Випробування на "гібриди". ВСУ підбирають ідеальний для Донбасу автоматичний гранатомет
Однак крім станкового зразка (а на озброєнні ЗСУ він в єдиному варіанті - радянський АГС-17 зразка 1971 р.) бойова практика виявила необхідність в наявності ручного автоматичного гранатомета. Такий зразок повинен бути насамперед мобільним, але потужним вогневим способом підтримки дій піхоти в міських умовах. Фактично такий гранатомет повинен заповнити тактичну нішу між однозарядним підствольним гранатометом ГП-25 і станковим автоматичним АГС-17 і має обслуговуватися однією людиною.
Цікаво, що ще до початку війни вітчизняні конструктори розробили цілий ряд таких гранатометів, які, однак, досі не прийняті на озброєння.
Насамперед мова йде про РГ-1 "Поршень" ("Ручний гранатомет-1"), розробленому конструктори КБ "Південне" на базі Південного машинобудівного заводу в кінці 1990-х років. Вперше досвідчений зразок був засвічений на одній з виставок озброєння в 2000 р.
Однак потім темпи роботи різко знизилися, і остаточний варіант був готовий лише через сім років, а на державні випробування РГ-1 був відправлений тільки в 2014 р.
Отриманий дніпропетровськими конструкторами зразок вийшов досить мобільним - так, з магазином на п'ять гранат він важить так само як і кулемет Калашникова ПКМ. Варто також відзначити, що магазинне живлення в поєднанні з автоматикою забезпечує більшу скорострільність. Можна вести стрілянину по настильній траєкторії, що дозволяє застосовувати оптичні, коліматорні або навіть телевізійні приціли з каналом денного і нічного бачення.
Важливою особливістю РГ-1 є можливість вести вогонь з нестійких положень на дистанцію до 400 мм. А ось при стрільбі лежачи з сошки дальність стрільби різко зростає і дозволяє ефективно вражати цілі на відстані 900 м.
Найважливішим елементом проекту "Поршень" була розробка нових вітчизняних пострілів калібру 30 мм, до якої були залучені фахівці Павлоградського механічного заводу. За повідомленнями ЗМІ, були розроблені і підготовлені до серійного випуску три типи гранат: уламкові (для знищення живої сили супротивника), кумулятивні (для ураження легкоброньованої техніки) і практичні (для проведення навчальних стрільб). Ще до війни планувалося розширення асортименту за рахунок димових і гранат зі сльозогінним газом.
У 2016 р. з'явилися фото і повідомлення про те, що дослідні зразки випробовувалися в бойових умовах десантниками 79-ї аеромобільної бригади в ході боїв на Авдіївської промке. Однак, станом на зиму 2018 р., повідомлень про початок серійного виробництва і прийнятті на озброєнні ЗСУ даного зразка немає.
На черговій виставці "Зброя та безпека-2016" у Києві був представлений і ще один зразок зброї цього класу - РГШ-30 - від приватної компанії "Високоточні системи". Досить ладний компактний гранатомет розрахований під ті ж гранати, що і АГС-17, однак дальність стрільби, за заявою конструкторів, досягає 1600 м. коробчатий Магазин і, як і РГ-1, розрахований на п'ять гранат.
Як зазначають військові, гранатомет ще не проходив польових випробувань, тому складно оцінити його зручність. Крім того, на перший погляд, виробництво РГШ-30 потребує великої кількості фрезерних робіт і тому навряд чи буде дешевим, що вкрай важливо для воюючої країни.
В кінці 1990-х на різних виставках також миготів і ще один досить цікавий зразок ручного автоматичного гранатомета "Валар-30"- теж від приватної компанії з Івано-Франківська.
Як і попередні зразки, він розрахований під стрільбу стандартними гранатами і дозволяє вести вогонь як одиночними пострілами, так і короткими чергами (по три патрона) на дальність до 1600 м (за заявою розробника, найбільш ефективно - на 600 м).
Цікаво, що крім достатньо стандартного для зброї такого класу магазину на п'ять пострілів в офіційній презентації розкручений і барабанний на 12 гранат. Маса "Валар-30" теж відносно невелика і становить близько 10 кг.
Апарат активно піарили в середині 2000-х років, він пройшов заводські випробування і був представлений на одній з міжнародних конференцій в Академії сухопутних військ у Львові. Однак з тих пір ніяких відомостей про державних випробуваннях або прийняття на озброєння немає.
В черговий раз варто відзначити, що, маючи настільки неординарними напрацюваннями, наша армія все ще не має цієї зброї на озброєнні. Однак, як нам бачиться, справа тут не у відсталості мислення наших генералів, а з відсутністю на складах гранат ВОГ-17 і ВОГ-17М.
В ході активних бойових дій влітку 2014 р. і практично безконтрольною видачі гранатометів АГС-17 і боєкомплекту для формування нових мотопіхотних бригад, так і добровольчим підрозділам, де найчастіше вони були єдиним засобом підтримки піхоти, їх кількість на складах різко зменшилася. Спроби налагодити власне виробництво поки знаходяться в процесі, а закупівлі в Східній Європі вже явно не можуть повністю покрити дефіцит. Тому прийняття нового зразка під таку гранату бачиться безперспективним.
Думаю, набагато швидше буде прийнято рішення про перехід під стандарт НАТО в 40 мм (тим більше, що станковий гранатомет УАГ-40 під нього вже є у виробництві і досить активно експортується), і вже тоді військові будуть вибирати ручний автоматичний гранатомет. Чи буде від цих конструкторів або зовсім інший - покаже час.
Однак те, що напрямок є досить перспективним, показує світовий досвід - так, тільки за останні роки на озброєння прийняті такі ручні автоматичні гранатомети, як китайський Тип 87/QLZ87, словацька SAG-30 або південноафриканський PAW-20.
