися останнім часом представників "кремлівської колони" українських політиків наввипередки намагається довести Москві, що саме він стане найкращим провідником ідей Кремля і ставку треба робити саме на нього. Але, швидше за все, всі ці зусилля абсолютно марні просто тому, що Кремлю на нинішньому етапі монолітна проросійська сила в Україні невигідна.
Важко не помітити, що за останні чотири роки колись монолітна Партія регіонів, яка жила за принципом єдиноначальності, неабияк распорошилась. Окрім великого числа екс-"регіоналів", кому втікачів позбирати! відразу ж після Революції гідності між парламентськими групами "Відродження'і "Воля народу", від ПР відбрунькувалися кілька відносно свіжих проросійських проектів на кшталт "За життя" Вадима Рабиновича і Євгена Мураєва, "Християнських соціалістів" Михайла Добкіна, Партії миру Вадима Новинського. У таборі "правонаступника" ПР "Оппоблоке" при збереженні формальної єдності вже давно немає і натяку на єдиноначальність.
Причиною такого напіврозпаду послужили не тільки природні відцентрові сили в партії, яка зазнала нищівної поразки в результаті революції, але і багато в чому позиція Кремля, для якого більше немає особливих резонів сприяти підтримці єдності в середовищі української політичної агентури. Власне, ставка на "регіоналів", з точки зору Москви, себе не виправдала, ті, незважаючи на всю свою монолітність, так і не змогли утримати владу і зберегти Україну в орбіті впливів Москви. Тепер же, після окупації Криму та частини Донбасу, де було зосереджено електоральне ядро проросійських сил, диспозиція в Україні кардинально змінилася і розраховувати на повторення реваншу Віктора Януковича 2010 р. не дуже доцільно.
Сьогодні очевидно, що поглинути всю Україну і відразу Росія явно не в змозі, а тому головне завдання, що стоїть перед Кремлем, — перетворити нашу країну на територію хаосу, від якого можна буде відкушувати великі або менші шматки.
І саме ця задача буде головною для Кремля на майбутніх в Україні президентських, а головне — парламентських виборах.
Що стосується виборів президента, то тут Кремлю ставити особливо не на кого, адже для нього головне не перемога "свого кандидата", що практично неможливо, а поразка Петра Порошенка. Останній, як би того не критикувала опозиція всередині країни (і в багатьох випадку по справі), залишається головним подразником Москви. По-перше, тому, що виявилася нездатною домовлятися для Кремля (на що, мабуть, багато хто в Росії сподівалися відразу після його обрання), а по-друге, оскільки примудряється зберігати у країні відносну політичну стабільність. І хоча від конституційного парламентської більшості зразка 2015 р. давно не залишилося й сліду, в цілому у Верховній Раді зберігається пропрезидентська більшість з БПП і "Народного фронту", нехай і з необхідністю ситуативного залучення коаліційних голосів, що дозволяє методично проводити "русофобську політику, хоч іноді й запізнілу і не без гібридних рішень. І поки зберігається хоч такий "поганий мир" між парламентом і президентом, розраховувати на серйозний хаос і бардак Москві не доводиться.
Якщо ж Порошенко програє президентські вибори в парламенті відразу ж почнуться бродіння без будь-якої гарантії, що новий глава держави, ким би він не був, зможе швидко зібрати ефективну більшість під себе. Таким чином, активно підтримувати відверто проросійських кандидатів у президенти Москві не надто потрібно. Їм, звичайно, будуть допомагати, але дозовано і відразу всім, виключно з метою підтримання стану конфлікту.
Головну ж ставку Москві найвигідніше робити на головного конкурента Порошенко, яким вважається Юлія Тимошенко. Це, зрозуміло, не означає, що Юлія Володимирівна — відвертий московський шпигун, про що частенько заявляють деякі українські політики, просто з цих двох реальних кандидатів у президенти Кремль робитиме ставку на того, хто миттєво вигідніше.
Головним викликом для Кремля стануть зовсім не президентські, а парламентські вибори в Україні, і там Москва буде діяти в тій же логіці. Всі свої зусилля "братська країна" докладе не до того, щоб забезпечити більшість "своїм хлопцям", а щоб ніякої більшості в принципі неможливо було створити в українському парламенті. А для цього потрібно, щоб туди пройшло якомога більше дрібних політичних сил, причому з радикально різними поглядами. Потім їх можна постійно стравлювати між собою, використовувати когось навмання, а когось просто підкуповувати. Кремлю важливо, щоб у ВР було не тільки Добкін і Новінський зі своїми проектами, але й Білецький з Тягнибоком, і Гриценко з Садовим, і Ляшко з Рабиновичем. Головне, щоб Рада була фрагментована, неефективна і в конфлікті з президентом, ким би він не був. І це буде гарантовано дешевше, ніж мати справу з монолітним проросійським рухом, а останнє, в світі не самого кращого економічного стану Росії, теж вкрай важливо. Так що рабиновичи, вилкулы і добкіни можуть скільки завгодно рекламувати себе перед Москвою. Вислужитися улюблених солдатів Кремля їм все одно не вдасться.
