Je suis Лещенко. Хто підставив з е-декларуванням всіх антикорупціонерів

Корупція — це корозія влади. Саме це красиве метафоричне і не надто наукообразное визначення приходить на розум кожному, кому довелося повчитися в Академії держуправління при президентові України
Фото: УНІАН

Метафора ця, перекочувала в праці українських теоретиків державного управління зі сторінок їхнього російського колеги Олександра Кірпічнікова, дійсно досить вдала. Властивість корупції роз'їдати і владну вертикаль, і моральні підвалини чиновників і справді дуже нагадує пожираючу, здавалося б, незламний метал іржу. Ось тільки красива метафора, до того ж вирвана з контексту, — це завжди ризик не побачити за зовнішнім блиском всю глибину явища.

Не уникнув цієї пастки і український обиватель, в голові якого корупція — явище, пов'язане виключно з можновладцями. Мовляв, нагорі все крадуть і з-за цього страждають і бідують прості і апріорі кристально чесні люди. Отже, боротьба з корупцією суть боротьба з знахабнілими і разжиревшими чиновниками. Про те, що тотальна за охопленням і астрономічна за масштабами корупція в системі влади природним чином виростає з поживного грунту всього українського суспільства і цим же грунтом постійно підживлюється, згадують не дуже часто.

Таке спотворене розуміння корупції та боротьби з нею особливо наочно проявило себе на тлі останнього скандалу з законом про розширення електронного декларування на громадські організації професійних антикорупціонерів. Те, що самі професійні антикорупціонери, які мають у країні певний медійний вагу і навіть своїх представників у парламенті, без особливої привітності зустріли новину, що заповнювати е-декларації доведеться і їм, цілком природно. По-перше, для будь-якого українця, який з молоком матері парадигму "моя хата з краю", чесно виставляти все нажите непосильною працею на загальний огляд — щось схоже стриптизу і психологічно неприємно. По-друге, вишукувати корупційні багатства інших і гнівно їх викривати — це одне, а пояснювати бідному українському суспільству, звідки в тебе квартира, машина і інші матеріальні блага, навіть якщо вони і правда нажиті чесною антикорупційним працею, — зовсім інше. Тим більше якщо у представників цього суспільства відповідь на питання, як у когось з'явилося щось дороге, вже готовий і навіть у двох варіантах: "вкрав" і "насосала".

Ну і по-третє, сформована ще у часи раннього кучмізму тотально корумпована система організації життя в нашій країні передбачає, що корупційні грішки є за душею якщо не кожного, то у переважної більшості. Ну хто, скажіть, не отримував хоч якийсь період життя зарплати "в конверті"? Так що публічна декларація своїх доходів пов'язана з ризиком в один момент переміститися з категорії антикорупціонерів у категорію корупціонерів. Що, власне, вже відбулося з деякими нашими особливо успішними антикоррупционерами і без е-декларацій.

Ефект Лещенко

Персона, напевно, самого "успішного" українського антикорупціонера Сергія Лещенка, якому вдалося журналіста-розслідувача дорости до народного депутата, щоб вже в якості політика "зашквариться" на корупції, грає в історії з е-декларуванням далеко не останню роль. З одного боку, перебуваючи в президентській фракції, Сергій Анатолійович зайняв відверто опозиційну до глави держави позицію, а з іншого — сам став учасником гучного скандалу зі своєю 192-метрової квартирою. Цей скандал, в свою чергу, потягнув і інші, вже трохи менше — з квартирою соратниці Лещенко Світлани Заліщук, будинком ще одного професійного антикорупціонера Віталія Шабуніна і т. д.

Те, що в кінці кінців Лещенко навіть отримав довідку про те, що він не корупціонер, ситуацію ніяк не змінило. В очах громадськості щасливий володар квартири вартістю $300 тис., що абсолютно недоступна для переважної більшості українців, вже назавжди буде ще одним нардепом-корупціонером. Що б не говорили на цей рахунок суди і правоохоронні органи. І саме це "чудесне перетворення" борця з корупцією в корупціонера стало головним прецедентом, яким можна пояснити необхідність введення е-декларування для антикорупціонерів і журналістів. До останніх, правда, справа не дійшла, але це тільки поки.

У той же час опозиційність Лещенко та його товаришів дає антикоррупционерам підстави говорити, що історія з декларуванням — помста можновладців знахабнілим антикоррупционерам. Те, що наші можновладці цілком здатні подібним чином мстити, — виключати, звичайно, можна, але факт сумнівність походження знаменитої лещенковской квартири це жодним чином не заперечує.

