Підсумки 2019 року на Донбасі. Чому Україна програє позиційну війну

Нині війна на Донбасі перейшла в стадію окопної, з рідкісними можливостями для просування, зате з серйозними втратами в стратегічному плані. Йдеться насамперед про так званих "демілітаризованих зон". Про їх створення говорили з 2016 р., навіть намагалися реалізувати цей план в 2017 р., однак після того як виявилося, що окупаційний корпус навіть не планує відходити, то наші війська повернули назад на позиції.

У 2019 р. план "розлучення" в трьох точках на лінії фронту - в Станиці Луганській, Золотом-5 і Викторовке - був реалізований, навіть незважаючи на те, що супротивник, як і два роки тому, навіть не думав виконувати свою частину домовленостей. Цього разу велику роль зіграла політика умиротворення, курс на яку був взятий новим військово-політичним керівництвом країни.

Фактично принаймні на двох напрямках наша угруповання втратила стратегічно важливі позиції - на тому ж ділянці біля Петровського і Вікторівки це панівні висоти, яких у приазовському степу не так багато, а те що супротивник отримав прекрасний плацдарм на правому березі Сіверського Дінця в Станиці навіть говорити не доводиться. Єдине, де ми відійшли відносно недалеко - це Золоте. До речі, саме тому туди військові і влаштовують прес-тури для журналістів, намагаючись створити видимість "не-зради", так як в будь-якому випадку "перемогой" відведення військ на своїй же території назвати складно.

У теж час бойовики, не соромлячись мало того, що продовжують зміцнення своїх позицій в "демілітаризованих зон", але крім того цілком привільно почувають на тих територіях, з яких була вимушена була піти наша армія. Правда, для проформи вони одягли блакитні пов'язки фейкової СЦЦК. Але це дрібниці на тлі відео з нашого боку, де екскаватори МНС руйнують окопи і бліндажі.

Варто сказати, що незважаючи на те, що наші політики говорять про мир і стверджують, що відведення військ тільки благо, проте втрати нашої угруповання на Донбасі говорять про зворотне.

Так, станом на 23 грудня можна говорити про те, що загальні втрати Міноборони склали 98 загиблих військовослужбовців ЗСУ (офіційні дані). А якщо додати дані про двох загиблих співробітників СБУ, 6 бійців НГУ і трьох добровольців Української Добровольчої армії, то в цілому наші втрати можна оцінити приблизно в 109 осіб. Для порівняння варто сказати, що в 2018 р. аналогічні цифри перебували в межах 134 осіб, тобто говорити про те, що наші втрати кардинально зменшилися, на жаль не доводиться.

З року в рік не зменшується і кількість небойових безповоротних втрат: у 2019 р. - це 97 осіб, у минулому році - 100. Варто відзначити, що дещо зменшилася кількість санітарних втрат: у 2019 р. Міноборони відзвітувало про 499 військовослужбовців, за 2018 р. - це було 774. Однак навряд чи варто відносити до зменшення бойової активності, скоріше всього до зміни системи обліку санітарних втрат - тепер вони розносяться по декількох підпунктів. Наприклад, у звітах з'явилася така графа як "ушкоджені" - у минулому році її просто не було, а в цьому році це 78 осіб.

Нічого не змінилося і в причинах бойових втрат - наші військові, як і раніше, гинуть із-за ворожого снайперського вогню, обстрілу з мінометів та гранатометів (про артилерію калібру більше 100 мм, офіційна прес-служба намагається не говорити, але з відповідальністю можна говорити, що частина втрат особового складу і від таких обстрілів), а також підривів на мінах.

Одним з неприємних для нас моментів стало збільшення кількість обстрілів техніки в прифронтовій зоні з протитанкових керованих ракет і відповідно втрат особового складу. Багато в чому такий ефективності противника сприяє зменшення кількості нейтральної смуги між позиціями.

З іншого боку, оцінити втрати противника вкрай складно. Якщо приймати всерйоз цифри, які регулярно поширює прес-центр штабу з проведення ООС, то варто визнати, що бойові втрати противника приблизно в два рази перевищують наші.

Цікаво, що, навіть маючи деякі сумніви в точності підрахунків, різке збільшення ворожих втрат відзначають і незалежні спостерігачі. Так, якщо спиратися на дані пофамильных втрат, зібрані інтернет-користувачами, то можна говорити про те, що на сьогодні відомо про 342 загиблих по всіх причин бойовиках - то є різниця з нашими втратами (навіть якщо складати цифри бойових і небойових) реально існує.

І тут в черговий раз необхідно зазначити, що будь-яка інформація про людські втрати збройних формувань на окупованих територіях буде апріорі неповна, і це пов'язано насамперед із браком достовірної інформації. Так, основним джерелом раніше є соціальні мережі, а за скупими повідомленнями типу "любимо, сумуємо" досить складно відстежити причини загибелі того чи іншого персонажа. Крім того, у збройних формуваннях досить багато як кадрових російських військових, так і добровольців, випадки загибелі яких потрапляють у відкриту пресу дуже і дуже рідко.

І ще - на відміну від досить відкритою нашої офіційної інформації, даних про втрати на фронті від командування "гібридів" ні - на нашій пам'яті, за рік "балакучі голови" "армії ДНР і ЛНР" тільки пару раз наводили цифри власних втрат - і то за конкретний день або тиждень. І це зрозуміло - на сьогодні завдання пропаганди максимально направити зубожілих місцевих шахтарів та трактористів" на фронт, а повідомлення про постійні втрати можуть свідчити тільки про те, що вони будуть служити "хмизом", згораючи в "топці" важкої і брудної окопної війни.

В цілому ж можна констатувати, що в найближчі пару-трійку років незважаючи на всі уявні і явні зусилля адміністрації Зеленського світу на Донбасі не буде. Що з військовою стратегією поки незрозуміло. З одного боку, на офіційному рівні Україна формально відмовляється від військового варіанту вирішення проблеми окупованих територій Донецької та Луганської областей. З іншого боку, буквально в кінці року вище військове керівництво заявило, що в 2019-2020 рр. навчання з ведення бою в умовах міста повинні пройти мінімум 10 батальйонних тактичних груп. Причому вказується, що кожна бригада, яка прибуває на ротацію після п'яти місяців перебування на фронті, після бригадних або командно-штабних навчань ще два тижні буде проходити підготовку з "міською" програмою.

Але практично на всіх рівнях є розуміння, що військова стратегія вирішення проблеми Донбасу упирається в одне - необхідність штурмувати щільну житлову забудову, де все ще проживають сотні тисяч цивільних. Причому можливе наступ буде відбуватися в ситуації, коли обидві сторони не можуть активно застосовувати авіацію, а у вогневих засобах приблизний паритет.

Однак на боці суперника є перевага - чим швидше буде розвиватися наше наступ і ближче ми до кордону з Росією, тим більше ймовірність повторення ситуації літа 2014 р., коли з прикордонної угруповання практично у відкриту працювала артилерія РФ (причому не тільки ствольна і самохідна, але і реактивна).

Така фактично патова ситуація говорить тільки про те, що всі рецепти швидкого військового вирішення проблеми Донбасу були і поки що залишаються фантазіями окремих політиків і деяких військових. Вихід у нашої країни в нинішній ситуації тільки один - "грати в довгу": підтримувати і посилювати армію, реформувати країну, посилювати свої позиції в світі. Тобто для вирішення питання, пов'язаного з російською окупацією частини Донецької і Луганської областей, нам просто потрібно трохи більше часу і терпіння.