Багаті заплачуть. В Україні починається сезон полювання на товстосумів
Чиновники розробили законопроект, згідно з яким фізичні особи, які отримали істотний рівень доходу або є кінцевими бенефіціарами великих платників податків, будуть зобов'язані подавати щорічну декларацію про майновий стан і отримані за звітний період доходи.
Визначено і критерії "крупності". Так, якщо громадянин України володіє 10% і більше статутного капіталу компанії нерезидента, чий дохід за минулий податковий період (календарний рік) перевищив 10 млн євро, то він буде зобов'язаний пройти процедуру декларування. Крім того, фізична особа, що отримала в минулому році 50 млн грн і більше цієї суми, також відноситься до "крупнякам".
Виявлені завдяки законопроекту "великі" платники податків стануть не тільки звітувати перед державою, але і ще будуть зобов'язані виконати легкий "стриптиз": державні контролюючі органи отримають практично повний доступ до інформації про їх банківських рахунках і вмісту банківських комірок. Автори законопроекту обіцяють все в рамках пристойності, але ми то знаємо, що подібні втіхи з державою завжди закінчуються практично повній "оголенням".
У пояснювальній записці до законопроекту Мінфін призводить і нехитре "техніко-економічне обґрунтування свого інтелектуального продукту. У 2016 р., як показав сезон здачі декларацій фізичними особами, 63 з них задекларували свої доходи на загальну суму 7,658 млрд грн, або в середньому 121,5 млн грн на брата. У результаті подання цих декларацій Державна фіскальна служба додатково нарахувала 225,2 млн грн прибуткового податку (за 3,5 млн грн на декларанта) та 26,6 млн грн військового збору.
Сам по собі податок є досить вагомим елементом у структурі доходів державного бюджету. За даними ГФС станом на 01.12.2017 р., загальний обсяг податкових надходжень, зібраних ГУ ГФС в зведений державний бюджет України, склав 474,4 млрд грн, в тому числі прибутковий податок 66,7 млрд грн, або більше 14%.
При аналізі даного законопроекту виникає саме той стан, який прийнято називати "змішані почуття".
З одного боку, збільшувати податкові надходження до бюджету - справа корисна і важлива. Пошук товстосумів на предмет вивертання кишень на користь державного бюджету справу не тільки корисне, але і "святе" в розумінні основної маси населення.
З іншого боку, затівати окремий законопроект, який буде регулювати життя приблизно 100 чоловік... Легше було їх всіх зібрати в одному київському ресторані і дивлячись в очі запитати про доходи. Товстосум нині суцільно червонокнижний пішов, майже як карпатська рись: хутро цінний, але поки на шубу назбираєш, всі Карпати доведеться пронизати.
Так і ККД закону так собі. Якщо органи ДФС донарахували всього 225,2 млн прибуткового податку, то це приблизно 2,9% від задекларованого доходу. Виходить, більшу частину податків великі "фізики" заплатили самі.
Швидше за все, мета законопроекту полягає не в декларуванні доходів, а в декларування майнового стану. Як показала практика "очищення банківської системи", жоден власник збанкрутілого банку не поніс покарання за розорення свого фінансової установи. А адже чинне законодавство передбачає не лише кримінальну, а й що важливо для вкладників, матеріальну відповідальність за доведення банку до стану неплатоспроможності. Тим не менш, все майно та активи бенефіціарів банків, кинувших українців на мільярди гривень, що залишилися при них. Чого не скажеш про вкладників, багато з яких втратили багаторічних заощаджень.
Та ж сама ситуація спостерігається і в інших секторах економіки, де розоряються великі підприємства, авіакомпанії, туристичні агентства. І скрізь кінцеві бенефіціари виходять сухими з води.
Основний фінансовий потік виводиться завчасно на запасні аеродроми, а для спілкування з розлюченими клієнтами та правоохоронними органами залишається "терпильный менеджмент". В країні вже сформувався цілий прошарок "Зицпредседателей Фунтів", які "сиділи" за Кучми, Ющенка, Януковича.... Щоправда, термін "сиділи" занадто гучний для нашої системи боротьби з економічними злочинами: так схожі на допити і все. Виявлення прихованих бенефеціарів ключових бізнес-систем допоможе не тільки відстежувати кінцеву станцію фінансових потоків, але й залучати реальних власників до відповідальності за навмисне доведений до банкрутства бізнес.
Можливо, тоді такі фрази, як "борги віддають тільки боягузи" і "кому я повинен, всім прощаю", кануть в Лету.
