"Офшорний космос". Навіщо і як туди літають українські політики і бізнесмени
Чергову порцію офшорного компромату в інформаційний простір викинули аналітики Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань. Мова йде про так званих Paradise Papers. За усталеною традицією активними фігурантами "райських паперів" стали персоналії з України: політики, бізнесмени. Втім, між зазначеними групами людей важко буде знайти більше двох відмінностей. У всякому разі у нас.
Найближчим часом світ очікує низка викриттів і скандалів, які навряд чи будуть негативно сприйняті широкою громадськістю в Україні. Більшість наших громадян подумки так само далекі від офшорів, як останні - географічно від України. Суспільство більше займає сумочка дружини генерального прокурора або годинник на руці у депутата. А даремно.
Для простого українця офшорний інструментарій - це комерційний політ у космос: чули, знаємо, але не полетимо. Однак деякі українці все ж "літають". Як повідомляють обізнані ЗМІ, в розкритих документах засвітилися такі українські політики, як колишній нардеп-"регіонал" Антон Пригодський і колишній віце-прем'єр Валерій Вощевський. Перший відомий як постійний спаринг-партнер Віктора Януковича по грі в гольф і полюванні, часто іменувався сірим кардиналом Партії регіонів. Другий у свій час плідно потрудився на ниві будівництва українських доріг: очолював державну акціонерну компанію "Автомобільні дороги України" і навіть пару місяців покермував "Укравтодором" у 2010 р., в бутність Азарова прем'єром. Але широкій громадськості він більше запам'ятався роботою в уряді Яценюка в 2014-2015 рр., де заповнював собою квоту Радикальної партії Олега Ляшка на посаді віце-прем'єр-міністра з питань інфраструктури.
Як випливає з інформації, яка була опублікована і знаходиться у відкритому доступі, Антон Пригодський є акціонером в одній особі мальтійської компанії TUC, зареєстрованої в 2013 р. з метою здійснення судноплавної діяльності, в тому числі - придбання морських суден.
Активи компанії на кінець 2014 р. становили $6,6 млн, а збитки $25,1 тис. Останній факт дозволив не платити податок на прибуток за місцем реєстрації компанії, тобто на Мальті.
У 2015 р. ця компанія орендувала моторну яхту Santa Maria T, спущену зі стапелів нідерландськими корабелами, які спеціалізуються на будівництві елітних судів. "Човник" приблизно 37 м в довжину. Реальний власник поки невідомий. Якщо взяти на віру ту інформацію, яку в неформальних бесідах "гомонять" наші політики, один метр океанської яхти коштує нині до 3 млн євро. Тобто "Свята Марія" може потягнути на 11-12 млн євро, хоча тут важливу роль відіграє й "начинка": чи будуть застосовуватися в обробці метеорити, кістки тиранозавра або всі обмежитися економ-варіантом у вигляді золотих ручок - і ніякої розкоші... Хоча навіть мінімальна, базова вартість яхти може змусити 99% українців єдиному пориві видихнути: "О, Санта Марія, де ти?".
Щодо Вощевського, документи показали, що він фігурує в якості співвласника мальтійської компанії Marfa Holding Ltd. Природно, що ні Вошевский, ні Пригодський не є ні "гайдарами", шагающими попереду по напряму в офшорний рай, ні останніми з могікан, за якими вже всі білі і пухнасті.
Міжнародне структурування бізнесу - це поняття, яке стало невід'ємною надбудовою будь-якого українського бізнесу з оборотом від $10 млн в рік, а також політиків, яким потрібно структурувати не бізнес, а свій спосіб життя. Працює це приблизно так. Почнемо з політиків. Яхти, приватні літаки, вертольоти, будинки за кордоном. Все це майно треба обслуговувати, а для цього потрібні значні фінансові вливання, причому постійно. Для цього і створюються спеціальні офшорні компанії, які володіють зазначеним майном, або користуються ним на правах оренди/управління. Дохідна частина таких компаній формується за рахунок послуг, які вони надають іншим контрагентам. У перелік останніх можуть входити як спеціальні товарні офшорки (тобто ті, які створені для "розпилу" фінансового потоку, генерованого в Україні державними/приватними підприємствами, наприклад при експорті сировини і напівфабрикатів), або поповнюються спорідненими олігархами, для яких подібна процедура схожа поповнення рахунку мобільного телефону. В результаті журналісти скільки завгодно можуть зливати фотографії і документи, згідно з якими публічні українські політики "огинають на яхті узбережжі Сардинії" або сідають в приватний літак, годину експлуатації якого коштує до $10 тис за годину польоту, — відповідь народних улюбленців буде приблизно один і той ж: це оплатили друзі, таємні прихильники партії, родичі і т. д. Запитувати їх, за чий рахунок цей бенкет життя, безглуздо: "за все заплачено!".
Чому застосовуються саме офшорні компанії? По-перше, там практично відсутній контроль за механізмом купівлі часток. По-друге, ніхто не хоче платити податки з фіктивних послуг.
Варто помітити, що найчастіше такі фірми реєструють на людей, які "вхожі в будинок": масажистів, фітнес-тренерів, домашніх кінологів, домробітниць або таємних касирів партії, які знаходяться в тіні своїх лідерів, періодично граючи з ними в гольф, теніс та інші цікаві ігри. Очевидно, що вся ця орендована розкіш їм не належить: в кращому випадку можу запросити покататися. Вони відіграють роль формальних бенефіціарів, ширми з темної і щільної тканини.
