Шістка б'є вальта? Як арешт Лавриновича допоможе Порошенко впоратися з Саакашвілі

В свій час "ДС" вже писала про те, що "конституційне справа" могло би стати своєрідним "Нюрнберзьким трибуналом" для Партії регіонів та всієї системи державної влади, створеної "регіоналами". Для цього, зрозуміло, однією лише посадки Лавриновича явно мало, і слідство має зайнятися не тільки їм, але і всіма учасниками того "конституційного процесу". А в їх числі одних тільки колишніх і теперішніх народних депутатів дві з половиною сотні чоловік, не рахуючи суддів, юристів та інших товаришів вагою менше.

Втім, як буде розвиватися "конституційне справа", ми поки що можемо тільки припускати, але не можна не відзначити, що арешт Лавриновича виявився для Петра Порошенка дуже вчасно. Адже вся тиждень пройшов в Україні під знаком позбавленого громадянства Міхеїла Саакашвілі, його переможного прориву через західний кордон і його наміри влаштувати продовження свого абсурдистського шоу вже в Києві в акурат у день поновлення роботи парламенту.

Не можна не відзначити, що історія з Саакашвілі в черговий раз акцентувала увагу на "нерішучого характер" президента Петра Порошенка. Влада, начебто і намагалася перешкодити Саакашвілі в'їхати в країну, але робила це як-би не своїми руками, безглуздо, нерішуче, і не даючи чітких правових оцінок того, що відбувається. Замість того, щоб устами уповноважених на це людей з числа прикордонників дати Саакашвілі від воріт поворот, влада, здається, робила все можливе і неможливе, щоб грузинський реформатор з прикордонниками навіть і не зустрівся. Тепер же, коли Саакашвілі вже в країні, ніхто знову-таки не вирішується його видворити, щоб зайвий раз не нариватися на потенційно неприємне громадську думку.

Ще одна історія, проиллюстрировавшая цю тенденцію - скандал між СБУ і "Українською правдою". Незважаючи на те, що СБУ цілком можуть бути обґрунтовані претензії, навіть не до журналістів, а до одного їх матеріалу, президент в категоричній формі заступився за акул пера, щоб не дай бог не нарватися на звинувачення у тиску на ЗМІ і неповазі до свободи слова. Адже цілком міг заявити, щось на кшталт: свобода слова для нас святе, але на державну таємницю вона не поширюється, що нормально, природно і логічно.

Причина такої нерішучості президента криється не тільки в його характері і природному бажанні будь-якого публічного політика сподобатися всім і відразу, але і в політичній ситуації. Українці, як всім добре відомо, категорично і палко не люблять будь-яку владу, і Порошенко не виняток. І тому сьогодні президент став заручником свого високого антирейтингу. Опинившись у такій ситуації він намагається завмерти і поменше рухатися в болоті антирейтингу, щоб сильніше в ньому не загрузнути. Адже зараз будь-рішуча дія, наприклад, спроба раз і назавжди поставити крапку в справі з громадянством Саакашвілі, неминуче призведе до нового зростання невдоволення і антирейтингу.

Подібна тактика, може і допомагає законсервувати рейтинг на якийсь стабільної позиції, але вкрай несприятлива для всієї вертикалі влади, яка втрачає здатність керувати ситуацією в країні, що загрожує важкими наслідками для всієї державної системи. Щоб вийти з цієї ситуації, або хоча б помітно поліпшити її, Порошенко потрібно зробити кілька речей, яких від влади виборець чекає ось вже четвертий рік. По-перше, нарешті покарати представників старої "злочинної влади", і тут Лавринович як ніколи до речі, а по-друге, посадити когось зі своїх "друзів" в рамках боротьби з корупцією.

Так що посадку Лавриновича, як і всі "конституційне справа" цілком можна розглядати як один з етапів підготовки до чергової річниці Революції, коли народ знову почне нарікати, що за чотири роки ніхто не покараний.

Єдине чим могла похвалитися влада до останнього часу в цьому ключі - це заочний суд над Януковичем (приємно, звичайно, але не дуже важливо з огляду надійної спрятанности екс-президента), який сидить у СІЗО Олександр Єфремов (справа псує те, що суд над ним, здається, завис і вирок поки не передбачається), нетривалий арешт Олени Лукаш (фактор швидше дратівливий - занадто швидко і давно її випустили). Що ж стосується умовних "посаджених друзів", то тут теж хвалитися особливо нічим. З тих високопосадовців, кого притягнуто до відповідальності (зразок Роману Насирова або Борислава Розенблата), майже ніхто не сидить і немає ніякої гарантії, що їх справи не розваляться в суді.

Тепер до переліку в'язнів можна додати Лавриновича, але принципово це ситуацію не змінить, адже вкрай важливо довести вже наявні справи до вироку суду, і пред'явити суспільству хоч одного по-справжньому посадженого "друга і соратника". Якщо все це відбудеться найближчим часом, влада отримає якийсь заряд бадьорості і схвалення суспільства, після якого можна буде, наприклад, розібратися з громадянством Саакашвілі без занадто гучних криків про "зраді" і переслідуванні політичних опонентів. Так що посадка Лавриновича для Міхеїла Николозовича не дуже хороший знак, хоча владі потрібно зробити ще дуже багато, щоб грузинський реформатор почав серйозно хвилюватися.