Луцький теракт. Україна забула вибачитися перед Польщею, і Путін тут ні при чому
Служба безпеки ізраїльської авіакомпанії "Ель-Аль" щорічно влаштовує між своїми філіями по всьому світу конкурс на кращий план теракту. Задумки з шорт-листа тестуються в реалі, автори найбільш успішних ідей отримують заохочення, а можливості для їх здійснення перекриваються. Після терактів 11 вересня 2001 р. разведсообщество США зверталося за допомогою до голлівудським режисерам з пропозицією пофантазувати на тему наступних атак (та й самі тарани веж-близнюків були, що називається, з мотивів).
Польське консульство у Луцьку спокійно обстріляли з гранатометаа...
Спецслужби і правоохоронці. Країни, яка третій рік воює. Після вибухів і спроб вибухів у кількох містах-мільйонниках. Після мутної історії з "мухою", ледь не залетевшей у вікно Садового. Після "джмеля", принудившего Гіві до вічного дотримання Мінських угод. Не підозрюють. Що "мухи" з "шмелями" та іншої реактивної живністю, расплодившейся в невідомих кількостях, цілком собі підходять не тільки на роль волини для "стрілець" в стилі 90-х, але і в якості дешевого інструменту міжнародних відносин. Диппредставництва - пріоритетні цілі? Нєє, не чули. Ну і що, що конфлікт гібридний? Те, що у нас за великим рахунком відносно низький рівень терористичних загроз, - це не так заслуга спецслужб, як результат мовчазного консенсусу. Причина, по якій Путін утримується від масового терору проти України, по суті, та ж, яка змушувала Гітлера утримуватися від застосування бойових отруйних речовин проти союзників: страх "відповіді".
Тим не менш обстріл польського консульства у Луцьку, таким чином, в черговий раз ставить питання про здатність української влади здійснювати суверенітет над власною територією, лише тиждень тому актуалізована вбивством Дениса Вороненкова
Зрозуміло, це питання без російської "допомоги" взагалі не піднімалося б. Але у міжнародного співтовариства - як політичного, так і ділового - є одна дуже неприємна особливість: воно розуміє ваші проблеми, але не робить їх причини поблажок. Грубо кажучи, можна скільки завгодно співчувати сомалійцям, чиє держава розпалася за активної підтримки ззовні, і розуміти, що піратство в районі Африканського рогу стало наслідком цього розпаду, але шкодувати піратів?!
Гірше того, сам факт застосування армійського озброєння в глибокому українському тилу наводить на дуже сумні думки про можливі канали контрабанди подібної зброї на Захід, тобто в ЄС. Напередодні чергових раундів голосування з питання безвиза і через лічені дні після оголошення примірного графіка цих раундів - дивовижний збіг. Але продовжимо думку: якщо у цей раз сплив гранатомет, то хто дасть гарантію, що в наступний раз не спливе ПЗРК? А адже таку конспірологію розкрутити буде нескладно, тим більше що на неї в силу громадського резонансу можуть повестися навіть ЗМІ, абсолютно з Кремлем не афілійовані. І тут дуже до речі пригадується, що Конгрес США особливо обумовлював заборону на постачання "стінгерів" в Україну. Це цілком вкладається в стандартну російську схему захисту (причому не тільки у справі про збитий малайзійського "Боїнгу"): "Усі так роблять. Ну як мінімум не тільки ми".
Однак це ще не все. Посол у Варшаві Андрій Дещиця назвав обстріл польського консульства в Луцьку "атакою на польсько-українські відносини". Зрозуміло, він правий. Пониження градуса співпраці і створення постійних громадських і політичних непорозумінь між Україною і Польщею - очевидна частина кремлівського сценарію. Елементи цієї стратегії - кладбищенско-памятниковая війна, інциденти з участю різних радикалів, посилення тиску на історичні больові точки (Волинь і "Вісла", УПА і Армія Крайова, Бандера і Пілсудський). Крім очевидного "розділяй і володарюй", тут є і розрахунок на девальвацію легітимності українського керівництва, "не бажає відновлення історичної справедливості" і "боїться поставити поляків на місце" в очах жителів заходу країни.
Зрозуміло, Кремль працює і з польською стороною. Ось тільки про його зв'язки з тамтешніми радикальними рухами і персонами відомо чимало, причому цей масив постійно поповнюється новими розслідуваннями. А головне - ця інформація цілком доступна української аудиторії. Але чи багато відомо про те, як за згодою, з примусу або втемну росіяни використовують українських радикалів? Має доступ до цих історій середньостатистичний поляк? Немає. Але він дивиться новини. І навряд чи буде зворушений обуренням президента Порошенко або поясненнями міністра Клімкіна.
Тому що середньостатистичний поляк - і навіть чиновник, який, начебто, орієнтується в ситуації краще - чекає вибачень. Ще раз: за інцидент у Луцьку Україна повинна принести Польщі офіційні вибачення. Мала. Відразу
І щоб саме з цих вибачень починалися випуски новин. І щоб ці вибачення прозвучали до того, як МЗС Польщі викликав Дещицу на килим. Адже це, чорт візьми, так просто і так природно: попросити вибачення за неприємність, що трапилася нехай не з твоєї вини, але в твоїй юрисдикції.
Але немає. Ми не зволили ні освоїти цього правила етикету раніше, ні наслідувати йому тепер. І в результаті агітка "Волинь" отримала шикарне продовження в реалі - адже обстріляно-то консульство не де-небудь, а в Луцьку.
Я допускаю, тим не менш, що природа того, що сталося - не політична, не диверсійно-терористична, а виключно кримінальна. У мене на руках немає фактів, що свідчать про це. Але обставини (постріл в порожнє службове приміщення, сім'я консула живе в іншому крилі) дозволяють припустити і такий мотив, як особисті образи, неприязнь, помста або попередження. Тим більше що диппредставители сусідніх з нами країн - так і наші - за останні десять років неодноразово виявлялися фігурантами кримінальних хронік. В їх активах були і "ліві" візи, і контрабанда. Але поки йде слідство, офіційним особам варто ретельно зважувати кожне сказане слово, озвучуючи версії. Однак це теж, на жаль, не про нас. Хоча, повторюся, вибачення в перші ж години - укупі з обіцянкою поділитися інформацією і підключити польську сторону до розслідування - було б цілком достатньо. Консульства все одно б закрилися - це цілком природна реакція - але тональність жесту була б дещо іншою.
... І все-таки це не знімає питання про те, чи готові наші спецслужби слухати дилетантів, "знаючих" і знають, як організувати теракт, а головне - вживати заходів? Адже в умовах нинішнього конфлікту атаки на "м'які цілі - від шкіл і лікарень до дипломатичних місій більшості держав - здатні розгойдати ситуацію куди більше, ніж бої в Авдіївській промке. Вантажівка в натовпі, стрілянина в метро, міна в урні, пожежа на станції аерації - дофантазируйте самі.