Теоретично виявлення ланцюжка контрольованих іноземних компаній (КІК) допоможе більш ефективно відстежувати відтік капіталу за рубіж, а також невраховану експортну виручку і прибутки від продажу активів в Україні. В даний час через систему КІК переміщуються 30-40% неврахованої експортної виручки, що осідає на рахунках компаній-нерезидентів, які виступають у ролі торгових "прокладок". Як правило, ці компанії розміщуються в юрисдикціях з низькою податковою базою, де не потрібно платити податок на додану вартість, а ставка корпоративного податку на прибуток коливається від 0 до 5%. Таким чином, тільки за допомогою застосування спеціально створених іноземних компаній, власники наших фінансово-промислових груп можуть знизити податкове навантаження з 38% в Україні (ПДВ + податок на прибуток) до максимум 5% у спеціальних юрисдикціях, деякі з яких навіть не віднесені до категорії офшорних.
На жаль, ні повноцінної системи обміну інформацією з іноземними податковими органами, ні ефективної моделі трансфертного ціноутворення з застосуванням механізмів контролю КІК, ні майнової відповідальності фізичних осіб - бенефіціарів за їх платоспроможність бізнесу в Україні, у нас поки немає, причому навіть на рівні реальних законопроектів. Більш того, наша країна в повній мірі не імплементувала стандарти БЕПС, покликані боротися з розмиванням податкової бази і адаптовані в більшості розвинених країн світу, в тому числі, як це не парадоксально і в РФ, яка приєдналася до європейських стандартів у минулому році. Зате є законопроекти, подібні згаданого вище, які будуть подані суспільству під пікантним соусом боротьби з корупцією, незаконним збагаченням і відмиванням доходів, отриманих незаконним шляхом.
Незважаючи на певну здравость ідеї, не можна виключити, що прихована мета такого законопроекту, - це примус бізнес-еліт до лояльності напередодні нового політичного циклу. Мовляв, ми знаємо, скільки у тебе грошей на рахунках, у клітинках "портретів роботи Пабло Пікассо", стародавніх мощей та іншого "скромного чарівності буржуазії".
Так і ми можемо збанкрутувати твій банк або авіакомпанію буквально двома-трьома нормативними документами (навіть не законами) державного регулятора.
А там доведеться відповідати за банкрутство і сказати "я не я і кінь не моя" вже не вийде. Так що на майбутніх виборах нашим товстосума краще буде "прикинутися дрантям і не відсвічувати" або робити правильні ставки.
Посудіть самі. Якщо законопроект буде прийнятий найближчим часом, то перше декларування буде проведено в 2019 р. за підсумками 2018-го, тобто якраз перед черговими виборами.
Серед сукупності проблем, які сковують наш рух вперед, як пута на ногах біля коня, в контексті даної статті хотілося б виділити наступні: мінімізація майнової нерівності та соціальної несправедливості; анемія громадянського суспільства в частині його сенсорного сприйняття дійсності; неефективна політична надбудова, яка являє собою потворний сплав політики і бізнесу.
Дивно, але багато настільки глобальні на перший погляд проблеми, можуть ефективно вирішуватися, в тому числі з допомогою реформи системи адміністрування прибуткового податку та обов'язкового декларування.
В першу чергу, якщо ми говоримо про багатих і їх деклараціях, то необхідно вводити прогресивну шкалу оподаткування з 18% (мінімум) до 50-60% у разі отримання доходів понад 50 млн грн на рік. Причому мінімальну ставку не можна застосовувати для оподаткування мінімальних зарплат. Виходить абсурдна ситуація: спочатку держава забирає прибутковий податок, а потім платить субсидію на комунальні послуги. Не менш абсурдно оподатковувати дохід фізичної особи, який отримує десятки мільйонів гривень на рік за ставкою, яку застосовують до доходів людини, що живе від зарплати до авансу.
Крім того, до тих пір, поки ми не прийдемо до необхідності самостійної сплати прибуткового податку за підсумками року (зараз податок утримує роботодавець), простий українець ніколи не відчує справжню ціну держави і у скільки обходиться йому утримання чиновників. Зараз для нього - це не більше, ніж абстракція: просто за народні гроші. А не знаючи особисту ціну управління країною, неможливо й визначити індивідуальну ціну помилки на виборах.
Що стосується боротьби з неефективною надбудовою. Давність і глибина ерозії не дозволяє її вилікувати звичайної гомеопатією, тобто декларуванням, що і показала система електронних декларацій чиновників і депутатів.
Тут потрібні більш радикальні заходи. Наприклад, введення кримінальної та фінансової відповідальності за невідповідність способу життя задекларованим доходам, щось начебто презумпції майнової винності. Чи прийняття "закону про кумівство" за аналогією з законом про "злодіїв в законі", прийнятому в Грузії. Наприклад, заявив про кумівство з політиком, закрив собі дорогу на державну службу та автоматично отримав обмеження на ведення бізнесу. Як показує грузинський досвід, тільки радикальні заходи можуть зупинити той корупційний прес, який продовжує віджимати економіку на макуху. Втім, ще питання: чи погодяться волелюбні українці жити з таким чесним, але, відверто кажучи, жорстким законам.