Повзучі підсумки року. ВСУ зробили все, щоб 2017 рік став переломним на фронті (КАРТА)
І хоча серйозних проривів ні в плані прийняття на озброєння нових зразків, ні в плані вирішення ситуації на Донбасі не сталося, але складається стійке думка про формування певного базису нових збройних сил з новими завданнями і викликами.
Повзуча деоккупация
Що стосується лінії протистояння, то 2016 рік пройшов під знаком реалізації українськими військовими нової тактики протистояння бойовиків, яка отримала назву "повзучої деокупації". Вона полягає в поступовому встановлення контролю над так званими "сірими зонами", які з різних причин військового та політичного характеру з'явилися після "Мінська-2".
Вперше така тактика була випробувана в кінці лютого в районі Новотроїцьке-Докучаєвськ і весь рік активно використовувалася. У результаті лінія протистояння серйозно посунулася відразу на декількох напрямках - насамперед це волновахское, маріупольське, донецьке, светлодарское. І це насамперед Донецька область, в Луганській області через очевидних географічних проблем - лінія фронту проходить в основному по річці Сіверський Донець ніяких зрушень не було.
Гарячі точки
За рік було як мінімум три серйозних локальних загострення. Вперше в лексикон увійшло назва "Промка" - цілий комплекс промислових будівель на околиці Авдіївки. Контроль над цією територією серйозним чином змінив характер протистояння на лінії Донецьк - Горлівка. Всі спроби вибити бойовиків наш гарнізон тут закінчувалися великими втратами для них.
Як мінімум двічі на рік відбувалися зіткнення на Светлодарском напрямку, який для нашого командування є пріоритетним в силу того, що тут по-перше, знаходиться "стик" так званих "ДНР" і "ЛНР", по-друге, до літа 2016 року тут була велика "сіра зона". В кінці червня була проведена перша невдала спроба "вирівняти" лінію фронту на цьому напрямку, однак наприкінці грудня поставлені цілі були досягнуті. Мало того, очевидний успіх був закріплений взяттям під контроль такого собі "донбаського порто франко" - селища Новолуганское. Справа в тому, що в цьому розташованому в сірій зоні селищі перебувала розташовувалася не контрольована ВСУ переправа, через який йшов потік контрабанди на окуповані території.
Ще однією гарячою точкою на лінії зіткнення залишається Докучаєвськ. Тут ситуація для бойовиків протягом року лише погіршилася - армійцям вдалося взяти під вогневої контроль більшу частину рокадних доріг на цьому напрямку, що дуже ускладнило постачання міста окупантами і створило серйозні передумови для можливості блокування населеного пункту. Така активність ЗСУ протягом року не раз викликала у місцевих бойовиків панічні настрої і чутки про "зливі" Докучаєвська ВСУ.
Серйозні бої періодично спалахували і на Маріупольському напрямку. Як правило, вони були "приурочені" до ротацій наших частин і закінчувалися дуже плачевно для "армії ДНР". Тут варто згадати і випадки масового захоплення полонених і кілька вельми результативних рейдів армійських розвідників і морської піхоти.
Провал зональної демілітаризації
Паралельно з позиційною війною, в Мінську тривали спроби просування лінії протистояння дипломатичним шляхом. Так, восени 2016 року був широко распиарен план створення демілітаризованих зон". Для початку планувалося створити три таких ділянки, на яких під наглядом ОБСЄ повинні були бути розведені війська - це район Золотого, Петровського та Станиці Луганської. Однак, незважаючи на кілька гучних заяв і відведення "на камеру" декількох частин, ніякої демілітаризації не вийшло і план "демілітаризованих зон" поповнив колекцію нереалізованих мінських рішень.
Втрати сторін
На тлі такого млявого протистояння дуже болючим для ЗСУ стало питання втрат. На сьогоднішній день офіційно військовим відомством визнана загибель 467 військовослужбовців, з яких 211 становлять бойові втрати і 256 - небойові. Однак існує й альтернативний підрахунок, який проводиться ентузіастами на сторінках українського сегменту Вікіпедії. З них випливає, що втрати трохи нижче - 443 людини, причому розподіл втрат зовсім інше - 295 бойових і 148 небойових. Наскільки можна довіряти офіційною і неофіційною статистикою незрозуміло, адже визначення бойової або беззбройний втрати залежить від багатьох факторів, які не завжди є об'єктивними. Крім того, в офіційні цифри не увійшли втрати добровольців "Правого Сектора", які в цьому році втратили багато людей - в боях в районі "Бутівки" і Світлодарська.
Тут же не можна не сказати і втрати противника, хоча вони здебільшого приховані за серйозним "медійним завісою". Конкретні прізвища загиблих досить рідко потрапляють у відкритий доступ і часто з великим часовим запізненням. Однак є ентузіасти з нашого боку, які намагаються систематизувати тонкий струмочок інформації і, користуючись насамперед соціальними мережами, створюють якийсь пофамильный список загиблих бойовиків. Згідно з цим, далеко неповними даними, які практично не враховують санітарні втрати, втрати противника за 2016 рік становлять близько 300-350 чоловік, що з деякою натяжкою цілком укладається в логіку позиційного протистояння.