Що стосується бізнесу, тут все складніше. Зазвичай офшорні компанії утворюють разом з "материнками" негласний, але тим не менш глибоко структурований транснаціональний холдинг. Грошові та товарні потоки тут рухаються по ланцюжку контрольованих іноземних компаній, при цьому ціновий діапазон експортних/імпортних товарів грає, як баян на весіллі: в юрисдикціях з високими податками (як правило, на батьківщині) - звужується, в офшорних - розширюється до реального ринкового рівня. Цей процес сором'язливо називають оптимізацією оподаткування, хоча мова йде скоріше про мінімізації.
Це призводить до того, що в Україні великий бізнес офіційно ледве зводить кінці з кінцями, перебуваючи в постійному контакті з офісом "великих платників податків" ГФС, де регулярно ллє сльози і скаржиться на вічний криза. Але це якщо орієнтуватися на дані балансу та звіту про фінансові результати. А якщо виходити з того, що при цьому власники деяких ФПГ можуть містити футбольні клуби, платити футболістам далеко не "бразильські" зарплати, фінансувати власні телевізійні компанії і спонсорувати політиків -"правдоруба", справи у них йдуть не так вже й погано, особливо з огляду на зростання цін на сировинні товари на зовнішніх ринках (метал, руда) і постійну девальвацію гривні.
Останній процес є фактично універсальною моделлю по здешевленню собівартості їх готового продукту (зарплата та інші платежі в Україні здійснюються в національній валюті) і за підтримки офіційної рентабельності на мінімально необхідних показниках.
Здійснюючи поставки товарів, дані компанії повинні дотримуватися методу "витягнутої руки", тобто продавати продукцію по вартості, зафіксованої поруч на ринку у компаній-конкурентів. На жаль, система трансфертного ціноутворення в Україні не працює, так само як і механізм відстеження ГФС контрольованих операцій (хоча звіти про них вже подаються не перший рік). В результаті до 30% експортного потоку осідає на рахунках офшорних компаній. Осідало б і більше, якби не банальна жадібність: на суму експорту застосовується нульова ставка ПДВ, і компанії-експортери отримують мільярдні суми відшкодування податкового кредиту з цього податку.
Горизонт експортного планування тут вибудовується під дією двох векторів: жадібності (хочеться отримати відшкодування ПДВ) і жадібності 2.0. (не хочеться платити державі податок на прибуток). "Істина", як правило, знаходиться учасниками процесу посередині (тобто на точці офіційної рентабельності 5%, хоча на фазі зростання сировинні проекти приносять все 40-50%).
Крім того, офшорні компанії застосовуються для переведення у валюту і виведення за кордон капіталу, заробленого в Україні. Для цього застосовуються договору перестрахування з іноземними страховими компаніями, угоди з "сміттєвими" цінними паперами, оплата нерезидентам якихось послуг (консультаційних, маркетингових, інформаційних), купівля нематеріальних активів, роялті та франшиза.
НБУ безуспішно намагається перекрити всі ці щілини, крізь які з країни йдуть фінансові "мулли", але на практиці створює більше проблем легальному бізнесу і сумлінним інвесторам, ніж тіньовикам. Хоча останнім часом перші так схожі на останніх, що й не відрізниш.
В результаті "офшоризации" транснаціонального бізнесу за останні кілька десятків років у низькоподаткових юрисдикціях осіло приблизно $32 трлн, у тому числі з України $167 млрд. Не важко підрахувати, що в разі оподаткування останньої суми ставкою податку на прибуток у розмірі 18% (на даний момент, адже було і вище) центральний державний бюджет міг би додатково отримати $30 млрд.
До пори До часу офшори свято зберігали таємниці своїх компаній. Велика частина інформації з них, включаючи дані про власників (кінцевих бенефіціарів) та директорів, не знаходиться в публічному доступі і може бути частково надана при офіційному запиті. Але не завжди. На Кайманових островах, наприклад, при оплаті $30 можна отримати коротку інформацію про фірмі, але без зазначення її вигодонабувачів та менеджменту. Останнім часом ситуація почала поступово змінюватися. У відкритому доступі вже є частина реєстру компаній. Правда, ще часто відсутня система пошуку за прізвищем власника/директора, що значно ускладнює процедуру легалізації. Велика частина реєстрів залишається закритою.
Читайте також: "УКРАЇНЦІ НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ ПЛАТИТИ ВИСОКІ ПОДАТКИ"
Недавню витік інформації про власників офшорних компаній ніяк не можна назвати випадковою. Справа в тому, що відмивання капіталів призводить до поглиблення нерівності у країнах, що загрожує глобальній дестабілізацією, в результаті якої розвиненим країнам доводиться витрачати на усунення системних ризиків трильйони доларів і євро, але вже своїх бюджетних коштів. Крім того, офшорна система вимиває податкову базу розвинених країн, так як для забезпечення моделі суспільства "серединних доходів" потрібно все більше і більше фінансових ресурсів. Як наслідок - ті ж США неодноразово змушені піднімати верхню планку свого суверенного боргу, а це вже загрожує системі загальносвітової стабільності. Чи Не занадто велика ціна у цього свята життя, подумали у Вашингтоні і трохи в Брюсселі? Тим більше що всі активи в офшорах номінуються в євро і доларах, а не панамських бальбоа, а значить, відстежити транзакції не складе особливих труднощів, адже вони все одно проходять через систему SWIFT і західні банки-кореспонденти.
Стосовно України це означає, що наша країна повинна чітко виконувати рекомендації Бюро європейських радників з деофшоризації бізнесу і в кінцевому підсумку запровадити мінімальний стандарт (БЕПС) з протидії розмивання податкової бази і виведення прибутку з-під оподаткування. На практиці це повинно призвести до прийняття нових алгоритмів розрахунку бази оподаткування контрольованих іноземних компаній; зміни системи трансфертного ціноутворення; перегляду міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування; перегляду статусу постійного представництва компанії-нерезидента; приєднання України до єдиної міжнародної системи обміну податковою інформацією.
