Винищувач TF-X і вертоліт ATAK-II. Як Україна допомагає Туреччини будувати бойову авіацію

Українська військова промисловість продовжує курс на співпрацю з Туреччиною. Вкрай цікавим видається участь наших підприємств в турецькій програмі Ağır Sınıf Taarruz Helikopter ("Бойові вертольоти важкого класу"). По суті це комплексна програма створення 10-тонного бойового вертольота, який повинен буде замінити Т129 АТАК, який перебуває на озброєнні, і попередньо має назву Т929 ATAK-II.

Цей вертоліт є аналогом американського протитанкового AH-64 Apache і буде нести більше 1200 кг корисного навантаження — перш за все ракет і бомб турецького виробництва.

Туреччина хвалиться, що велика частина бортового обладнання і авіоніки буде власного виробництва. Однак не вся — на днях стало відомо, що в рамках реалізації цього проєкту Харківське акціонерне товариство FED підписало контракт на проєктування і виготовлення агрегатів системи управління польотом і гідравлічні системи вертольота. Варто сказати, що це вже третій в 2021-му контракт харківського підприємства з турецькими партнерами, причому їх вартість перевищує $20 млн.

І це не єдиний український внесок в програму ATAK-II. 26 червня 2021 р. турецька державна авіабудівна компанія Turkish Aerospace Industries (TAI) підписала контракт з ПАТ "Мотор Січ" на поставку 14 турбовальних двигунів для ATAK-II. Цікаво, що перші два агрегати повинні бути поставлені до вересня 2022 року, а весь контракт завершений до 2025 р. В цілому це цілком вкладається в плани турецьких вертольотобудівників підняти в повітря прототип АТАК-II в 2023 р.

Хоча тип придбаних двигунів в доступних джерелах (про контракт багато пише турецька преса) не наводиться, можна припустити, що мова йде про найсучасніший двигун запорожців — ТВ3-117ВМА-СБМ1В, який пройшов повний цикл державних випробувань і отримав міжнародний сертифікат.

Є і ще один вкрай важливий момент. Для України проєкт T929 ATAK-II являє просто величезний інтерес на тлі швидкого старіння парку бойових Мі-24. Адже, незважаючи на певні успіхи "Мотор Січ" з лопатями, втому металу корпусів ніхто не відміняв, і дуже скоро нам доведеться шукати заміну всьому парку бойових вертольотів. І краще б упор був зроблений на спеціалізований протитанковий вертоліт, а не, наприклад, на збройний варіант Eurocopter. Адже цілком очевидно, що, по-перше, російські генерали як і раніше розраховують на танковий кулак, а, по-друге, єдиний західний масовий бойовий вертоліт "Апач" нам навряд чи продадуть в доступному для огляду майбутньому, і для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

У контексті співпраці України і Туреччини в авіаційній сфері варто згадати і проєкт важкого ударного безпілотника Akıncı від Baykar Defence, де на етапі випробувальних польотів і початку серійного виробництва використовується двигун АІ-450Т виробництва все тієї ж "Мотор Січі". І хоча в турецьких ЗМІ пишуть, що в ході продовження виробництва на серійних апаратах буде стояти власний двигун PD-222, поки швидкість виробництва і експортний успіх цих без сумніву дуже просунутих ударних безпілотників будуть залежати тільки від темпів виробництва двигунів в Запоріжжі.

Варто також згадати, що FED бере участь в програмі перспективного турецького винищувача 5-го покоління TF-X. Ця програма стала пріоритетною після того, як США виключили Туреччину з іншої програми — спільного виробництва багатофункціональних винищувачів 5-го покоління F-35 через закупівлі цією країною російських систем ППО С-400.

Вперше макет турецького винищувача TF-X був представлений на авіасалоні в Ле-Бурже у червні 2019 р. Уже тоді творці машини заявили, що Туреччина шукає постачальників комплектуючих і устаткування для цього літака. Ймовірно, одним з них і стало харківське підприємство.

Інтригу становить вибір двигуна для TF-X — США, Європа, Китай або Росія. Навряд чи після виключення Туреччини з програми F-35 Сполучені Штати нададуть Анкарі свій двигун, не зважаться і європейці, оскільки в їх продукції є американські складові. Китай ще далекий від товарного виробництва подібних двигунів, а відносини Росії і Туреччини далеко не безхмарні.

І тут з'являється цікавий варіант — Туреччина цілком здатна оплатити замовлення, а у нас ще залишаються людські та технологічні можливості для створення подібного двигуна. Мало того, в Україні є можливості і для його серійного виробництва. Зрозуміло, що це лише гіпотетична можливість, так як наша країна все-таки йде в фарватері політики США, та й турецькі підприємці не поспішають вкладати гроші в спільні з нами проєкти. Яскравий приклад — безплідні спроби будівництва заводу по ліцензійній збірці ударних безпілотників "Байрактар" ТВ2. Як мінімум два останні роки все обмежується заявами в ЗМІ, а реальних результатів як не було, так і немає.