Канадська зброя для курдів та кулемети Дегтярьова. Як озброюють територіальну оборону
Щойно поставили за ціль створити сотню батальйонів тероборони, тут же з'ясувалося, що "зайвої" зброї в країні немає
На тлі активності Росії та Білорусі у наших кордонів створення системи опору, в основі якої лежить повноцінна територіальна оборона, яка для багатьох є панацеєю. Перший наступальний порив супротивника збиває армія та прикордонники, які озброєні новітніми засобами протитанкової та протиповітряної оборони західного виробництва, а також ракетно-артилерійські системи. Потім у бій вступають мобільні групи спецназу, наступ переходить у "тягучу" фазу, де загони територіальної оборони виступають як легка піхота.
Теоретично начебто все правильно, проте за фактом проблем ще дуже багато. І найголовніша з них – чим озброювати батальйони територіальної оборони. Коли в 2014 р. почалося розгортання двох десятків таких батальйонів, то мобілізовані бійці отримали зброю з армійських складів — автомати Калашникова випуску чи не 1960-х, РПГ, ЗУ-23-2, як бронетехніка виступали нечисленні зняті з зберігання БРДМ-2 (не в найкращій кондиції).
З цим озброєнням з різним ступенем ефективності батальйони провоювали літню кампанію 2014 р., після чого їх формально назвали мотопіхотними та почали формувати з них нові мотопіхотні бригади. Причому їхнє озброєння залишалося на тому ж рівні, і лише зараз ці бригади почали отримувати більш-менш сучасні зразки.
Коли до ідеї територіальної оборони повернулися у 2017-2018 рр., то навіть на малочисленні навчання, куди викликали людей, які підписали контракти, зброї та обмундирування вже не вистачало. Тому стали практикувати видачу різноманітних раритетів часів Другої світової війни — на озброєнні знову з'явилися кулемети Дегтярьова ДП-27 (цифри — це рік озброєння Червоної армії), а обіцяні 60-мм міномети були такою рідкістю, що їхню батарею просто передавали від однієї бригади до іншої, щоб люди хоча б зробили кілька пострілів. Звичайно, ніякого закріплення особистої зброї за кожним конкретним бійцем не було.
І ось тепер, коли поставили амбітну ціль створити сотню батальйонів із контрактників, виникло закономірне питання — чим їх планують озброїти і які саме зразки автомобільної та броньованої техніки їм передаватимуть. Відразу ж з'ясувалося, що "зайвої" зброї в країні немає. І знову інформаційне поле наповнили фото та відео, де майбутніх бійців тероборони навчають поводженню з тим самим ДП-27, а тактичні прийоми вони відпрацьовують у кращому разі зі своїми цивільними стволами, а то й взагалі з пневматикою чи навіть фанерними моделями. Чи варто казати, що без реальної зброї такі тренування мають мінімальне бойове значення.
Тільки останніми днями з'явилися якісь намітки про те, як саме планують вирішувати питання із озброєнням. Йдеться насамперед про західну військову допомогу. Так, за деякими даними, Канада готова надати Україні ту зброю, яка планувалася для передачі курдам у 2016 р., однак у зв'язку зі зміною політичної ситуації так і залишилася на складах у Канаді. Номенклатура: штурмові гвинтівки C8, кулемети C6, протитанкові гранатомети Carl Gustaf, а також 60-мм міномети. Крім того, раніше міністерство національної оборони Канади оприлюднило список спорядження, яке буде передано ЗСУ, у ньому фігурували 12,7-мм снайперські гвинтівки, оснащені глушниками, пістолети, боєприпаси, тепловізійні біноклі та камери.
Що стосується обсягів, то, наприклад, зброї та спорядження, що спочатку призначалися для курдів, достатньо для оснащення 500-600 осіб. Можливо, ще стільки канадці передадуть зі складів своєї армії. У будь-якому разі навряд чи варто говорити про те, що лише канадські постачання можуть закрити потреби військ територіальної оборони, які, нагадаю, налічують 10 тис. осіб.
Мало того, така зброя — це далеко не найкращий варіант для озброєння контрактника тероборони, який має досвід застосування виключно зброї радянського зразка. У нього має бути проста та дешева зброя і найголовніше — багато боєприпасів. А тут знову проблеми, бо все канадське озброєння, звичайно, натовського калібру та боєприпасів для нього у нас на складах немає. Зрозуміло, що якщо будуть постачання, то з якоюсь кількістю боєприпасів, але цього буде недостатньо для ефективного застосування. Тому паралельно з отриманням цієї стрілецької зброї наше Міністерство оборони має потурбуватися про закупівлю патронів вагонними обсягами.
Залишається відкритим питання щодо озброєння тероборони легкою бронетехнікою. Були відомості, що планувалося передавати їм БРДМ-2 із тих частин, які нині отримують сучасні "Козак-2". Проте темпи виробництва нових бронеавтомобілів колісної формули 4х4 не дозволяють говорити про те, що машини, які вивільняються, вистачить для більшої частини бригад тероборони. Піднімати зі складів радянські зразки вже просто неможливо — все вже піднято з кінця 2014 р., коли армія почала збільшуватися за рахунок формування нових бригад та полків. Тим часом потреби тероборони в автомобільній та легкій бронетехніці обчислюються сотнями одиниць. Як їх закривати – на це запитання немає готової відповіді.