Як пов'язані катування в СБУ і відновлення діалогу Європарламенту з Держдумою
Президент Європарламенту Мартін Шульц зустрівся 2 червня з лідерами восьми політичних партій. Результатом консультацій, за даними джерел "Радіо Свобода", стало рішення, що пора відновити діалог з Державною думою Росії.
Вони ж (джерела) назвали причину: Європарламент, який відмовився від спілкування з Москвою після анексії Криму, "виключений із зв'язків з Росією в той час, коли низка країн ЄС і Єврокомісія мали кілька зустрічей з представниками російської влади". На тлі контактів цих країн та виконавчого органу ЄС в Європарламенті вирішили змінити ситуацію, а почати постановили з участі свого представника на конференції законодавців Арктичного регіону, яка, як нагадує "Радіо Свобода", відбудеться в РФ вже в цьому місяці - 14-16 червня. Шульц і Ко також висловили намір запросити депутатів Держдуми на заходи в Брюсселі, присвячені обговоренню виборів в нижню палату, які відбудуться вже в цьому році.
Але не варто поспішати з висновками, стверджуючи, що Європа остаточно втратила віру в Україну і почала зближення з Кремлем всупереч тому факту, що Крим де-факто є російською територією, а на Сході нашої країни все так же по ночах бойовики "ЛДНР" стріляють з мінометів, гранатометів і стрілецької зброї. Спершу все ж необхідно більш детально поглянути на потенційні причини рішення керівництва Європейського парламенту.
По-перше, Брюссель завжди дотримується принципу підтримання діалогу навіть з таким одіозним учасником світової політики, як Росія. Не можна просто так назавжди зачинити всі двері, адже в такому випадку можна позбутися будь-яких можливостей, навіть самих мізерних, на нормалізацію ситуації. Малоймовірно (принаймні на сьогодні), що Кремль раптом почне насправді виконувати мінські угоди, виведе своїх військових з Донбасу та Криму. Однак навіщо відразу відмітати шанс зменшити ескалацію?
Держдума - це іграшкова надбудова "демократії" російського типу, збори балакучих голів Кремля, яка не є по своїй суті парламентом. В принципі, вона могла б бути використана Брюсселем в якості додаткового каналу зв'язку з її керівником Володимиром Путіним. Але зважаючи ілюзорності Держдуми, в такому ключі її розглядати не можна. Тому на перший план виходить інша гіпотеза. Європарламент зондує "місцевість", промацує Держдуми у пошуках нових еліт, якихось компромісних для внутрішньоросійського дискурсу фігур, які в майбутньому зможуть стати кандидатами в перехідний істеблішмент. Знову-таки напередодні прокотилася невелика інформаційна хвиля про те, що ставлення до Росії на Заході зміниться тільки з відходом Путіна. Тобто Європа, прекрасно розуміючи, що домовитися з нинішнім лідером РФ не представляється можливим, починає шукати тих, з ким можна говорити і тих, хто готовий припинити цей безлад з плином часу. Адже відразу не вийде, оскільки масштаби православно-імперсько-комуністичного патріотизму вражаючі. Російський народ просто не дозволить керівникам відразу повернути вкрадене у України і подружитися з "імперією зла". На користь цієї версії свідчить той факт, що Європарламент не має наміру контактувати з російськими депутатами з "чорного списку", а також пускати в будівлю кого-небудь крім посла РФ в ЄС та його головного радника. Виходить, що оточення Путіна і його вірнопіддані опиняються на узбіччі політичної дискусії з Євросоюзом.
Ще одна гіпотеза полягає в банальній демонстрації Європарламентом і Європою в цілому Сполученим Штатам своєю, скажімо, незалежності в судженнях і політиці. Останнім часом Брюссель все більше виглядає сателітом Вашингтона, який фактично вирішує скільки військ НАТО буде розміщено в країнах Балтії, які вводити санкції проти РФ, рекомендує банкам не розміщувати російські облігації і т. п. Ослаблій Європа виглядає і з-за внутрішніх конфліктів. Міграційний криза розкрила серйозну проблему - на стику загальноєвропейських і національних інтересів у пріоритеті залишаються, звичайно ж, останні. Тому як жест рішення Шульца та лідерів парламентських несе вагоме смислове навантаження. Побічний ж його ефект у тому, що набили руку в спотворенні фактів росіяни із задоволенням витлумачать на свою користь, як з майбутнім візитом на економічний саміт в Санкт-Петербург президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера.
