Кадровий хаос. Чим небезпечний швидкий перехід Генштабу на натовську J-структуру
Буквально днями перший заступник начальника Генерального штабу генерал-полковник Ігор Колесник дав велике інтерв'ю для інформаційного агентства "АрміяInform".
Судячи з масштабів, порушених у статті, це явно не рівень Колесника, а як мінімум самого начальника Генштабу, але, по всій видимості, Хомчак ще не готовий говорити навіть з власними журналістами. Але залишимо осторонь джерело, спробуємо хоча б у першому наближенні зрозуміти, яка саме готується реформа в системі управління військами.
А судячи з усього, ламати радянську систему планують грунтовно і що викликає певні побоювання - дуже швидко. Так, у статті чітко позначена дата закінчення реформи Генерального штабу - кінець 2020 р. тобто всього за рік з гаком планують кардинально перебудувати всю систему управління і стратегічного планування. Причому подається це все під соусом переходу на західну систему, так звану J-структуру. Про такий перехід говорять вже як мінімум останні два роки.
В американській термінології літера J застосовується для позначення об'єднаного штабу (Joint), який включає в себе штаби збройних сил, авіації і флоту. Причому такий штаб повинен мати стандартну структуру, яка включає дев'ять управлінь. При цьому не можна не відзначити, що перелік завдань та обов'язків співробітників кожного управління описаний в документі FM 101-5 Staff Organization and Operations, який, до речі, знаходиться у відкритому доступі.
Якісь елементи до літа 2019 р. стали впроваджуватися - так, наприклад, з'явилося управління військово-цивільного співробітництва (CIMIC). У той же час частина органів військового управління явно не відповідала західним стандартам і фактично у нас зараз існує якийсь симбіоз радянської та західної моделей. Так, наприклад, в структурі Генштабу ЗСУ, яка розміщена на сайті Міністерства оборони, департаменту Головного управління розвідки присвоєно скорочення J2. Це відповідає структурі, застосовуваної в НАТО, але не відповідає змісту - ГУР досі знаходиться в структурі Міністерства оборони України.
Однак таке неспішне просування реформи має важливу особливість, про яку говорили наші військові останні роки - країна знаходиться у стані війни і тому різкий злам системи може вкрай негативно позначитися на керованості не тільки угруповання на Донбасі, але і збройних сил в цілому.
А тепер нове військово-політичне керівництво поставило вкрай амбітний план - в дуже короткий термін змінити буквально все. Але є багато зауважень. Наприклад, відсутність кадрів - для того, щоб підготувати тлумачного штабного генерала потрібно дуже багато часу. І дуже рідко буває таке, що бойовий генерал за роки війни виріс з полковника до генерала, може освоїти штабну премудрість. Тим більше за натовськими стандартами.
Мало того, генералів чисто української генерації у військах не те що мало, а дуже мало - фактично їх можна перерахувати по пальцях однієї руки. І можна сміливо говорити, що ні в кого з них немає західного штабного освіти.
Фактично виходить, що за всім цим фасадом реформ криється проста перестановка кадрів з перейменуванням посади, але із залишенням тих же функцій. І так - це чудова ширма для позбавлення від неугодних генералів. Чого вартий, наприклад, історія з вигнанням з військової служби колишнього начальника Генерального штабу генерала Віктора Муженка. Якщо хто не звернув увагу, в указі президента написано - "у зв'язку з проведенням організаційних заходів".
Тобто для людини з колосальним бойовим досвідом зразка 2014 і 2015 рр .. просто не знайшлося місця в новій структурі. Виходить, що ми знову будемо набивати шишки і робити помилки, які вже були проаналізовані і враховані Муженко у своїй роботі? Думаю, не зайвим буде нагадати, що цей досвід унікальний - той же нинішній начальник Генштабу у своїй скарбничці управління військами має досвід лише керівництва армійської угрупуванням в не самої вдалої операції ВСУ під Иловайском в серпні 2014 р. Після чого військами він не керував - не радянській, не за натовською методикою.
Ніхто не сперечається, що зміни в армії вже назріли і перезріли. Але тут накладається і інший фактор, про який я вже згадував, - ведеться війна. Кремль явно не відмовився від силового варіанту вирішення "українського питання" (чого варта тільки постійне посилення угруповання на кордонах і в окупованому Криму) і тому за будь-якими рішеннями у військовій сфері з-за кордону стежать дуже ретельно.
Тому дуже важливо вибрати темп реформ, який би не вплинуло на боєздатність армії в цілому. А поки прихід нового керівництва як-то не дуже позитивний. Починаючи від відмови від подальшого впровадження прогресивної системи живлення до призупинення закупівлі вкрай необхідного озброєння та обладнання для армії. А зараз до цього всього додається і кадровий хаос. Вже сьогодні зняті з командування частина командирів бригад, відбулися серйозні зміни і безпосередньо у Генштабі - тих генералів, кого не звільнили, пішли в запас самі. А є ще ті, хто пішов у велику політику.
Поки все це можна списати на мутний період "міжцарів'я". Однак, що будуть робити "нові-старі" особи, коли вперше реально зіткнуться з загостренням на фронті, поки рішуче незрозуміло. Єдине, що можна сказати в їх виправдання, що вони генерали світу, а не перемоги. Адже політичне керівництво країни з кожної трибуни заявляє, що війна на Донбасі буде завершена до кінця поточного року.
А далі, цілком ймовірно, з'явиться можливість займатися штабний реформою. Дивись в армії з'явиться і "зайве майно" - адже не дарма вже анонсовано створення Директорату з питань національної безпеки і оборони в Офісі президента України, який, судячи з усього, очолить фахівець по роботі з таким майном - відставний полковник Іван Апаршин.
