На шляху до демократуре. Коли українці забудуть про терористів з ОРДЛО
"ДС" розпочинає цикл статей, що аналізують можливості руху України до демократуре. Що це таке, ще 27 років тому розповів швейцарський політолог-африканіст Макс Линижер-Гумані у своїй книзі Демократура: замаскована диктатура, подмененная демократія", що вийшла в Парижі. Підкреслимо, мається на увазі не суміш демократії і диктатури, не проміжна стадія між ними, а чистий диктатура, але - в демократичній обгортці.
Перша стаття циклу говорить про можливе закручуванні гайок під приводом боротьби з тероризмом.
Нова українська влада в особі президента Володимира Зеленського та його команди, як показує соціологія, знаходиться зараз на вершині своєї популярності. Рейтинг довіри як ніколи великий, що вже дозволило створити в парламенті однопартійну більшість і почати ряд реформ, які концентрують максимум повноважень в руках президентської вертикалі. Вже зроблені спроби посилити вплив президента на НАБУ, ДБР, ГПУ, перепідпорядкувати йому Нацгвардію, стартував процес заміни всього складу Центрвиборчкому на лояльний президентові, а також реформа місцевого самоврядування в столиці.
Але на цьому команда Зеленського зупинятися, швидше за все, не буде і спробує, користуючись вигідним моментом, взяти стільки влади, скільки зможе. На цьому шляху для Зеленського можуть виявитися дуже на руку інциденти, подібні до того, що трапився в Києві 18 вересня, коли ветеран АТО Олексій Белько захопив міст, погрожуючи підірвати його.
Тим більше, що і до Белько були події, які під правильним кутом зору можна оцінити як прояви "українського націоналістичного тероризму", нехай і зародкові.
Харківський прайд
У неділю, 15 вересня, в Харкові відбувся перший в місті марш на захист ЛГБТ. Як це зазвичай і буває в Україні, шум навколо події піднявся задовго до його проведення. Проти "пропаганди гомосексуалізму" виступили українські націоналісти (найбільш активно проявила себе побічна гілка розкрученого "Нацкорпуса" - організація під назвою "Фрайкор") та харківська влада в особі мера Геннадія Кернеса, відомого своїми проросійськими поглядами. З останнім, щоправда, сталася якась дивина. Спочатку Кернес пообіцяв заборонити "гейпарад" через суд, але згодом передумав і вже виступив в якості захисника борців за права ЛГБТ. Влада, мовляв, не може заборонити ходу, але повинна забезпечити громадський порядок, тобто охорону його учасників.
У підсумку прайд у Харкові пройшов спокійно, але тільки відносно. Хоча масштабних сутичок між націоналістами і поліцією, а також захисниками прайду, серед яких теоретично могли опинитися люди на кшталт "титушек", не відбулося, націоналісти все ж знайшли можливість побити кількох учасників руху. 15 осіб в результаті були затримані поліцією.
В даному випадку саме активне і публічно озвучена бажання Кернеса захистити "Харьковпрайд", що виникло, схоже, саме з метою не опинитися на одній стороні барикад з ідеологічними супротивниками і отримати від протистояння з ними політичні бали, створило додаткові ризики. Саме це в більшій мірі, ніж нетолерантність до секс-меншин, могло спровокувати деякі гарячі голови перейти до радикальних дій. До того ж кинути, наприклад, гранату в натовп цілком міг і путінський диверсант - з усіма витікаючими звідси неприємними наслідками.
"Страта" Джумаєва
Другий випадок "тероризму" стався 16 вересня в Маріуполі. Прямо у своїй квартирі невідомими був застрелений активний учасник війни на Донбасі з боку Росії, бойовик бандформування "Пятнашка" Роман Джумаев. Гуманний український суд звільнив перебуває під слідством Джумаєва під домашній арешт, що і прирекло його на смерть. Також є інформація, що Джумаев був у списках на черговий обмін з Росією, але зараз це вже не важливо.
Хто саме вбив колишнього бойовика, поки невідомо, але в мережі подію охарактеризували відразу як виконання якимись благородними кілерами функції самоустранившегося суду і оточили це вбивство ореолом патріотичної романтики. Мовляв, якщо суд і держава не в змозі покарати ворога, то його ліквідацією займуться небайдужі громадяни, яких з відповідними інструментами та навичками серед ветеранів АТО вистачає.
Неважко здогадатися, що, якщо слідство раптом затримає когось за звинуваченням у вбивстві Джумаєва, на його захист кинуться такі ж небайдужі, і засудити його, як цього вимагає закон і принцип монополії держави на насильство, буде вкрай непросто. Більше того, все це серйозно загострить і без того тривожну обстановку в країні і може спровокувати вуличні заворушення.
Аполітичний Белько
Ну і повернемося до самого яскравого і останньому прояву "українського націоналістичного тероризму" - захоплення Мосту метро. По гарячих слідах стверджувалося, що кримчанин і ветеран АТО Белько, захопив міст і погрожував підірвати його, висував вимогу "припинити капітуляцію на Донбасі". Власне, саме можлива здача національних інтересів у переговорах Зеленського з Путіним про встановлення миру і реінтеграції окупованих територій Донбасу назад в Україну є зараз головним джерелом напруги і страхів для тих умовних 25% українців, які не підтримують Зеленського і бачать в його приході до влади ознаки реставрації проросійського режиму.
