Небезпечна спокуса. У боротьбі з інфляцією НБУ ризикує задушити економічне зростання до 2020 р.
За словами глави ради НБУ Богдана Данилишина, при розробці Основ було використано майже 1500 пропозицій з 80 наукових інститутів і різних організацій. Хто писав листи дрібним почерком в НБУ - залишається загадкою, у всякому разі, не вкладники банків і не звичайні українці, які на своїй шкурі вже кілька років куштують солодкі плоди політики НБУ, як то: інфляційне таргетування і плаваючий курс національної валюти.
Тим не менш документ є і його треба аналізувати. Враховуючи, що Нацбанк вчепився в показник споживчої інфляції, як злидень в старий кожух зимою, почнемо саме з інфляції.
Як відомо, в 2017 р. НБУ встановив таргет (мета) по інфляції в розмірі 8% плюс/мінус 2%. Але вже в серпні поточного року показник споживчої інфляції (а саме його і намагається контролювати Нацбанк, геть забувши про інфляцію промислової) перевищив значення в 8%, а в річному численні склав більше 16%.
Таким чином, вже за підсумками восьми місяців річний інфляційний план успішно перевиконано, а попереду ще традиційно інфляційна осінь з її зростанням соціальних виплат, пенсій, цін на продукти харчування і тарифів. У зв'язку з цим не буде великим сюрпризом, якщо за підсумками року споживча інфляція таки допетляет до позначки в 16%. До речі, для боротьби з інфляційним джином НБУ вже дістав свою грізну зброю - облікову ставку, анонсувавши "жорсткість" монетарної політики і попередивши, що облікова ставка більше знижуватися не буде. У всякому разі, в цьому році.
На жаль, налякати таким "монетарним інструментом" не можна навіть їжака. Хоча будемо справедливі, провина НБУ в цьому є лише частково.
Просто в Україні, в цілому, проводиться проінфляційна політика: вдвічі підвищується мінімальна заробітна плата, відпускаються базові тарифи, скасовується державне регулювання цін, в першу чергу на соціальні продукти, анонсується монетизація залишків по субсидіях, належним чином не працює Антимонопольний комітет і т. д. Не кажучи вже про цінової конвергенції наших цін і європейських, коли вітчизняним товаровиробникам, наприклад м'яса, вигідніше практично 100% своєї продукції продавати за валюту на ринку ЄС, а не на внутрішньому українському за гривні, що ми і бачимо, спостерігаючи за цінниками в магазинах на свинину, яловичину і курятину.
На жаль, зростання споживчого попиту поки не привів до істотного збільшення виробництва в силу цілого комплексу причин, але це тема іншої статті.
Що відрадно, Нацбанк вирішив вперше перейти до щоквартальним контролю показника споживчої інфляції. Що це, своєрідний інфляційний камінг-аут або пік самокатування, але план був озвучений: отже, в березні 2018 р. НБУ доведеться різко погасити інфляцію з двозначних показників (у річному вимірі) до 7,5%. Враховуючи, що взимку ціни знижуватися не люблять, здійснити це можна буде лише за допомогою жорстких монетарних інструментів, тобто "висушивши" зайву ліквідність на ринку. Що неминуче вдарить по темпах економічного зростання, які поки не вражають. На грудень 2018-го інфляція планується в розмірі 6% плюс/мінус 2% (до грудня минулого року). На грудень 2019-го зростання цін повинен сповільнитися до 5% (плюс/мінус 1%) та зберегти досягнуту динаміку і в 2020 р. Таким чином, НБУ вперше озвучили параметри корисною для української економіки інфляції - це 5% (до грудня минулого року).
Що найдивніше, при цьому Нацбанк прогнозує прискорення зростання ВВП в найближчі три роки.
Прогнози зростання національної економіки були взяті виходячи з очікувань уряду, хоча НБУ дає більш оптимістичні дані: зростання ВВП в наступному році в розмірі 3,2% і вихід на позначку зростання в 4% вже в 2019-м.
Як би там не було, але для підтримки таких стійких темпів нарощування ВВП доведеться застосувати суттєві стимули: рости виключно за рахунок внутрішніх капітальних інвестицій бізнесу вже не вийде, доведеться або залучати прямі іноземні інвестиції, або активувати внутрішній кредитний механізм за доступними ставками кредитування (а краще і те і інше). Але ні інвестиції, ні кредити не можуть з'явитися раптово, як міраж у пустелі, тому хочемо ми цього або ні, але інфляція і друкарський верстат - поки що єдині фактори стимулювання економічного зростання та виконання плану бюджетних надходжень. Тим більше що низької бази порівняння в 2018 р. і в 2019-2020 рр. вже не буде рости з роками стане все важче і важче.
Головне, щоб такі квазиэмиссионные джерела, як докапіталізація державних банків, прибуток НБУ, перераховується у доходи бюджету (на 2018 р. закладена сума в 47,8 млрд грн, що на 3,5 млрд грн більше, ніж у цьому році) і "скарби Януковича", застосовувалися з почуттям міри.