Зміцнення ЗСУ
По військовому будівництву в 2016 році варто відзначити два напрямки, за якими Україна досягла серйозних успіхів - це створення сил спеціальних операцій і відновлення Повітряних сил.
Зібрані в єдиний кулак частини спецпризначення (всього близько 15 тисяч чоловік) вже на сьогодні є ефективним способом ведення війни нетрадиційного типу. Є вже розуміння їх місця і ролі, а також завдань. За 2016 року під пильним наглядом західних інструкторів нові частини Сил Спеціальних Операцій що називається отримали "друге дихання". Вже сьогодні вони здатні вирішувати завдання як локального, так і стратегічного масштабу, що показало останнє грудневе загострення на светлодарской дузі.
Досить вражаючими, хоч і рідко потрапляють у ЗМІ, були успіхи у відновленні боєздатності Повітряних Сил. За 2016 рік українськими підприємствами було введено в дію рекордну кількість авіатехніки. Це шість фронтових винищувачів Міг-29 і 3 перехоплювача Су-27, п'ять транспортних літаків Ан-26, три штурмовики Су-25 та два легких навчальних літака Л-39 "Альбатрос". Армійська авіація поповнилася відразу сімома бойовими вертольотами Мі-24 (з яких три новітньої модифікації Мі-24ПУ) і чотирма транспортними вертольотами Мі-8.
Українськими льотчиками за рік було проведено понад 350 навчальних десантування, 1700 польотів на перевезення вантажів та особового складу. Вперше за багато років кількість практичних стрільб по наземним цілям перевищило 300, а навчальних боїв і перехоплень - 4200 (для порівняння в 2015 році їх було 550). Причому більшість з них відбувалося в умовах вкрай наближених до бойових - у прифронтових районах Донбасу і на кордоні з Російською Федерацією.
У деяких частинах стала складатися катастрофічна ситуація з льотним складом - найчастіше нових літаків більше ніж льотчиків! Тому, наприклад, план прийому в єдиний льотний ВУЗ в Харкові за останні два роки зріс що називається в рази.
Серйозну увагу було прикуто і до зенітно-ракетним військам, розрахунки ЗРК перейшли до відпрацювання практичних завдань з розгортання комплексів в польових умовах і відпрацювання завдань з прикриття не тільки стратегічних об'єктів, але й тактичного маневрування. У дію були поставлені 3 модернізованих і відремонтованих зенітно-ракетного комплексу. Ведуться серйозні роботи щодо модернізації застарілих ЗРК С-125. Яскравою ілюстрацією збільшеної потужності стали навчання в акваторії Чорного моря 1 грудня, коли успішно було виконано 16 пусків ракет С-300ПС.
Серйозні зміни (правда, не завжди помітні неозброєним поглядом обивателя) відбуваються і на флоті - врешті-решт хоча б визначено його місце у військовій доктрині. Вперше в історії України почалося формування і флоту азовського моря з головною базою в Бердянську. Цілком природно, що Україна пішла по шляху небагатих держав без серйозних океанських амбіцій, зробивши ставку на універсальні катери, які можуть діяти як у річковій акваторії, так і прибережної. Втім, про це "Ділова столиця" писала не так давно.
Є зрушення і в інших військових сферах, але не такі масштабні, хоча і більш системні - як-то введення нових норм речового постачання, нової парадної форми, остаточне формування бригади нового типу, їх озброєння, створення інфраструктури для їх функціонування. Є серйозні підстави думати, що 2017 рік стане переломним у плані прийняття на озброєння нових зразків озброєння, а також зміщення пріоритетів на інші напрями військового будівництва.
Що буде далі
Що стосується прогнозів на наступний рік, то, не можна не відзначити, що в 2016-му ВСУ поліпшили свої позиції і заклали певні підстави для можливого настання та звільнення окупованих районів.
Але, на жаль, будучи реалістом, варто визнати, що 2017 рік на Донбасі, швидше за все, буде черговим роком невиразною позиційної війни з рідкісними продвижениями на лічені сотні метрів на тій чи іншій ділянці фронту.
Наступальний порив нашої армії приховує той факт, що на сьогодні окупована частина Донбасу фактично перетворена на велику військову базу. Так, техніка заходить в рази рідше в порівнянні з тим же 2015 роком, проте йде суцільний потік боєприпасів і палива. Не будемо забувати і про безконтрольної кордоні з Росією, через яку в будь-який момент може зайти все що завгодно. Крім того, хорватський варіант на даний момент буде дуже болючим в плані людських втрат - і це яскраво показали останні бої на Светлодарской дузі, коли в локальній операції загинуло 9 бійців і ще близько 30 було поранено.
