Позбутися від канібалізму. Як Україні почати серійно робити стовбури для гармат
Цікаво, що спроби виробляти власне танкове знаряддя радянського калібру 125 мм вже були. У другій половині 1990-х рр. Україні вдалося укласти велике замовлення від Пакистану на виготовлення 320 танків Т-80УД. Росіяни, які були прямими конкурентами українського танка на тендері для Пакистану, навідріз відмовилися від поставок танкових гармат.
Тоді силами вітчизняних заводів ця проблема була вирішена - на ПАТ "Сумське НВО" було налагоджено виробництво стволів гладкоствольних для 120-мм танкових гармат КБА-3, а їх складання з виробництвом інших деталей здійснювалося на ДП "Завод ім. В. А. Малишева". Власне, підприємство на той момент було достатньо сучасним - побудовано тільки в 1988 р. для виробництва бурильного обладнання для нафтогазової промисловості (до 2015 р. - основний замовник "Газпром"), хоча і не профільним. Але це невелика проблема, адже танковий стовбур - це по суті труба.
Хоча пакистанський замовлення було виконано, проте вже тоді виникли проблеми. Виявилося, що український клон радянської 2А46М під назвою КБА 3 володів ресурсом в два-три рази нижчий, ніж оригінал: всього близько 200 осколково-фугасних пострілів. Справа в тому, що сорт сталі, з якого виробляються радянські і російські гармати, освоєно лише на одному російському підприємстві.
Тому коли наступного разу виникла необхідність у виробництві гладкоствольних танкових гармат: після укладення контракту з Таїландом на 49 танків БМ "Оплот", виробництво довелося починати заново - на цей раз на "Старокраматорском машинобудівному заводі".
Які були успіхи, незрозуміло, але контракт був виконаний у повному обсязі. Нове дихання приватне підприємство отримало з 2014 р., коли почалося оновлення верстатного парку. Першим видимим успіхом став контракт на постачання для київського "Маяка" 120-мм стволів для мінометів М120-15 "Молот".
Потім були заяви про те, що ствол для перспективної колісної 155-мм САУ "Богдана" теж родом з Краматорська. Наскільки це правда, зрозуміти поки складно, проте факт залишається фактом - тільки на цьому підприємстві є устаткування (наприклад, спеціальний нарізний верстат з цифровим програмним управлінням ЯЖ 1975Ф3), на якому можуть виготовлятися стовбури калібром від 80 до 205 мм і довжиною до 10000 мм. тобто це майже всі наявні на озброєнні української армії артилерійські системи, виключаючи хіба що 203-мм САУ 2С7 "Півонія".
Чисто теоретично на ньому можливе виробництво гармати калібром 155-мм і завдовжки 40 калібрів (або 6200 мм). Хоча бентежить, наприклад, відсутність інформації про закупівлю необхідної для виробництва нарізних стволів великого калібру центрифуги, але тут це можна віднести на предмет як непублічності такого роду інформації оборонного характеру, так і на те, що це приватне підприємство і звітувати про закупівлі, як державне воно просто зобов'язане.
І ось буквально днями під час проведення виставки "Ліги оборонних підприємств України", що проходить у Києві, ВАТ "Старокраматорський машинобудівний завод" продемонструвало танкову гармату власного виробництва. Це не було б великим сюрпризом, якби не стверджувалося, що гармата пройшла повний цикл випробувань, витримала настріл в 700 підкаліберних снарядів з підтвердженням усіх вимог військових.
Цікаво, що наведені цифри досить вражаючі - варто нагадати, що радянські 2А46 витримують настріл в 300 підкаліберних (або 600 осколково-фугасних), а більш нові 2А46М-1 зразка 2012 р. - від 1200 до 1800 осколково-фугасних снарядів (але такі цифри досягаються за рахунок спецпокрытия внутрішнього каналу стовбура).
У разі, якщо все-таки реально вдалося досягти таких досить вражаючих результатів, то це реальний прорив. Адже 125-мм гармати є стандартними для всієї лінійки радянських танків, включаючи Т-64БВ. А саме заміна стволів для цих танків є вкрай необхідною, так як в ході бойових дій на Донбасі у 2014-2015 роках, а також подальшої навчальної діяльності багато стовбури потребують заміни.
До сьогоднішнього дня це питання вирішувалося "каннибализацией" - благо танків на зберіганні в Україні на 2014 р. було більш ніж достатньо. Але з організацією нових бригад - зокрема, ще однієї окремої танкової Корпусу резерву - практично весь готівковий парк був поставлений в дію. А значить, і ремфонд кардинально зменшився.
Другий дуже важливий момент пов'язаний з майбутнім реформуванням всього артилерійського парку. Не так давно було прийнято глобальне рішення про перехід вітчизняної артилерії на натовський калібр 155 мм. Враховуючи просто величезний парк, тільки закупівлею зразків за кордоном не обійдемося. Вже зараз почалося розгортання виробництва снарядів, ведуться роботи зі створення перспективних зразків.
А значить, нам просто необхідно мати своє виробництво стовбурів. Причому стовбурів потрібно буде багато - адже за деякими позиціями як буксируемої, так і самохідної артилерії проблеми наростають як сніжний ком. Варто згадати ті ж 2С19 "Мста-С", 2С5 "Гіацинт-С" та я вже не кажу про 2С9 "Нона".
Таким чином, початок серійного виробництва стовбурів - як нарізних, так і гладкоствольних - у значній мірі дозволить української військової промисловості позбутися залежності від російських комплектуючих. А значить, не тільки підвищити власну обороноздатність, але й вийти на міжнародний ринок модернізацій. Адже парк радянської бронетанкової техніки (насамперед танків Т-72) у світі все ще досить великий. А є ще і старенькі Т-55, які як і раніше широко використовуються в різних локальних конфліктах.