Не дивно, що і навколо Белько, чиї дії нагадують вже чистої води тероризм, тут же виник ореол палкого борця за незалежність. Ряд патріотичних українців і ветеранських організацій публічно підтримали позицію Белько, хоча і засудили його методи. Більш того, його підтримало навіть Міністерство у справах ветеранів, пообіцявши допомогти з правом на захист і чесний суд.
Правда, з часом версія про висунення Белько політичних вимог кудись зникла. Все більше говорять, що його головним мотивом виявилася сварка з дівчиною і сп'яніння. Мовляв, після особистого конфлікту з нетверезим ветераном стався нервовий зрив, що і призвело до стрільби на мосту. А єдина вимога, яку він висував, полягало у наданні йому можливості зв'язатися зі своєю дівчиною. Зрештою Белько навіть не стали звинувачувати за статтею "тероризм", а обмежилися лише "хуліганством" і неправдивим повідомленням про замінування. Але ці подробиці вже мало що змінюють. У суспільній свідомості Белько скоріше залишиться борцем за Батьківщину, ніж коханець-невдахою, яка вчинила дурницю по п'янці.
Спокуса путінізму
Всі ці історії ставлять нову українську владу перед спокусою скористатися ними, як свого часу скористався чеченським тероризмом нинішній президент Росії Володимир Путін. Саме друга чеченська війна, яка стартувала з гасла "мочити терористів у сортирах", і зробила з нікому тоді невідомого нового прем'єр-міністра РФ дуже популярного у народі лідера нації.
У цьому контексті варто звернути увагу на те, як умовні 73% київських обивателів оцінили ситуацію з захопленням мосту. Судячи із записів в соціальних мережах, їх обурила не стільки зухвалість Белько і страх можливих людських жертв, скільки транспортний колапс, який неминуче настав після того, як рух по одній із столичних транспортних артерій було повністю перекрито в годину пік. Белько виявився для них в першу чергу вкрай дратівливим побутовим незручністю, а "капітуляція на Донбасі" та "план Штайнмайера" залишилися далеко на другому плані. Саме такою реакцією більшості і може скористатися нова влада, розкручуючи тему націоналістів-терористів.
Тероризм в сучасному світі розглядається як якесь абсолютне і неприпустиме зло, заради боротьби з яким дозволено йти на самі радикальні заходи, в тому числі і в обмеженні свобод громадян. Тепер у рамках боротьби із загрозою тероризму президента можна буде не тільки сконцентрувати в своїх руках всю силову складову влади, але і серйозно прикрутити гайки громадянських свобод. До того ж загроза тероризму дозволяє взяти під жорсткий контроль організації ветеранів АТО, які, як показав останній День незалежності, виступають однією з найбільш нелояльних і небезпечних для нової влади сил у суспільстві.
Крім того, звинувачення у тероризмі дає можливість маргіналізувати всі націоналістичні або навіть просто патріотичні сили, не поділяють прагнення нової влади якнайшвидше домовитися з Путіним про світ і готовності йти на якщо не будь-які, то на багато болючих поступки агресору. Адже можна буде сказати, що ти або з нормальними мирними людьми і Зеленським за мир, або з кривавими терористами і радикалами.
Поява "українського націоналістичного тероризму" може бути доречним і новій владі, і Путіну, якщо дійсно будуть досягнуті домовленості з реінтеграції окупованого Донбасу в Україну. Велика проблема цього процесу в тому, що амністія, яка буде його супроводжувати, дуже неоднозначно сприймається суспільством. За п'ять років у відношенні ОРДЛО вже склався образ терористичних держав (дуже схожий на те, що там відбувається насправді). Цей Образ глибоко в головах українців, багато з яких навіть не надто цікавляться війною. І для того щоб реінтеграція і амністія пішли гладко, владі необхідно змістити акценти - терористів з ОРДЛО повинні в інформпросторі замінити "українські радикали-терористи", а про перші повинні будуть поступово забувати. У цьому ключі важливо пам'ятати, що глава СБУ Іван Баканов, і керівник ОПУ Андрій Богдан заявляли, що серйозно ставляться до можливості підготовки путчу в Україні. "Я не хочу вживати слово переворот, але дестабілізація ситуації - так". Таким чином Богдан прокоментував слова депутата від "Слуги народу" Єлизавети Богуцької про нібито переворот, який готує п'ятий президент Петро Порошенко. Що стосується Баканова, то він сказав: "Є у мене інформація про "путч Порошенко"? У структурі СБУ є цілий департамент, який займається цими питаннями. На жаль, є деструктивні елементи, які не позитивно налаштовані. Але ми, звичайно, проводимо різні оперативні заходи". Тобто вже цілий департамент у СБУ займається якимись "путчистами".
А враховуючи, що в наявності "українського націоналістичного тероризму" вкрай зацікавлений Путін, і російські спецслужби явно працюють в напрямку того, щоб особливо радикальні українські націоналісти зрештою скотилися до тероризму, країна-агресор може стати якимось помічником і союзником української влади на цьому фронті. Останнє може в результаті стати дуже небезпечним як для української державності, так і персонально для тих, у чиїх руках ця державність виявилася.
