Іванна Климпуш-Цинцадзе: В Єврокомісії вже відверто говорять про регрес Києва у реформах

"ДС" Нещодавно вибухнула нова криза в українсько-угорських відносинах — офіційний Будапешт звинуватив Київ у "створенні ситуації громадянської війни на Закарпатті". Як Україні вийти з перманентного конфлікту з сусідами, не дозволивши Будапешту надалі втручатися в наші внутрішні справи? В якому вигляді Брюссель може допомогти нам розвʼязати проблему з членом ЄС?

І.К. Наскільки я розумію, у створенні "ситуації громадянської війни" нас пробують звинуватити кілька парламентарів Європарламенту від Угорщини, які представляють партію влади "Фідес". Як тільки кілька років тому Україна почала просувати свій національний інтерес, зауважу, без жодних утисків прав нацменшин, ми побачили, що Угорщина вирішила: присутність держави Україна на своїй власній території заважає і впливає на представників нацменшин в негативний спосіб. На жаль, Будапешт постійно використовує різні приводи, в тому числі надумані, а іноді ще й інспіровані з Росії, як це було у 2017-2018 роках, для того, щоб загострювати стосунки з Україною і підвищувати ставки щодо розвʼязання напруги в міждержавних взаєминах.

Я вважаю, що єдиний шлях для нас розвʼязати увесь цей вузол полягає у двох речах. По-перше, це продовження захисту і просування свого національного інтересу, свого бачення розвитку державності в Україні. По-друге, це прямий і відвертий діалог із нашими сусідами, інакше будуть створюватись якісь домисли і недомовки. Як на мене, зайві сподівання були створені також з приходом нового президента України, наш міністр закордонних справ десь підіграв Будапешту, що й спричинило подальше зростання угорських апетитів. А нещодавно Сійярто ще й дозволив собі втручання у наші місцеві вибори, на що наш МЗС відреагував адекватно. Тому вихід з ситуації бачу у захисті національних інтересів, а також у продовженні діалогу та впевненості в тому, що Україна має право визначатись зі своєю політикою відповідно до норм демократичних країн, але одночасно й свого інтересу.

А щодо ролі Брюсселя − думаю, буде корисно, якщо ніхто не буде ковтати "наживку" та підігрувати намаганню інтернаціоналізувати напругу у двосторонніх взаєминах з боку Угорщини. Саме цим Будапешт займається, блокуючи засідання Комісії Україна-НАТО вже кілька років.

"ДС" В НАТО підготували документ, який може стати основою Стратегічної концепції Альянсу-2030. Чи є в ньому позитивні зрушення стосовно України в порівнянні зі Стратегічною концепцією від 2010 року? В чому вони полягають?

І.К. Насправді ця стратегія, яка була оприлюднена нещодавно, на відміну від затвердженої у 2010 році, визначає чітку загрозу Альянсу з боку Росії. Вона визначається як найбільша військова загроза, і одночасно в документі дається відповідь на те, як діяти з врахуванням такої ситуації. Згідно з попереднім досвідом Альянсу, це стримування і діалог. Також ця стратегія включає такий важливий компонент, як протидія гібридним загрозам і гібридним ризикам, і тут роль України із залученням її можливостей та досвіду є набагато більшою, ніж раніше. На жаль, ми знаходимося на передовій війни з гібридними загрозами, з якими стикається світ.

Дуже добре, що є політика "відкритих дверей", вона підтверджена в стратегії, є згадка про рішення Бухарестського саміту, коли Україні та Грузії був обіцяний наступний крок до членства в НАТО, надання ПДЧ. Є позитив в чітких термінах щодо необхідності максимального використання інструментів та можливостей для допомоги країнам-партнерам, які прагнуть членства в НАТО – тобто є готовність працювати над наступними кроками щодо членства Грузії та України.

"ДС" Чому в НАТО вирішили йти шляхом окремого надання ПДЧ для України і Грузії, чи віддаляє це від нас такий бажаний статус?

І.К. Дійсно, кілька місяців тому генеральний секретар пан Столтенберг досить чітко запропонував Грузії готуватись до надання ПДЧ. Такої заяви на адресу України ще жодного разу не було зроблено. Я вважаю, це свідчить про те, що Україна суттєво відстає від Грузії у своїй спроможності бути взаємосумісною не лише у військовій, а й у політичній, інституційній сфері з державами НАТО. Наші партнери досить чітко і близько спостерігають за процесами, які проходять в Україні. Коли вони на початку року вони чують від міністра оборони, що Україна неспроможна найближчим часом досягти стандартів НАТО, а наприкінці року той же міністр говорить про прогрес Грузії та про те, що Україна у 2021 році розраховує на ПДЧ – це не сприймається серйозно. Тому все залежить від нас.

