З окупації з любов'ю. Навіщо Захарченко і Плотницький переодяглися в матір Терезу
Вожді "молодих республік" Захарченко і Плотницький вирішили ознаменувати кінець тижня "театром двох акторів", влаштувавши у Луганську спільну гастроль.
Озвучені терористичної парочкою тези, як старі, так і нові, неабияк повеселили публіку. Крім вже звичних обіцянок доосвободить Донецьку і Луганську області від "української окупації" і запевнень про двуединстве "молодих республік" при відсутності між ними будь-яких суперечностей, "новоросский тандем" розродився вельми оригінальним заявою "про початок програми гуманітарної допомоги окупованого Донбасу", тобто тієї частини Луганської і Донецької областей, яка лап російських окупантів зуміла уникнути.
Це пафосну заяву в Україні зустріли з сумішшю подиву і сміху. А ось Захарченко і Плотницький зберігали цілком серйозну міну. "Наші земляки, донеччани та луганчани, які проживають на території, тимчасово підконтрольної Україні, - заявили вони, - знаходяться в складному становищі". Мовляв, "народ Донбасу" дуже страждає під гнітом "диктаторських адміністрацій" і від "безчинства батальйонів Національної гвардії", і священний обов'язок "молодих республік" своїм братам і сестрам допомагати.
У Захарченка та Теслярської є навіть "програма гуманітарної допомоги", яка передбачає і медичну допомогу, та освітню, та виплати ветеранам, і допомога розділеним сім'ям. Для цього нібито навіть створені "гуманітарні фонди з підтримки земляків" та розроблено "спільні культурні, освітні, спортивні заходи за участю представників міст і сіл по обидві сторони лінії зіткнення".
Але і це далеко не все. "Молоді вожді" нібито вкрай стурбовані станом інфраструктури, що знаходиться на недооккупированной ними території. Про те, що вони самі її і руйнують отриманої з путінського військторгу артилеррией Захарченко і Плотницький чомусь промовчали. У цьому зв'язку ДЛНР "наполягають", щоб представників окупаційних МНС", по суті, силових структур, безперешкодно пропускали через лінію розмежування для "інспекції" стану цікавить їх інфраструктури.
Більш того, Захарченко і Плотницький вимагають пускати в Україну якісь рекомендовані ними "міжнародні організації. Слово "міжнародні" в даному випадку цілком доречно вважати евфемізмом слова "російські".
Завершується спільна заява особливо ефектним пасажем з безліччю знаків оклику: "Брати і сестри! Земляки! Жителі Маріуполя та Краматорська, Лисичанська та Старобільська, всіх міст, селищ і сіл, утримуваних Україною! Давайте об'єднаємо наші зусилля заради виживання і світу. Для боротьби з тими, хто сидячи далеко в Києві, Брюсселі та Вашингтоні, намагаються нас посварити, хто багатіє на війні. Ми з вами. Ми допоможемо".
Таке нахабство у розумної людини не може не викликати усмішку. Гуманітарну допомогу нам зібралися надавати споживачі російських гумконвоев з трирічним стажем, вожді "народу Донбасу", який вистоює стомлюючі і небезпечні черги в пунктах пропуску, щоб оформити українську пенсію та отримати можливість закупити про запас дешевими і якісними українськими продуктами.
"Гуманітарні" спільні культурно-освітні заходи навіть уявити собі страшно, хоча в цьому й немає потреби. Культурне життя в ОРДЛО йде повним ходом з піонерами, лінійками, оглядами стройової пісні, "блискавицями", танковим біатлоном та іншими радянсько-мілітаристськими розвагами для плебсу. Все це активно викладається в інтернет, мабуть, щоб "брати і сестри" не виявилися культурно обділені.
Сміх-сміхом, але на "гуманітарну" ініціативу путінських маріонеток можна подивитися і серйозним поглядом.
По-перше, ми побачили, як по той бік лінії фронту розігрують "блокадную карту" запущену деякими нашими політиками. Окупанти і колаборанти не забули скористатися розбратом і хитанням в українському суспільстві і тепер навперебій розповідають, як в Україні все погано, як там все скоро замерзнуть без вугілля з Донбасу, при цьому показуючи себе такими благодійниками. Мовляв, нічого, брати, "русский мир" вам допоможе.
По-друге, в ОРДЛО прекрасно розуміють, що ніхто з культурно-просвітницькою місією їх через лінію розмежування не пустить, так само як і з інспекцією інфраструктури. Так що їхня заява - це чистої води пропаганда, яка обов'язково потрапить у вуха цільової аудиторії.
Не секрет, що на третьому році війни більшість прикордонних районів можуть приймати сепаратистські пропагандистські канали і радіостанції, а от з українськими каналами не скрізь добре. Так що проживають у лінії фронту люди можуть і дивляться сепаратистську пропаганду, а для недосвідченого глядача невільні ЗМІ завжди виглядають привабливіше вільних. Працюють за кремлівським методичками телеканали ДЛНР показують, як все добре і правильно "молодих республіках", які у них мудрі і дбайливі вожді і як, незважаючи на війну і "підступи укропов" успішно будуються молоді, але горді республіки. Нормальне радянське телебачення.
Українські ж канали, говорять в основному про проблеми, політичних баталіях, корупції і все те, що хвилює українське суспільство. Порівняння цих двох картинок у голові недосвідченого і вимуштруваного радянською системою людини відбувається явно не на користь української версії подій. Так що немає нічого дивного, що на неокупованій території багато хто все ще чекає "русский мир", хоча здавалося б, всі ілюзії на його рахунок вже повинні бути давно розвіяні. Просто черпають інформацію виключно з телевізора ватники з задоволенням споживають звичний їм пропагандистський продукт.
Ну, і по-третє. Не дивлячись на всю очевидність абсурду "благодійності" ЛДНР, такий посил може бути позитивно сприйнятий деякими нашими європейськими партнерами, які готові вітати будь-яку, нехай навіть показушну спробу до діалогу і мирного вирішення конфлікту. Мовляв, а не такі ці сепаратисти і страшні, раз готові мириться і називають вас братами.
Так що, відповіддю на гуманітарну допомогу Захарченко та Теслярської може бути тільки наполеглива методична роз'яснювальна робота як серед своїх громадян, так і серед чужих.