До речі, про зростання. Навіть незначне посилення монетарної політики, починаючи з травня цього року, призвело до уповільнення економічного зростання в другому кварталі. Тому будь-які дії НБУ щодо приборкання інфляції будуть наштовхуватися на жорстку політичну доцільність у вигляді запланованого зростання соціальних виплат, необхідності підтримки державних банків і покриття дефіциту державного бюджету. Але навіть у разі виконання запланованих параметрів Україна так і не зможе досягти темпів економічного зростання, як в середньому світова економіка, тобто десь на 3,6% в наступному році. Не кажучи вже про країни, що розвиваються, які покажуть динаміку в 4,7%. Розвинені країни будуть зростати помірними темпами - до 1,9%. Тут ми знову опинилися між розумними і красивими.
На жаль, Рада НБУ так і не усвідомив значення кореляції між курсом національної валюти, промислової інфляцією та інфляцією споживчих цін, задекларувавши прихильність до політики плаваючого обмінного курсу, не послухавши попередженням про необхідність переходу до політики курсових коридорів або так званої "європейської валютної змії".
Адже вже кілька років поспіль девальвація гривні, а також зростання цін на світових ринках на сировинні товари нашого традиційного експорту, призводять спочатку до збільшення промислової інфляції, а потім і до зростання споживчої (з тимчасовим лагом від трьох до шести місяців). Що стосується курсової моделі під назвою "європейська валютна змея", то вона була застосована європейськими країнами в процесі переходу від Бреттон-Вудської (фіксований курс) до Ямайської валютної системі (плаваючі курси).
До речі, ця модель отримала ще одну промовисту назву - "змія в тунелі", адже курси національних валют могли коливатися в межах встановленого курсового коридору. У принципі така перехідна модель максимально зручна для переходу від політики фіксованого курсу до ринкового (плаваючого) і може застосовуватися від півроку до декількох років - в залежності від темпів одужання економіки та адаптації фінансової системи, населення і бізнесу до нового механізму визначення обмінного курсу. Тим більше у нас, де курс гривні багато років сприймався як певний фетиш і символ стабільності, у зв'язку з чим процес курсоутворення відбувався під впливом не так економічні, як політичні фактори. Україна вирішила не застосовувати ніяких амортизуючих моделей і наслала на національну економіку в середу курсової турбулентності з усіма витікаючими наслідками.
Досить сказати, що девальвація гривні стала ключовим стимулом відтоку депозитів населення з банків і подальшого краху банківської системи.
Так що, якщо вчені і писали в НБУ, то там їх листів явно не читали, хоча в Основах і прозвучала загадкова фраза: "НБУ під час проведення курсової політики буде брати до уваги взаємозв'язку між інфляцією і коливаннями обмінного курсу, а також вплив змін обмінного курсу на фінансову стабільність". Ну це вже щось! Може, в наступному році в Нацбанку і подумають про кореляції обмінного курсу та інфляції, і навіть запровадять якийсь курсовий коридор, а можливо, задумаються і над необхідністю зміцнення курсу гривні... Шкода тільки, що до цього часу імпульс росту національної економіки може бути загублений.
Що стосується монетарних інструментів, то вперше прозвучало боязке зобов'язання НБУ щодо скорочення мобілізаційних операцій, простими словами, регулятор буде менше залучати грошей у банків з допомогою випуску своїх депозитних сертифікатів. Хоча недавні рішення говорять про зворотне: восени НБУ, намагаючись хоч якось взяти інфляцію під контроль, буде вперше випускати тримісячні депозитні сертифікати, які можуть залишити економіку без мінімальної грошової підживлення.
Що стосується стимулів економічного зростання, відновлення фінансової трансмісії між банками та реальним сектором економіки, зниження ставок за кредитами до однозначного рівня, посилення ролі облікової ставки як базового індикатора цін на гроші - усього цього в Основах або немає зовсім, або ці позиції намічені пунктиром.
Таким чином, перед нами черговий плід колективної праці, який передбачає і колективну безвідповідальність у разі невиконання намічених планів.
Адже якщо в березні 2018-го інфляція в річному обчисленні становитиме 7,5%, а, наприклад, 9%, ніхто з членів Ради не напише заяву про відставку. Крім того, сам факт затвердження Засад кредитно-грошової політики НБУ в умовах відсутності реального керівника Нацбанку (діючий у відпустці, інші кандидати вже далеко), викликає щонайменше подив. Адже якщо призначення нового глави НБУ відбудеться в кінці вересня, навіщо було поспішати з Основами? Нічого революційного або невідкладного у них все одно немає. А з іншого боку, чи так вже важливі Основи для нового голови НБУ, адже йому все одно доведеться діяти за натхненням, а не за затвердженим Радою графіком інфляційного таргетування. Може, в цьому і полягає причина інфляційних провалів останніх років?