• USD 41.4
  • EUR 43.5
  • GBP 52.1
Спецпроєкти

Самий голий. Стала Україна чемпіоном по фінансовому стриптизу чиновників

У порівнянні з Німеччиною і США українське е-декларування виглядає куди більш відкритим, що однак не особливо лякає наших чиновників
Фото: zn.ua/Василий Артюшенко
Фото: zn.ua/Василий Артюшенко
Реклама на dsnews.ua

Коли мова заходить про декларування або боротьбі з корупцією, згадується анекдот про пана, який втратив гаманець в темному провулку, але шукає його під ліхтарем. Просто тому, що там світло. З одного боку, цей невдалий пан — український народ, який вірив у те, що корупціонерів можна буде ловити, не встаючи з дивана, з допомогою чудової системи електронного декларування, аналогів якої за ступенем відкритості немає ніде в світі. З іншого — це і українська влада, старанно імітує діяльність там, де на неї дивляться, — в світлі прожекторів.

Українська система декларування чиновниками їх доходів і витрат, та правда, є однією з найбільш відкритих у світі, що, зрозуміло, ніяк не робить наших чиновників найчеснішими на планеті.

Історія питання

Спроби запровадити декларування доходів і особливо встановити контроль за витратами чиновників, щоб примусити їх стати доброчесними, мають в Україні неабияку історію, яка тягнеться з далекого 1992 р.

У свій час ще президент Леонід Кучма безуспішно намагався запустити механізм перевірки декларацій. У 1996 р. була прийнята Конституція, і, відповідно ст. 67, усі громадяни щорічно подають до податкової інспекції за місцем проживання декларації про своє майно і доходи за минулий рік. Втім, як це заведено в Україні, до практичної реалізації не дійшло.

У 1998 р. Кабмін вирішив удосконалити порядок декларування доходів чиновників і одночасно вивчити питання декларування їх видатків. Через два роки заговорили про податкову амністію, навіть президент видав відповідний указ, але справа далі не рухається.

До Помаранчевої революції Кабмін і президент як мінімум раз в рік зверталися до цієї теми, але безрезультатно, а потім вона втратила гостроту. Зате про неї згадали після реваншу Віктора Януковича. У 2012 р. Міністерство доходів і зборів навіть ініціював введення в Україні інституту загального декларування, але після бурхливого обговорення тему поховали, а незабаром розпочалася друга революція, яка підняла на щит цілу плеяду борців з корупцією. В результаті була прийнята антикорупційна стратегія, створені НАБУ, НАПК. Впроваджено, хоча і не без скандалів, електронне декларування доходів чиновництва.

Реклама на dsnews.ua

Як у людей

Системи декларування та перевірки інформації про доходи сильно відрізняються від держави до держави. Існують два принципово різних підходи до того, як часто необхідно подавати декларації. В одних країнах їх заповнюють на регулярній основі, в інших (наприклад, у Німеччині) тільки тоді, коли є про що повідомляти (о другій роботі, приватних інтересах).

Для членів законодавчих органів система декларування часто прописана у внутрішніх правилах, за якими парламентарі зобов'язані звітувати. Наприклад, у Німеччині цей обов'язок прописана в німецькому аналогу закону про Регламент. При цьому чиновники, що працюють у виконавчій владі, і судді декларації не подають взагалі. Тим не менш в 2012 р. президент Німеччини Крістіан Вульф подав у відставку, після того як прокуратура і ЗМІ запідозрили його в корупції.

Спочатку, будучи прем'єром Нижньої Саксонії, чиновник взяв пільговий кредит в 500 тис. євро, ввівши в оману земельний парламент і скориставшись особистими зв'язками. Крім того, компанія Audi безкоштовно надала сім'ї Вульфа автомобіль Audi Q3 напрокат, причому зробила це ще влітку, за кілька місяців до того, як модель офіційно вийшла на ринок. Президент подав у відставку, але при цьому суд першої інстанції його виправдав, а прокуратура опротестувала вердикт. Справа триває досі. Більш ніж сумнівно, що навіть при гипероткрытости е-декларування по-українськи прокуратура наважиться розпочати справу проти кого-або з вищих чиновників, у всякому разі таких прецедентів немає.

У США про необхідність запровадити систему декларування для деяких федеральних чиновників першим заявив один з найбідніших американських президентів Гаррі Труман. Але зміни відбувалися повільно. У 1965-му Ліндон Джонсон представив документ, за яким державні службовці повинні були декларувати свій фінансовий стан.

Потім, у 1978-му, Конгрес прийняв Акт про етику в уряді, який залишається в силі досі і згідно з яким федеральні службовці всіх гілок влади повинні декларувати свій фінансовий стан. Тим не менш, хоча в Америці є особливі вимоги до декларування доходів чиновників, та ж так звана кандидат у президенти Хілларі Клінтон має стійку репутацію корумпованого політика (принаймні, серед прихильників республіканців), але до суду справа так і не доходила.

Крім того, на відміну від України в США не всі декларації вищих чиновників знаходяться в публічному доступі. У 2000 р. майже на 20 тис. опублікованих декларацій доводилося 280 тис. конфіденційних звітів про фінансовий стан. Втім, хоча чиновники піддаються додатковому контролю, про доходи перед податковою службою звітують всі американці. А це докорінно змінює підхід до "чужих" доходів. Ніякого зворушення, мовляв, вміють крутитися, незрозумілі заробітки посадовців у американців не викликають, і вони активно стукають у податкові органи. І досить успішно.

Так, наприклад, екс-начальник контррозвідувального центру ЦРУ і російський шпигун Олдріч Еймс, заарештований у 1994 р., привернув увагу спецслужби до своєї персони, коли виявилося, що за "незрозумілі" гроші він раптом купив будинок в околицях Вашингтона за $540 тис. готівкою, придбав на ім'я своєї дружини ферму і дві квартири, обзавівся автомобілем "ягуар" і предметами розкоші на суму $455 тис., скупив на біржі акції загальною вартістю $165 тис. Арешт, суд і довічне ув'язнення разом з конфіскацією поставили крапку в кар'єрі самого успішного російського шпигуна. Загалом, повчитися в американців є чому. Правда, не тільки в сфері декларування, але і використання зібраної інформації.

В Україні навіть директор НАБУ Артем Ситник впевнений, що впроваджувати загальне декларування поки рано, а коли прийде час — не каже. Тим не менше за всю свою історію Україна не забиралася так далеко у справі декларування. У той же час навіть ідеальна система декларування сама по собі не засадить топових корупціонерів за ґрати. Потрібні працюють правоохоронні органи і чесні суди.

Але навіть і це не головне. Без постійного контролю громадянського суспільства жодна антикорупційна система все одно не буде ефективною. У нас поки що роль громадянського суспільства виконують професійні грантоїди-антикорупціонери, що далеко не одне і те ж.

    Реклама на dsnews.ua