Випробування Єпіфанія: Які виклики чекають ПЦУ

Знову автокефальна Православна церква України з моменту появи буде втягнута в багатовікову геополітичну гру між центрами світового православ'я - і в новітній кривавий матч між прихильниками "російського світу" і його супротивниками

Вчора у Софії Київській було створено автокефальну православну церкву України. Як українським ієрархам, так і представників Вселенського патріархату вистачило терпіння, такту й дипломатичного хисту, щоб довести розпочату непросту роботу до логічного фіналу. Хоча навіть напередодні собору існували обґрунтовані сумніви в можливості такого фіналу.

Православна церква України, з одного боку, отримала молодого і досить енергійного предстоятеля. Який, на відміну від більшості своїх старших товаришів, не має специфічного досвіду часів Радянського Союзу, коли церковні ієрархи були змушені шукати непрості компроміси між збереженням християнських чеснот - і збереженням життя і волі для себе і своїх вірних. Митрополит Епіфаній, в силу молодого віку (39 років), не має темні плями у своїй біографії, і особливих зобов'язань перед ким-небудь, крім патріарха Філарета - і вселенського патріарха Варфоломія I. Що, в свою чергу, дає йому небачену свободу у прийнятті адміністративних і управлінських рішень.

З іншого боку, в новоствореній структурі в Єпіфанія буде і потужна опозиція. Той факт, що після першого туру голосування підтримку майже порівну поділили між собою митрополит Луцький і Волинський Михаїл (від УПЦ КП), митрополит Вінницький Симеон (від УПЦ МП) та Епіфаній, свідчить про те, що молодому предстоятелю доведеться з перших кроків вчитися керувати структурою, де не всі з ним згодні (що складає помітну різницю з УПЦ КП часів безроздільного керівництва Філарета). І факт існування опозиції насправді радує. Хоча б тому, що свідчить про помітну різницю нової церкви з традиційними пострадянськими релігійними структурами. З іншого боку, чимало ієрархів новоствореної структури докладуть зусилля для того, щоб закріпити свій вплив на молодого главу церкви.

Перед яким, крім внутрішньої опозиції, варто ще два непрості виклики. Йому доведеться вибудовувати відносини як з Вселенським патріархатом, який передбачив канали впливу на ПЦУ в статуті нової структури, так і з УПЦ МП - дії якої, як не крути, спрямовуються і координуються на даному етапі вже навіть не в РПЦ, а на російському Радбезі.

Власне, саме обрання Єпіфанія - це перший компроміс між ПЦУ і Вселенським патріархом. На Фанарі не розглядали можливості обрання Філарета на пост глави нової церкви - так само як і в УПЦ КП не передбачали можливості віддати керівну посаду будь-кому ще. Молодий ієрарх, який у віці 35 років (за церковними мірками безпрецедентно) отримав посаду місцеблюстителя Філарета, став "нульовим варіантом", який влаштував як УПЦ КП, так і всіх, хто мав не те щоб зовсім необґрунтовані упередження щодо фігури Філарета - як в УАПЦ і УПЦ МП, так і на Фанарі.

І в найближчому майбутньому новообраний глава церкви опиниться в трикутнику, кожна вершина якого буде лобіювати свої інтереси. Однією вершиною стане, без сумніву, Варфоломій, який лобіює свою ідею "світового православ'я", не дуже вважається з "канонічними територіями" - і прагне до оновлення для виживання в сучасному світі. Другим центром тяжіння для Єпіфанія, природно, стане патріарх Філарет, підкорятися якому молодий глава банально звик. А третім центром, очевидно, буде група амбітних єпископів - начебто Євстратія Зорі - які захочуть отримати максимум прав та можливостей в церковному управлінні по мірі того, як в силу природних причин послабиться вплив Філарета.

Від того, наскільки Єпіфанія вдасться витримувати баланс між цими центрами впливу, очевидно, залежатиме і успіх його кар'єри.

А іншим непростим питанням для ПЦУ та її керівника стане вибудовування відносин з УПЦ МП. Яка, з одного боку, є повністю несамостійною у прийнятті рішень, які їй нав'язує вже навіть не так патріарх РПЦ Кирило, як російський Радбез. Але в якій є чимало єпископів, кліриків і мирян, готових перейти до ПЦУ - за умови адекватного до них ставлення.

Саме забезпечити адекватне ставлення до віруючих і клірикам УПЦ МП, готових перейти в нову церкву - це і є одна з головних завдань новообраного предстоятеля. Без такого переходу маргіналізувати УПЦ МП, відтіснити її на периферію суспільно-політичного життя не вдасться. І нова церква, яка, з точки зору влади замислювалася, як суттєвий крок до підвищення рівня національної безпеки, з цією місією в повній мірі не впорається.

І тут "партія молодих і амбітних єпископів" з колишньої УПЦ КП, які готові "таврувати ганьбою" всіх і кожного, становить неабияку небезпеку. Оскільки, побоюючись, що "перебіжчики" будуть розмивати їх вплив в новій церкві, вони можуть докласти зусиль до того, щоб потік цих "перебіжчиків" мінімізувати за допомогою неадекватною демагогії і ура-націоналістичних гасел. Безсумнівно, що радикальні гасла, зопалу сказані кимось, хто звик до "толерантним дискусіям між УПЦ КП і МП" (лексиці яких могли позаздрити як шахтарі, так і стихійні торговці), будуть негайно ретртанслированы російською пропагандою - і аж ніяк не на користь іміджу України в світі. Можливо, чолі нової структури слід було б звернути увагу на те, кого з його підлеглих будуть частіше цитувати ТАСС і РИА "Новости" - і прийняти відповідні оргвисновки.

Судячи з усього, стає зрозуміло, що вчорашня подія - це не якась "Велика і Остаточна Перемога". З точки зору церковної - це початок нового, складного та масштабного проекту. В межах якого можна реалізувати як християнські ідеали - так і ідеали, далекі від християнства.

З точки зору світської влади - це, з одного боку, спосіб зміцнити національну безпеку. А з іншого - поява нового потужного центру, який неминуче буде впливати на думки та настрої мільйонів громадян країни.

У будь-якому випадку, вчора українське православ'я зробив широкий крок у бік повернення до адекватного світу та адекватного християнства. Будемо сподіватися, що подальший похід по цьому шляху буде відбуватися так само ефективно, як і вчорашній Собор.