Ізраїльський шлях. Чому Захарченко знову злякався великого наступу ЗСУ

У той же час загострення цілком укладається в логіку розвитку подій, як вже писалося неодноразово - у наших бійців на "нулі" ротація. Причому ротація вкрай нестандартна. Так, вперше за півтора року виведені майже всі механізовані бригади (72-а, 14-я і 92-я), на їх місце зайшли бригади десантників, НГУ, а також мотопехота (за винятком хіба що приморського напрямку, де, як і раніше, оборону тримає морська піхота). Цікаво, що немає ніяких відомостей про те, що виводилися танкісти й артилеристи з зони зіткнення, мабуть, у них просто планова ротація.

По-друге, кардинальним чином змінено штаб угруповання АТО - знову-таки вперше її очолив генерал не армійців, а з десантників - генерал-лейтенант Михайло Забродський. Причому бойовий генерал, що виріс у званні вже "на війні" і здатна приймати самостійні рішення в будь-якій обстановці (прикладів тому безліч, починаючи з вересневого рейду 2014 р.)

Зрозуміло, що під себе він формує і інші органи керування - так, днями стало відомо про нового спікера штабу АТО і начальника прес-служби. Зрозуміло, що більш серйозні призначення навряд чи скоро потраплять у ЗМІ.

Оцінюючи нові призначення, починає складатися думка, що Україна пішла по шляху Ізраїлю. Саме там у 1953 р. після призначення начальником генерального штабу Моше Даяна змінилися підходи до формування армії як такої. Даян виходив з принципу, що "головне - забезпечити просування правильних командирів, а вже вони забезпечать все інше".

І понині в ізраїльській армії діє такий спосіб планування операцій: відповідальність за планування знаходиться у виконавця, центр просто ставить директиву і вимагає звіту - або про досягнутий прогрес, або про виниклі проблеми. Самостійність та ініціатива у всіх підлеглих інстанціях всіляко заохочується.

І ще цікавий момент - після того як офіцерові виповнюється 40, як правило, він виходить у відставку на хорошу військову пенсію, переходячи в резерв. Даян вважав, що армії потрібні молоді офіцери, більш сприйнятливі до свіжих ідей, тому в регулярній армії генералів старше 45 просто не було, він сам пішов на громадянку в 43 роки.

Повертаючись до Донбасу і подіям останніх днів, відзначимо і ще один важливий момент - майже відразу після призначення нового командувача силами АТО змінилися і "точки докладання зусиль" - "загули" вже призабута Светлодарская дуга і район Волноваха - Докучаєвськ. Причому, як це частенько бувало і раніше, бойова активність тут майже не потрапляє в офіційні зведення та висновки можна робити майже виключно по постам місцевих жителів у соцмережах.

Тим не менше можна говорити, що противник активно застосовує 82-мм і 120-мм міномети, мобільні вогневі групи з БМП. Ну і, звичайно, триває війна "малих груп" - тих, що у нас звично називають "розвідувально-диверсійними".

Така "проба сил" відразу ж позначилася на наших втрати - якщо за минулий місяць загинуло 12 захисників, то за 13 днів листопада - вже п'ятеро. Причому обставини їх загибелі говорять самі за себе - снайперський вогонь противника, підриви на розтяжках у прифронтовій зоні, зіткнення з диверсантами в "сірій зоні".

Правда, в черговий раз варто відзначити, що, по всій видимості, супротивник знає щось більше, ніж ми. Інакше складно коментувати заяви ватажка самопроголошеної "Донецької народної республіки" Олександра Захарченко про "перспективу великої війни". Хоча "фюрер недореспублики" ніколи не відрізнявся особливим красномовством і логікою, проте в цьому випадку він явно "читає з папірця" і працює на Росію у вигляді надання "аргументів" перед майбутньою зустріччю Волкера і Суркова в Белграді. Ось і повторює "глава ДНР" мантри про великому наступі ВСУ.

Але наступ зараз все-таки варто визнати малоймовірним. Перш за все чітко видно, що США ведуть свою гру на Донбасі і націлилися на введення збройного міжнародного контингенту на своїх умовах (як розуміємо, вкрай принизливих для Росії). З іншого боку, українське суспільство і держава зараз не готові до деокупації тим чи іншим шляхом, а тим паче військовим, який чреватий великими одномоментними втратами. І це незважаючи на те, що про таких варіантах багато і смачно кажучи політики. На сьогодні можна сміливо говорити, що війна на Донбасі звелася до банальної війні за територію.

Населення нині окупованих районів двох областей буде найбільшою проблемою після деокупації. Ці люди (і що найстрашніше - їх діти) є жертвами соціального експерименту і будуть ненавидіти Україну до кінця своїх днів.

Нікуди не дінуться і сотні тисяч автоматів, мільйони патронів і гранат, які роками ще будуть стріляти не тільки на Донбасі, а й по всій Україні. І це навіть без урахування необхідності вкладення в дуже короткий час мільйонів доларів на розмінування території та відновлення хоча б у першому наближенні соціальної інфраструктури.