Послуга за послугу. Що виторгує Зеленський в обмін на ворогів Ердогана
Візит президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до Києва 3 лютого (Володимир Зеленський літав в Туреччину на початку серпня) в цілому пройшов добре з точки зору подальшого розвитку співробітництва між країнами та пошуку точок дотику навколо агресії Кремля щодо України.
Були і сигнали президенту РФ Володимиру Путіну - від Ердогана у зв'язку з ескалацією в Сирії, що послідувала після обстрілу силами режиму Башара Асада турецьких військових в Ідлібі і відповідних авіаударів турецьких ВПС. Крім того, в Москві не могли не звернути уваги на те, що президент Туреччини привітав в Києві почесний караул фрази "Слава Україні!".
Є й цілком конкретні цифри як результат переговорів Зеленського з Ердоганом. Йдеться про близько $35 млн (200 млн турецьких лір) в якості військової допомоги Україні та підписання меморандуму про військово-фінансове співробітництво, яке є одним з найбільш перспективних напрямків, маючи на увазі нові надходження безпілотників Bayraktar, спільні проекти в оборонці і т. д.
Також сторони ухвалили взаємне визнання водійських прав і підписали декларацію про намір вже в 2021 р. поставити крапку в створенні зони вільної торгівлі, що може вивести товарообіг на $10 млрд щороку до 2023 р. принаймні, обидва президента на це дуже сподіваються.
Все це з категорії "досягнення". Тепер перейдемо до надіям, закликів і т. д. приміром, Володимир Зеленський розраховує, що його турецький колега посприяє новому обміну полоненими і укладеними з Росією. Відповідний досвід спілкування з Кремлем у Ердогана є. Правда, турецький лідер на публіці не дав чіткої відповіді, чи вступить він у переговори з Москвою з цього питання. Та й не той момент зараз, враховуючи знову ж конфлікт в Ідлібі і Ель-Бабі. Замість цього президент Туреччини запевнив Зеленського підтримки суверенітету і територіальної цілісності України, невизнання анексії Криму Росією і висловив готовність "зробити все для того, щоб забезпечити спокій і благополуччя в регіоні, в тому числі - в Україні". Ну, і Ердоган також пообіцяв допомогти з забезпеченням житлом 500 сімей кримських татар.
Чудово, що обидва чорноморських держави зацікавлені у співпраці і готові рухатися далі; і що на Банковій усвідомлюють необхідність в цьому.
Але є "але"
Перше і ключове - це здача викладачів з так званих шкіл Фетхуллаха Гюлена, якого в Анкарі звинувачують у спробі державного перевороту в 2016 р. Зеленський за підсумками переговорів з Ердоганом повідомив, що дав доручення керівництву СБУ вивчити їх діяльність в Україні. Говорили вони про це, зі слів гаранта, досить довго. Правда, невідомо, розбирався сам президент у цьому питанні і прогнозував наслідки своїх рішень. Тому діалог цілком міг бути приблизно такого змісту: "І ще, Володимир... - так-Так? - Гюленистов нам би. - Гюл... (кілька секунд в замішанні). Так без проблем! Зараз при вас зроблю дзвіночок".
У Туреччині, зауважимо, раніше до шкіл FETO віднесли Українсько-турецький культурний центр "Сяйво" (Işık), який відкривався у свій час за сприяння турецького посольства; а також Міжнародної школи "Меридіан", у гостьовій книзі якої розписувалася Еміне Ердоган, коли її чоловік був прем'єром. Ситуація кардинально змінилася, і тепер вони в опалі. Рупором ж гюленистов нібито є портал Ukraynahaber, створений Юнусом Эрдогду, колишнім кореспондентом інформагентства Cihan, закритого в Туреччині ніби як через зв'язків з Гюлен.
Питання навіть не в тому, що установам та порталу пришиють в Україні, щоб керівництво і працівників екстрадували. З цим, гадаю, проблем не буде. Чого-небудь та удумают. Справа Шеремета, по якому проходять музикант, дитячий хірург і військовий медик, відмінна тому ілюстрація. Питання в тому, чи готові будуть Зеленський і глава СБУ не тільки виконати прохання з порушенням правових норм, але і зіткнутися з невдоволенням США, де знайшов притулок проповідник Гюлен?
Слід нагадати, що влітку 2018 р. в Миколаєві був затриманий і оперативно вивели в Туреччину журналіст Юсуф Інан, незважаючи на те, що він одружений на українці і мав посвідку на проживання; заперечував свою причетність до FETO і навіть був членом эрдогановской Партії справедливості і розвитку; у нього було п'ять днів на оскарження рішення на екстрадицію. У Вашингтоні, до речі, були не в захваті. Цей епізод включений в доповідь Держдепартаменту сша про дотримання прав людини в Україні за 2018 р. з нагадуванням про право просити про притулок у разі, якщо на батьківщині є загроза переслідувань. Як результат, наступну прохання Анкари такого плану Київ вже відхилив. Чи знайде привід її відхилити тепер вже Зеленський? Або обмін збройових контрактів на нібито опонентів Ердогана поряд з обміном полонених на терористів потрібно вважати прокачуванням навички Realpolitik?
До речі, як і співчуття українського президента у зв'язку з обстрілом турків в Ідлібі. І це друге "але".
Начебто і непогано проявити емпатію в даному випадку, адже турецькі війська зіткнулися лобами з асадовцами і їх російськими союзниками. Однак важливий контекст. А він такий, що, як ні крути, Анкара проводить військову операцію (і не першу) на території іншої країни, керуючись далеко не альтруїзмом.
Третє "але": кримські татари у риториці українського президента. Відмінно, що питання захисту прав кримських татар піднімався, адже Ердоган відомий послідовної їх підтримкою. Тільки ось ця послідовність самому Зеленському в чисто медійному плані не дуже на руку. Він-то Кримом стурбований оскільки-остільки - від випадку до випадку. Увагу турецької сторони до проблем кримськотатарського народу є демонстрацією свого роду політичної сили і спроможності влади Туреччини, в першу чергу Ердогана, яка претендує на роль мусульманського і регіонального лідера. Банковій варто було би брати з нього приклад, щоб, наприклад, меджліс не критикував Офіс президента за відсутність діалогу про звільнення кримських татар. Дійсно, адже виходить, що про киримли в ОПУ згадують тільки під дату і чи не з подачі іноземного лідера.
І четверте "але": не пора в ужиток команді президента поряд з "інвестиційними нянями" ввести поняття "інвестиційний зазивала"? Запрошувати іноземний бізнес інвестувати в Україну і брати участь у концесійних проектах під час міжнародних зустрічей - це, безумовно, правильно і потрібну справу. Але ж не можна обходитися лише красивими обіцянками, розповідями про найпотужніших економічних реформах і гарантіями, які в принципі нічим в очах цього самого інвестора не підкріплені. Особливо на тлі істотного недобору до держбюджету, падіння промвиробництва і повідомлення про те, що, наприклад, Шостий апеляційний суд Києва призупинив передачу в концесію Херсонського морпорту, ніж 21 січня похвалився Олексій Гончарук.
Отже, загалом візит пройшов на позитивній ноті і показав хороші перспективи розширення співпраці. Тільки ряд промахів, і в першу чергу обіцянку взятися за "школи Гюлена" зі всіма витікаючими геополітичними наслідками, свідчать, що Київ поки не навчився не прогинатися перед партнерами в збиток собі, а Realpolitik Зеленського не дуже-то і real.