Тобто: Європа формує загальний напрямок і мету, але розглядає безліч варіантів її досягнення - нехай навіть якщо і доведеться йти обхідним шляхом. Це найбільш прогресивний метод, так як більш гнучкий і всеохватывающ.
І, до речі, неприємний для України доповідь заступник генсека ООН з прав людини Івана Шимоновича про ситуацію на Донбасі і в Криму цілком відповідає цій парадигмі європейської політики. Разом з рішенням Європарламенту виглядає ланками одного ланцюга. Однак спершу треба розібратися, що ж було опубліковано в доповіді, представленій Шимоновичем на прес-конференції в Києві 3 червня.
Головний посил: після двох років конфлікту ситуація на сході України залишається нестабільною і продовжує чинити серйозний вплив на права людини, особливо для тих, хто мешкає поруч з лінією дотику і на територіях, контрольованих збройними групами. Управління верховного комісара з прав людини наводить ряд цифр: з 2014 року вбито щонайменше 9371 людей, були поранені - 21532. "Ситуація на сході України, як і раніше викликає глибоку стурбованість. Без додаткових зусиль і творчих рішень по реалізації Мінських угод ситуація може перерости в "затяжний конфлікт", що буде шкодити правам людини протягом багатьох наступних років; або може статися повторна ескалація з катастрофічними наслідками для цивільного населення, яке вже жахливо постраждало", - заявив Шимонович, нагадавши і про збільшення кількості важкої військової техніки біля лінії розмежування і про безперервних сутичках біля Авдіївки та Ясинуватої.
Безумовно, ця доповідь, в якому описується період з лютого по травень цього року, - дуже важливий у контексті висвітлення конфлікту. Але, грубо кажучи, нічого нового особисто для українців він несе. А ось та його частина, яка стосується викрадень, тортур і жорстокого поводження, має величезне значення для України та її взаємин зі світом. Здебільшого основний масив зафіксованих порушень прав людини відноситься до окупованих бойовиками територіям, але йдеться і про українських силовиків. "Насильницькі зникнення, незаконні і свавільні затримання, тортури і жорстоке поводження, як і раніше, залишаються глибоко вкоріненими практиками як на територіях, контрольованих збройними групами, так і на територіях, контрольованих урядом", - наголошується в доповіді.
З проросійськими сепаратистами все ясно. А що ж українські правоохоронці? У доповіді нагадують, що з 2014 і на початок 2015 років більшість таких інцидентів, ймовірно, були пов'язані з добробатами, іноді при схваленні СБУ. Вже з кінця 2015 року випадки довільного затримання, тортур і жорстокого поводження в ООН вже повністю відносять до СБУ, що було радісно підхопили російські ЗМІ. Управління верховного комісара з прав людини повідомляє про 20 випадках довільного затримання і 24 жорстокого поводження з боку українських правоохоронців. При цьому в доповіді окремо згадують, що співробітники СБУ "продовжують говорити, що задокументовані затвердження УВКПЛ є "голослівними інсинуаціями", зроблені злочинцями, які намагаються виставити себе жертвами".
Звичайно ж виправдати такі дії не можна. Але зрозуміти мотиви все ж можна і потрібно. Україна опинилася у вкрай непростій ситуації, коли та війна начебто не війна, і військовополонені - терористи. Застосування катувань - це питання військової етики, а нинішній конфлікт в Україні - наслідок сучасних способів ведення війн, так званих гібридних. В умовах такої брудної війни обидві сторони застосовують не менш брудні методи. Це звучить жорстоко, але конфлікт дозволити в білих рукавичках, не забруднилися, не вийде. Україна знаходиться на роздоріжжі: ескалація - катастрофічна, "Мінськ" - не працює, "нормандський формат" - не працює. Європа підтримує і допомагає, але цілком резонно вимагає реформ і прогресу. З цією ж не все так гладко, тому не виключено, що Захід з допомогою доповіді ООН і відновлення діалогу з деякими представниками Держдуми закликає Київ до дії.