Хтось навіть зможе припустити, що Лещенко своїм "зашкваром" з квартирою підставив всі антикорупційні громадські організації, які потрапили під молот декларування. Але це не зовсім справедливо. Насправді вина Лещенко лише в тому, що він надто високо злетів, потрапивши в якості нардепа і публічного політика під мікроскоп недоброзичливців, яких вистачає у будь-якого учасника політичної гри. А особисто Лещенко нічим не краще і не гірше за інших колег-антикорупціонерів, ні пересічних громадян, які живуть в умовах соціального корупційного договору і не надто поспішають вимагати собі, наприклад, білих зарплат, розуміючи, що матеріально від цього тільки програють.

На одному гектарі

Але повернемося до решти антикоррупционерам, обуреним необхідністю заповнювати е-декларації. Серед їх претензій до нового закону навіть не сама необхідність звітувати про своїх фінансах — виступати публічно проти подібного вони не можуть за визначенням. Антикорупціонерів обурює те, що їх звіти повинні бути публічними. Мовляв, немає такого ні в одній країні світу, оскільки публічні декларації можуть бути інструментом впливу на антикорупціонерів.

Але і це не найголовніше. Найбільше антикорупціонерів обурює те, що їх поставили в один ряд з їх жертвами — державними чиновниками. Тобто тепер більше немає тієї прірви, яка повинна розділяти чиновників, які за логікою антикорупціонерів всі поголовно нечисті на руку, і святих антикорупціонерів. Тепер і те й інше — суть одне. Німб останніх захисників правди цинічно зірвано і утоптаний у бруд.

Однак німб у наших антикорупціонерів ніколи не був чистеньким. Справа в тому, що в суспільстві тотальної корупції, яким є українське, антикорупційна діяльність несе, як це ні парадоксально, високі корупційні ризики.

Коли корупція — не надзвичайний випадок, а в більшій чи меншій мірі буденне явище в житті кожного громадянина, для будь-якого професійного антикорупціонера занадто велика спокуса "мочити" одних корупціонерів за гроші і за замовленням інших корупціонерів, щоб потім по замовленню вже "замочених" мстити тією ж монетою попереднім замовникам. В таких умовах антикорупційна діяльність стає потенційно достатньо прибутковим корупційним бізнесом, і від цього ризику нікуди не дітися.

До того ж на боротьбу з корупцією в країні, де схеми розпилювання різного роду бюджетів давно поставлено на потік, західні грантодавці виділяють вельми солідні суми, що створює нові корупційні ризики дерибану вже антикорупційних грошей.

Так що, як би не хотілося антикоррупционерам, щоб їх і близько не ставили поруч з "підопічними" і вже тим більше не порівнювали, такі порівняння несе саме життя. І справа Лещенко та його соратників зайве тому підтвердження. Таким чином, своя логіка в е-декларуванні для професійних борців з корупцією є.

Агенти впливу

Те, що українське суспільство більш-менш з розумінням поставилося до залучення антикорупціонерів до е-декларуванню та захищати їх не впало, було дещо нівельовано заступництвом Європейського Союзу. У Представництві ЄС в Україні новий закон був названий "кроком назад", оскільки "члени громадянського суспільства відіграють життєво важливу роль у забезпеченні прозорості".

Наших європейських друзів тут цілком можна зрозуміти, адже фінансуються західними грантами антикорупціонери — їх агенти впливу, як би не коробило від цього не зовсім політкоректного словосполучення. І їм нічого не залишається, окрім як захищати "своїх людей".

Правда, в Представництві ЄС дещо заплуталися в поняттях — повністю ототожнювати професійних борців з корупцією з громадянським суспільством навряд чи виправдано. Та й необхідність публічно декларувати свої доходи і майно як раз і є забезпеченням тієї самої прозорості, про яку говорить Представництво ЄС в Україні. Немає нічого поганого в тому, щоб люди, офіційно проголосили себе у тотально корумпованому суспільстві абсолютно чесними, пройшли перевірку на прозорість нарівні з державними чиновниками.

До речі, зовсім скоро, з 1 квітня 2017 року, нас всіх чекає продовження історії з е-деклараціями. До цього терміну про свої доходи та майно доведеться відзвітувати всім держслужбовцям, депутатам місцевих рад, всім поліцейським, працівникам охорони здоров'я та освіти. І є велика підозра, що ці дані можуть затьмарити скандал навколо декларацій професійних борців з корупцією.