"ДС" Яка зараз ситуація з виконанням Угоди про асоціацію з ЄС, адже недавно була інформація, що транспортна частина фактично провалена нами. Чи є позитиви, в чому вони полягають?

І.К. Є свіжий звіт Єврокомісії, в якому міститься саме оцінка Брюсселем виконання Угоди про асоціацію Україною, її просування в євроінтеграційному порядку денному. На відміну від попередніх років, там міститься ціла низка досить чітких і жорстких зауважень до України, яких не було раніше. Навіть у своїх публічних заявах та обговореннях представники Єврокомісії почали говорити про регрес в українських реформах.

Очевидно, що євроінтеграція є частиною реформаторського порядку денного. За даними, які оприлюднені Кабміном, свої зобовʼязання по Угоді за 2020 рік Україна виконала на 30%. Якщо брати попередні роки разом, то "домашнє завдання" по Угоді виконане десь на 50%. Транспорт, як і охорона довкілля − це ті сфери, які показують найгіршу динаміку виконання євроінтеграційних зобовʼязань. Ще за роботи нашого уряду (уряду Володимира Гройсмана, 2016-2019 рр. – "ДС"), я досить різко висловлювалася щодо того, що в парламенті минулого скликання не було ухвалено жодного законопроєкту, який стосувався б транспорту.

Буквально на минулому тижні був ухвалений перший такий документ – закон про внутрішній водний транспорт, це перше таке зрушення, адже проєкти по залізничному транспорту, перевезенню небезпечних вантажів, автомобільному транспорту заходяться у якійсь глибоко захованій шухляді, і це для нас проблема, як і охорона довкілля. Окрім цього, відкат відчувається і в енергетичній сфері. Хоча ми маємо оновлений Додаток 27 до Угоди, який би якраз разом з рухом України в напрямку передбачених Угодою директив та регламентів дозволяв би Україні – ми вперше добились такого зобовʼязання з боку ЄС, − інтегруватись в енергетичні ринки євроспільноти без власне членства у ЄС.

"ДС" На чому Україна акцентує увагу, вимагаючи вустами Володимира Зеленського перегляду Угоди про асоціацію?

І.К. Коректно буде сказати, що ми будемо наполягати на тому, що хочемо використати можливість перегляду Угоди у 2021 році, який, власне, передбачений в документі. З часу підготовки Угоди змінилася і економіка України, і внутрішні правила ЄС, тому в багатьох сферах потрібно переглядати цей документ. Ми з боку комітету з питань євроінтеграції звернулись до уряду з тим, щоб вони нам надали документи щодо узгодженої позиції, яку вони пропрацювали з представниками бізнесу та з якою Україна планує виходити на переговори з ЄС. Нас запевняють, що такий документ є, але в офіційному листуванні ми його не отримали. Тобто хотілося б бачити офіційну позицію, яку ми як парламентарі могли б або допомогти просувати як порядок денний в діалозі з європартнерами, або допомогли б її доформувати.

Загалом є зацікавленість в розширенні квот для українських товарів, адже вони дуже швидко вичерпуються, і експортери зацікавлені в їх збільшенні. Очевидно, ми також зацікавлені в розширенні співпраці у цифровій галузі, яка дуже суттєво змінилася за останнє десятиліття.

"ДС" На минулому тижні були опубліковані результати опитування жителів країн ЄС, яке показало, що більшість з них не проти бачити Україну членом Євросоюзу. Чи вплинуть такі настрої на політику Брюсселя щодо нашої євроінтеграції? Яким чином?

І.К. Звичайно, це дуже позитивна історія, і думаю, що її важливо розвивати, щоб не втратити довіру до України, яку нам вдалося напрацювати протягом останніх років, але сьогодні ризик втрати довіри досить значний. Адже ми заходимо в кризу на найвищому рівні взаємин між Україною та ЄС з огляду на конституційну кризу та неспроможність з боку керівництва держави швидко та ефективно її вирішити.

Політики в європейських країнах завжди рахуються з точкою зору своїх співгромадян. Тому якщо ми виконаємо свою домашню роботу з точки зору євроінтеграції, просувати наш порядок денний щодо відкриття перемовин про членство, коли є таке позитивне сприйняття з боку європейців, буде набагато легше для української влади. Таке сприйняття і довіра не вибудовуються за рік-півтора, це результати роботи і трансформації розуміння, що таке Україна і хто такі українці, після Революції гідності.